This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Черкащина в описах іноземців XV-XVІІІ ст.

Ємець Лілія, с. Петропавлівка, Черкаська обл.

За часів феодальної роздробленості Київської Русі територія сучасної Черкащини входила до складу Київського та Переяславського князівств. Тут знаходились порубіжні міста-фортеці Родень, Воїнь, Желдь, Пісочен, Канів, Корсунь, Заруб. Але після монголо-татарської навали 1239-1240 рр. більшість була зруйнована, а територія майже повністю спустошена.

Починаючи з цього часу іноземні мандрівники старалися оминути Україну, що була під татарською зверхністю. Більше подорожників з’являється на українських землях в XV ст., а ще більше – у XVІ ст. Були серед них і такі, що побували і в нашому краї.
На той час територія сучасної Черкащини входила до Великого князівства Литовського. В поселеннях краю поступово відроджувалося життя і господарство. Літописи того часу згадують міста Корсунь, Канів, Черкаси, Звенигород та інші.
Одним із таких подорожників був венеціанський посол Амвросій Контаріні, який у 1473 році, на шляху до Персії проїжджав через Україну. Через 10 років у Венеції він опублікував свої подорожні нотатки, з яких дізнаємося, що він їхав спочатку в супроводі двох провідників від польського короля, а від Києва і через Середнє Подніпров’я разом із литовським послом, що прямував з подарунками до татарського хана. Описуючи події травня місяця посол зазначав в нотатках, , Дня 11 рушили ми в дорогу разом із згаданим послом... Доїхавши до селища під назвою Черкаси, що також належить його величності королю, ми пробули тут до 15 числа, себто до прибуття туди відділу татар і потім під їх охороною пустилися в дорогу далі степом”. Згадка про те, що місто належить королю, має своє пояснення, адже з 1447 по 1492 рр. Казимир Ягеллончик був одночасно і великим литовським князем і польським королем. Отже, подорожні нотатки А. Контаріні є першим описом нашого краю, який зроблено іноземним мандрівником.
Наступні згадки відносяться до першої половини XVІ ст. Двічі з дипломатичною місією (1517 – 1526 рр.) побував у Московщині посол австрійського імператора Сигізмунд Герберштейн. У 1549 році у Відні він видав свої ״Записки про Московію״. Вони багато разів перевидавалися, а відтак були добре відомі в Західній Європі. Книга мала карти та різні ілюстрації. Описуючи сусідні із Московською державою народи, автор згадує українських козаків, яких називає ״черкасами״ (від назви м. Черкаси) та їх ватажка Остапа (Євстахія) Дашкевича, який з 1514 по 1535 рр. був черкаським та канівським старостою.
Перші достовірні відомості про українських козаків у іноземних історичних джерелах пов’язані з нашим краєм. Так, у 1492 році кримський хан Менглі-Гірей скаржився великому князеві литовському Олександрові, що кияни і черкасці напали на татарський корабель під Тягинею.
Із кінця XV ст. Черкаси стають основним місцем зосередження козацтва. За його назвою в Московщині XVІ-XVІІ ст. ״черкесами״ стали називати українських козаків і саму Україну.
Цю назву почали вживати також іноземні мандрівники. Так, в 1591році у Лондоні вийшов твір Джильса Флетчера під заголовком ״Про російську державу або спосіб правління російського царя (котрого, звичайно, називають московським царем)״, в якому автор називає українців ״черкесцями״. Сам Джильс Флетчер був доктором юридичних наук, а у 1588 році – послом при московському дворі.
Наприкінці XVІ ст. українське козацтво вже було добре відоме в Європі успішними морськими походами, боротьбою з турецько-татарською агресією. Міжнародному авторитетові козаків сприяли також характеристики, дані іноземцями. Уряди деяких європейських держав почали запрошувати козаків на службу. Саме ця обставина і привела на Січ посла німецького імператора Рудольфа ІІ Еріха Лясоту. Це був один із перших чужинців, що побував на Запорозькій Січі, яка тоді розташовувалась на острові Базавлук. Улітку 1594 року він цілий місяць жив на Запорожжі, а після повернення написав цікаві спогади про свою подорож. Ось один із його записів׃ ״Трахтемирів нещодавно заложене містечко, подароване королем Стефаном Запорозьким козакам для утримання шпиталю״. Мається на увазі король Стефан Баторій, який у 1576 році збільшив козацький реєстр до 600 осіб, надав реєстровцям привілеї та виділив землі із центром у містечку Трахтемирів (поблизу сучасного села Григорівка Канівського району). Відтоді Трахтемирів став своєрідною столицею реєстрового козацтва.
Наступна згадка про козацтво в нашому краї пов’язана з іменем французького інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана. В 1630-1647 рр. він перебував на польській службі безпосередньо в Україні, де, будуючи фортеці, проводив геодезичні виміри території та проявляв інтерес до культури і побуту місцевого населення. Наслідком довготривалої праці Боплана стала його знаменита книга з таким повним заголовком ״Опис України, або областей королівства польського, що лежать поміж кордонами Московіїї і Трансильванії. З додатком відомостей про вдачу, звичаї і військову вмілість українців״.
Щодо вказаних Бопланом поселень, то Бубнівська Слобідка і Домонтів в Золотоніському районі, а Боровиця – в Чигиринському існують і нині. Селища Бужин, Крилів та Чигирин-Діброва (на Лівобережжі) вже не існують. Місцевість де вони існували попала в зону затоплення Кременчуцького водосховища. Що ж до Воронівки, то поселення з такою назвою, можливо, припинило своє існування вже в другій половині XVІІ ст. під час Руїни і відтоку частини населення в межі Лівобережжя.
Після перемоги під Жовтими Водами Черкащина опинилася в центрі повстання, що переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти польсько-шляхетських поневолювачів. В ході війни почала формуватись Українська козацька держава, а Чигирин став її столицею.
Ці події знайшли широкий відгук в західній історичній і політико-мемуарній літературі. Козацька сила та визначна індивідуальність самого гетьмана зацікавила найближчих і далеких сусідів, зокрема, правителів, дипломатів, письменників.
Але нас більше цікавлять свідчення тих чужинців, що самі були в Україні й залишили свої безпосередні спогади. Більшість із них – це дипломати, а також церковні діячі. За національністю – німці, італійці, трансільванці, московини, шведи, сирійці. Деякі з них уперше ступали на нашу землю і описували Україну, наш край, прихильно, нерідко із захопленням.
У 1650 році в Україні побував посол Венеціанської Республіки Альберто Віміна. Він залишив рукописну ״Реляцію״ про походження і звичаї козаків, знайдену у ферарській бібліотеці і виданій у 1890 році. В його описі є цікаві відомості про особу самого гетьмана, його дім і прийом послів. Зокрема посол вказує, що світлиця гетьмана навмисне уряджена просто, ״щоб пам’ятати про своє становище і не захоплюватись духом надмірної гордості...״.
Були у нашому краї і московські дипломати. У статейному списку послів А. Матвеєва та І. Фоміна є такий запис, датований 26-27 червня 1653 року׃ ״Із міста Сміли, де живе гетьмана Богдана Хмельницького син Тимофій..., зустріли Артемона та Івана сотник і міський отаман, а з ними чоловік 300 козаків з прапорами та гетьманськими посланцями і проводжали до двору... ״, тобто до гетьманської столиці.
Одним із найбільш обширних описів України і нашого краю середини XVІІ ст. є щоденник подорожі Павла Алеппського (із міста Алеппо в Сирії), який разом зі своїм батьком антіохійським патріархом Макарієм подорожував по Україні в 1654 і 1656 рр. У його записах арабською мовою є багато різносторонніх відомостей про господарство, побут, освіту, церковне життя тощо.
Серед міст Черкащини, які відвідав і описав П. Алеппський знаходимо Умань і Чигирин. Умань того часу була значним містом, центром однойменного полку, що утворився в 1648 році. П. Алеппський пише, що в місті було три фортеці. Одна з них ״це велика дерев’яна цитадель на горі. Її саме тепер відновляють, копають рови, укріпляють сильними вежами та постачають до неї гармати״. Про церкву зазначає, що вона ״велика, висока, з залізною банею, помальованою гарною зеленою фарбою. Церква дуже простора, вся розмальована, побудована з дерева... Над притвором гарна дзвіниця. В привороті високо загорожена галерея, звернена до головного вівтаря; за нею стоять співаки та співають із книг по нотах під звуки органів. Голоси їх розносяться неначе грім״. Будинки в місті ״високі та гарні; в них багато округлих різнокольорових вікон ״...
Наприкінці грудня 1656 р. – січні 1657 р. в Україні перебувала шведська делегація на чолі із послом Готгардом Веллінгтоном. Опис цієї подорожі зробив член цього посольства К. Я. Гільдебрандт у 1668 р. Рукопис цього твору зберігається в архіві м. Штеттіна. Він цікавий не тільки відомостями про козаків, а й тим, що є важливим джерелом для історії та етнографії.
Досить докладно К. Я. Гільдебрандт спиняється на подробицях дипломатичного прийому, переговорів, а в кінці зазначає, що поверталось посольство з Чигирина через Суботів, Жаботин, Смілу, Брацлав, Чернівці.
У лютому-квітні 1657 р. в Україні перебував архієпископ Петро Парчевич, за національністю болгарин, який був послом від австрійського цісаря до гетьмана Б. Хмельницького. В його реляціях, які були записані його секретарем Христофором Маріянловичем, є згадки про зустріч посольства у Суботові й переговори в Чигирині. При цьому автор зазначає досить активну зовнішньополітичну діяльність гетьманської адміністрації׃ ״Під той час поз’їздилось до гетьмана сила послів׃ від шведів і Ракоці (Семигород) по двічі. Від Турків двічі, від Татар двічі, з Молдавіі тричі, з Валахії тричі, від польської королеви один...״.
Франц Шебені двічі побував в той час в Україні. Першого разу як міністр семигородського князя Ракоці він був посланий на переговори до гетьмана
Б. Хмельницького. В його щоденнику зазначено, що 14 липня 1656 р. він був в Умані у полковника Ханенка. А 20 липня сам гетьман прийняв посла в Чигирині.
Другий раз Франц Шебені був у Чигирині від 20 червня до 16 серпня
1657 р. разом із посольством шведського короля, яке очолював камергер Лілієкрон. В своїх ״Записках״ автор подає цікаві відомості про зовнішньополітичну діяльність українського уряду.
У другій половині XVІІ ст. в Європі з’являється чимало різних подорожніх книжок – щось подібне до сучасних туристичних путівників, в яких нерідко згадується Україна і її міста.
Одним з таких путівників є ״Cyaneae״, виданий німецькою мовою в Аугсбурзі в 1687 році. Тут, крім описів міст України, різних легенд, історичних відомостей, інформацій про козаків та іншого, є рідкісні гравюри фортець, міст, а також малюнки з флори і фауни України.
Із міст Черкащини є відомості про Черкаси та Трахтемирів.
Німецький автор Вебер у своїх спогадах, виданих у Франкфурті в 1720 р. пише׃ ״Козаки або Черкаси володіють так званою Україною, себто смугою земель, що простягаються поміж Доном і Дніпром... ״.
У другій половині ХVІІІ ст. на Лівобережжі російський царизм поступово ліквідував Гетьманщину і насамперед козацьке самоврядування. А Правобережжя, що залишалось під Польщею, було місцем багатьох відомих гайдамацьких рухів.
У цей час значно змінюється і характер описів іноземців про Україну. Якщо раніше вона була предметом міжнародної політики, а різні знатні чужинці старалися використати козацьку силу, то тепер, після ослаблення і знищення козацької сили Москвою, Україна стала предметом іноземної експлуатації. Більшість чужинців хоч і захоплюються красою природи, хвалять наші звичаї і стару культуру, але, в першу чергу, придивляються до того, що може стати предметом зиску із скарбів країни.
Про побут і звичаї українців того часу ми можемо дізнатись із цікавих описів двох подорожей по Україні німецького лікаря з Гамбурга Й. В. Меллера, що був при польському дворі. У своїх спогадах ״Подорож з Волині до Херсону״ (1802) та ״Подорож з Варшави на Україну в 1780 і в 1781 р. ״ (1809) Й. Меллер описує дорогу водним шляхом по Случі і Дніпру та переїзд через міста Красностав, Володимир, Кременець, Любар, Чуднів, Остріг, Бердичів, Біла Церква, Гумань, Погребище, Гранів, Бершадь, Могилів, на Херсон та ін. Як бачимо, в цьому списку є і міста нашого краю.
Прихильно ставилися до українців не тільки ті іноземці, що мали змогу побувати в Україні, але також і ті, що зустрічалися з українцями по за її межами, або теоретично знайомилися з українським питанням. До них відноситься насамперед Жан Бенуа Шерер із Штрасбургу, аташе французького посольства в Петербурзі, автор ״Літопису Малоросії, або історії козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії״, виданої в Парижі у 1788 р.
״Літопис Малоросії״ Ж. Б. Шерера є першим західноєвропейським твором, цілком присвяченим історії України. Він містить також і цікаві факти з історії нашого краю ХVІ – ХVІІІ ст. І саме в цьому його цінність для сучасних дослідників, краєзнавців.


Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123