This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Олександр Храпаченко – Герой з Рівного

Яремчук Анна, 15 р., НВК школа-ліцей №19, м Рівне

Події, які відбулися на центральній площі української столиці у листопаді 2013 – лютому 2014 рр. вразили весь світ. Протестуючи спочатку проти порушення волі народу, а потім і проти міліцейського свавілля, люди з усієї України провели кілька місяців у Києві. Вони мали політичні вимоги, пройшли через велику кількість проблем і випробувань, але все-таки досягли свого і реалізували свої цілі.


На жаль, багато з протестуючих загинули. Колишня українська влада вела себе відверто безвідповідально і навіть вороже. Спочатку вона відмовлялася реалізовувати вимоги народу. Потім, коли затягування подій досягло свого апогею і люди на площі почали діяти, влада відмовилася сприймати це згідно норм законодавства, а тому розпорядилася застосовувати спецпідрозділам МВС щодо учасників акції неприпустимі засоби: спочатку це були бити, але потім в справу пішли інші методи, в тому числі і вогнепальна зброя. Гинули мирні протестувальники. Вони клали власне життя, задля того, щоб в Україні запанувала демократичні цінності, а на місце злодійкуватих чиновників прийшли чесні люди, які мали керуватися інтересами народу, а не своїми особистими. Нинішня влада не повинна забути події на Майдані. Не можна заперечувати того, що в останні місяці в Україні відбулися по-справжньому революційні та історичні події, які зобов’язані вплинути позитивно на політичну та економічну ситуацію в державі.
Прізвища перших загиблих героїв Майдану знають всі, їм присвячували пісні і вірші, їхні розмови з журналістами на камери знаходять, публікують. Кількість загиблих протягом трьох місяців протистоянь на Майдані сягнуло більше сотні. На жаль, відомості є не про кожного загиблого героя.
Олександр Храпаченко був одним з рівненських активістів. Він брав участь у протистояннях, які тривали на Майдані в Києві у лютому 2014 року.
Актуальність дослідження полягає в тому, що дуже важливим є ознайомлення з біографіями членів "Небесної Сотні", вивчення світогляду цих людей і ставлення до громадського життя своєї країни. Це герої наших днів і доки не стерлися у пам’яті події треба дослідити життя кожного, в тому числі і випускника школи-ліцею № 19 м. Рівного Олександра Храпаченка.
На даний час не існує жодного ґрунтовного дослідження загиблих на Майдані учасників Небесної сотні. Отже дане дослідження є дуже важливим і необхідним.
Народився Олександр 18 вересня 1987 року в місті Рівному, тут і проживав все своє таке коротке життя. Його поява для батьків була справжнім щастям, адже Саша був первістком. Мама, тато, бабуся – всі щиро раділи малюку, який з самого початку проявляв характер, був непосидючим.
Мати – Храпаченко Тетяна Борисівна (29.10.1968 р.н.), продавець та батько – Храпаченко Володимир Вікторович (20.08.1964 р.н.) будівельник, дуже добре пам’ятають його перші роки життя і невимовну радість, справжнє щастя, яке охопило їх з народженням синочка.
Спочатку все сімейство проживало у матері Володимира. З дитинства через роботу батьків Сашко перебував у бабусі. Любив її надзвичайно сильно з самого народження і до останнього подиху. Був дуже активним та рухливим непосидою от і мала багато клопотів Надія Кирилівна, яка на той час працювала поштарем та після робочого дня поспішала до свого улюбленця.
Його цікавило все навкруги: рослини, тварини, автомобілі, велосипеди. Часто любив фантазувати, вдавався до різних хитрощів, тільки б не йти до дитячого садочку чи школи. Полюбляв товариство друзів, так і роздуми наодинці. На перше свято Першого дзвоника Малого Сашка супроводжувала вся сім’я. Він всім знайомим розповідав як це було, а наступного дня вже розплакався і не хотів йти на уроки.
Олександр навчався у школах №8, №28 та № 19 м. Рівного. Зміна шкіл була пов’язана з переїздом родини та неспокійною вдачею хлопця. В 2004 році закінчив школу №19 міста Рівного. Улюбленими вчителями були: Наконечна Зоя Вікторівна – класний керівник НВК №19, учитель української мови та літератури і Рогаль Світлана Романівна, педагог-організатор. Саме у кабінеті останньої він проводив найбільше свого вільного часу. «Навчаючись у школі, завжди знаходив спільну мову з однокласниками, любив спілкуватись, жартувати, був відкритою людиною. З вивченням точних дисциплін у Сашка якось не склалося… Мабуть, це було не його. Він був творчою дитиною, особливо у старшому підлітковому віці, активним учасником художньої самодіяльності школи. Брав участь у шкільній команді КВК, яка завжди виборювала призове місце або й перемагала.» – каже Наконечна З.В., класний керівник Сашка.
Акторський та режисерський талант Сашка проявився ще з юних літ, тому, коли постало питання про вищу освіту – сумнівів не було. У 2004 році Олександр вступив до Ріненського державного гуманітарного уніерситету на художньо-педагогічний факультет, кафедру театральної режисури, за спеціальністю – режисер драматичного театру. У 2010 році закінчив РДГУ з освітнім рівнем – бакалавр.
Мама і тато ніколи й не намагалися переконувати його в неправильності щодо вибору професії чи захоплень. Всеодно б не послухав. Впертий був і незалежний. Іноді, не переконавши в чомусь батьків, ішов жити до бабусі. Акторськими здібностями Сашка – пишалася вся родина, але не мали звички цим вихвалятися. Таке йому теж не припало б до душі.
Під час навчання в РДГУ Оленександр грав в багатьох режисерських постановках студентів. Його запрошували і студенти старших курсів до себе виконувати ту чи іншу роль в постановці. Окрім акторських талантів Олександр був щедро наділений і режисерськими здібностями. Зробив не одну театральну постановку. Його етюди на першому курсі вражали усіх викладачів своїм виконанням та вигадливістю. Режисерські роботи Олександра: А.П.Чехов "Ведмідь", С.Мрожек "Стриптиз"; акторські роботи: А.Салинський "Сьогодні я стану жінкою", О.Слаповський "Від червоного щура до зеленої зірки", Софокл "Ісмена"та ін. Олександр також знявся в фільмі – "Воскресіння". Фільм був знятий Рівненським телеканалом РТБ. Тут Сашкові дісталася роль солдата, який повернувся з війни додому.
Пристрасть до гір, висоти, походів була такою ж сильною, як і до театру. Кожен Новий рік Сашко зі своїми друзями зустрічав на одній з вершин гір..
На одному з відео він у подертих джинсах розповідає журналістам розважальної програми про паркур і гори. Це ще одне його захоплення. Він надзвичайно полюбляв походи, скелі, мандрівки. «Сашко побував на всіх вершинах українських гір. На деяких навіть декілька разів. Альпініст – було його друге ім’я! Він навіть поєднав свою любов до альпінізму з роботою: на висотах утеплював будинки, фарбував фасади, займався реставрацією храмів. Саша ніколи не боявся висоти, завжди прагнув до неї!» – розповідає його дівчина. Це захоплення він отримав в спадок від батька. Не раз отримував виклики зняти з дерева котів, був рятівником. Працював на замовлення. Об'єкти в розташовувались у різних містах: Луцьк, Київ, Рівне та ін. Олександр часто казав: «Хочеш побачити справжність людини? Візьми її з собою в похід на 3 дні!» – говорить однокласник Сашка Володимир Мельниченко. Можливо, тому в Сашка були тільки справжні друзі – ті, з якими він ходив на вершини українських гір, в походи, долав сотні кілометрів у спеку і в морози. «Щодо власних захоплень Сашка, крім театру та гір, це була рок – музика. Олександр 4 червня 2013 року побував в Києві на концерті групи "The Prodіgі", любив zrscyt мистецтво в якісному прояві. Ця група була однією з улюблених і він був просто в захопленні від виступу» – розповідає кохана Олександра Катерина Самчук.
На перший погляд – звичайний хлопець, але тільки на перший. Скільки ще талантів і захоплень могло проявитися у цього хлопця – хто зна. Але й ті, про які відомо – це вже не мало.
На формування національної свідомості Олександра великою мірою вплинула бабуся – Надія Кирилівна Храпаченко, матір його батька. З малого віку вона вчила внука любові до рідної землі, вміння її оберігати та захищати. Надія Кирилівна була прихильницею всього українського: вишиванки, виконання українських пісень, закоханість у Волинський край, не дивлячись на те, що народилася на Кіровоградщині – все це з наймолодших років міг спостерігати допитливий хлопчина. А ще разом з бабусею співали, обоє любили жарти.
Важливе значення у формування демократичних цінностей мало навчання у школі. Сашко був активним учасником шкільного самоврядування, завжди мав масу ідей щодо організації й проведення відпочинку учнів. Саме тут здобував вміння переконувати, доводити свою правоту, як згадує про нього директор НВК №19 Верхова І.С. «Це був справжній «енерджайзер» – сміється Світлана РоманівнаРогаль, педагог-організатор НВК №19.
Олександр Храпаченко, як всі молоді люди мав кохану дівчину – Катерину Самчук. Познайомився він з нею в РДГУ. Катерина має сестру близнючку, але Саша глянув саме на Катю і з того часу почалось їх спілкування. Вони довгий час дружили, Катерина стала для нього вірною подругою та хорошим співрозмовником, рідною і близькою людиною. Олександр зустрічався з Катею 7 років, влітку 2014 року вони планували весілля. Як виявилося – це було кохання всього життя... “Він був невгамовним жартівником, вигадував різні розваги. Про таких людей кажуть що вони – душа компанії» – каже кохана Сашка Катерина.
Так під впливом багатьох чинників формувався характер, зароджувалися патріотичні почуття, які згодом привели його до Києва, відстоювати демократичні цінності у рідній державі. Там, на Майдані він був членом «Волинської сотні» і освоїв уміння піротехніка.
Hа Майдані у Києві, Олександр Храпаченко швидко, в перші ж дні перебування знайшов справжніх друзів. Поїхав до столиці за покликом серця.. Відразу записався до 35-ї сотні Самооборони Майдану Волинська Січ. «Сашко впроваджував для своєї сотні нові ідеї і стратегії боротьби. Непохитно вірив в те, що все зміниться, в те, що вони все змінять!», – розповідають його друзі. Знав, що рідні, близькі і знайомі будуть відмовляти. Саме з цієї причини й не повідомляв де знаходиться. Першою, кому зателефонував була його кохана Катря. У своїх розмовах з рідними підкреслював, що його місце саме там, адже на Майдані все справжнє, без фальші. І друзі теж – справжнісінькі, на яких можна покластися, які прикриють від удару кийком і яких завжди хочеться захищати. А ще, як завжди, був повний оптимізму, жартував. Навіть тоді, коли було зовсім не до жартів бо почали поливати у мороз з брансбойдів сильними струменями крижаної води, навіть коли залунали постріли…
Так і стояли там поруч, боронилися як могли, захищалися своїми будівельними касками, які захистом були лише на перший погляд.Тому й не вберіг його той вдаваний захист від снайперської кулі…
Це сталося зранку 20 лютого на найвищій барикаді що по вулиці Інститутській: від пострілу снайпера перестало битися серце Олександа Храпаченка. Куля пройшла через ключиці, легені та потрапила прямо в печінку. Смерть настала миттєво. За повідомленням Володимира Пастушка (члена сотні «Волинська Січ», до якої також належав Олександр Храпаченко), його було вбито пострілом з готелю «Україна», на останній барикаді по вулиці Інститутській.
Всіх полеглих у ті страшні дні «зарахували» до «Небесної сотні», адже загиблих було близько 100 чоловік.
Вже 21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею». Під час прощання з загиблими лунала тужлива пісня «Пливе кача…».
Захисники Майдану ділилися на «сотні», за аналогією з козаками. Майже половину «Небесної сотні» складали майданівці, що приїхали із західних областей України. Це його, Сашу Храпаченка з Рівного, показали у ТСН на каналі «1+1» серед кількох убитих і накрили прапором України… Можна собі уявити невимовне горе родини, близьких людей, друзів. Ніхто не хотів вірити що таке могло трапитися у вільній демократичній державі під час мирного протистояння з владою.
З величезними почестями зустріли рівняни свого земляка, вийшли для цього, не зважаючи на погоду і пізню годину, за межі міста. Коли загиблих від снайперських куль везли з Києва до Рівного, біля села Городище люди утворили живий коридор слави, через який і провезли героїв.
Аби вшанувати бійців Небесної сотні, на поховання прийшли тисячі людей: несли квіти, запалювали свічки, вигукуючи «Слава Україні! Героям Слава!» та «Герої не вмирають!»
Цілі гори квітів як остання шана героям…
Олександр, як і його побратими, похований 23 лютого 2014 року в м. Рівному на кладовищі "Нове".
Рівняни зібрали більше 30 тис. гривень щоб надати матеріальну дпомогу родині Сашка та батьки відмовились від зібраних коштів і передали їх на Майдан. Такі ж патріоти…
21листопада 2014 року указом № 890/2014 Президента України Петра Порошенка було присвоєно звання Герой України всім членам «Небесної сотні», а 20 лютого 2015р. вручено зірку Героя України Володимиру Храпаченку, батькові Олександра а також родичам всієї Небесної сотні.
Рішенням міської ради від 4 червня 2014р. Олександр Храпаченко нагороджений, посмертно, занням "Почесний громадянин міста Рівного" та відзнакою " За заслуги перед містом» І-го ступення.
Вдячні громадяни міста Рівного, мешканці будинку на вул. Волинської дивізії, де проживав Олександр Храпаченко, встановили меморіальну дошку Герою України. Ще одну дошку було відкрито 12 грудня 2014 року на фасаді НВК школи-ліцею №19 та 20 лютого нинішнього року і на РДГУ, де ще й відкрито аудиторію ім.. О.Храпаченка.
В грудні 2014 року було створено стіну пам’яті Героїв Майдану на будинку поблизу органного залу у місті Рівному, автором якої є відомий художник, лідер гурту «От Вінта» Юрій Журавель.
Церква через те їх назвала «Небесною сотнею», що вони загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави і ціною жертовності показали, нам що український дух є незламним, а народ – нескореним. Намагання знищити тих, хто стояв на Майдані Незалежності за рівність прав та європейський вибір стали яскравим свідченням незламності і нескореності духу багатьох українців, їхньої консолідації.
У групі «Саша Храпаченко» у соціальних мережах багато висловлювань співчуття і жалю. Друзі до цих пір не можуть повірити що його немає…Ірина Хороша пише: «Це гідна Людина з великої літери Л, творчий і талановитий театрал, скелелаз-мандрівник.. Багатогранна особистість, гідна постать наших часів, життєрадісний, розумний, гідний свого народу син. Про нього можна говорити багато. І так болісно, що таких людей забирають, не гребують тим що люди йшли з голими руками. Не знаю чи є гідне покарання для тих снайперів, але знаю точно – Господь всевидячий і кара Божа їх обов’язково наздожене за те, що відібрали батьків, братів, синів, близьких у багатьох сімей. Той жаль і той сум не можна передати чи описати, який кожен з нас переживає. Їх відібрали у нас, але спогади, час проведений з ними і світлу пам’ять про них не забере ніхто».
Український новий парламент та уряд повинні виправдати довіру українського народу. Бо навіщо тоді були такі жахливі жертви Майдану і смерть героїв Небесної сотні? А чи виправдовують? Маємо схилити свої голови перед тими, хто заплатив дорогою ціною за майбутнє України – мужніх і відважних чоловіків, які до останнього подиху захищали Майдан і своєю жертовністю прокладали шлях до вільної і незалежної держави з демократичними традиціями і європейськими цінностями. Серед них і Одександр Храпаченко, який є для нашого покоління живим прикладом стійкості, незламності волі за незалежність та демократичні ідеали. Герої Небесної сотні зайняли гідне місце в історії України ХХІ століття.

 

 

 

 

Політика конфіденційності сайту

Створення сайтів і підтримка студія PBB design

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123