Наш земляк – герой України

Витрикуш Дем’ян, 16 р., зош І-ІІІ ст. № 3,м Ходорів, Львівська обл.

Забути кров святу не маєм права!
Лишила слід безсмертний і терпкий…
Героям України – Слава! Слава! Слава!
І наша пам’ять – на усі віки!

Чому я обрав таку важливу для сьогоднішнього часу тему? Бо сьогоднішній час народжує багатьох героїв, борців за волю України.Хто такий герой? Це людина? Так, це особистість, націоналіст. В моєму уявленні герої зустрічаються кругом.

У творах Тараса Шевченка, Івана Франка, Ліни Костенко, Василя Шкляра і інших…І навіть у теперішній час «Небесна сотня», так ми називаємо людей, громадян, які заплатили велику ціну за нашу свободу Ці люди йшли на смерть, тому що вони вірили в світле майбутнє своєї держави.

Отже, герой – це людина, що вчинила героїчний вчинок, чи можливо навіть завдяки своїм діям стала уособленням ідеї визволення. Це людина, вчинками якої пишаються, ставлять в приклад нащадкам. Саме тому вчинок героя є подвигом. Бо найбільшою цінністю морального здорового суспільства є життя кожної окремої людини. Саме тому вважається героїзмом добровільна пожертва задля порятунку життів іншим людей.
Я обрав героєм моєї розповіді близької для учнів школи, в якій я навчаюсь людини – Романа Точина. В ньому переплелися найкращі риси сучасної молодої людини. Для всіх моїх ровесників він є втіленням палкого патріотизму, високої свідомості і відданості ідеям України.
Біографія Романа Точина охоплює недовгий період його життя, всього 44 роки.
Роман Точин народився 6 серпня 1969 року в м. Ходорові у сім’ї Олександри та Петра Точинів. Він був другим сином у батьків. У трьохрічному віці Роман втратив батька. Його та старшого брата Олександра виховувала мати.
У 1976 році пішов у 1-ий клас Ходорівської восьмирічної школи №3. Із спогадів вчительки та однокласників, Роман був скромним, відповідальним та наполегливим школярем. Ще у шкільному віці хлопець вирізнявся від своїх однолітків серйозністю, вмінням самостійно приймати рішення. Умів повести за собою товаришів, які його слухали і намагалися наслідувати. Підлітком спільно із друзями організував боксерський клуб. У 1985 році закінчив школу і поступив в автодорожній технікум м. Львова.
Там теж Романа пам'ятають як сумлінного студента, який активно брав участь у різноманітних заходах. І в рідному місті також завжди долучався до масових міських заходів, в яких був переважно українським козаком. Що свідчить про його патріотичні почуття до своєї Батьківщини і її минулого.
Цікавою на події була і юність Героя. Перші юнацькі почуття то миттєво з'являлись, то зникали. Та згодом у юнацьку душу закрались справжні почуття. У 1993 році Роман поєднав свою долю із Лілею Кізан. Двоє молодих людей, яким довелось пережити втрату батьків у ранньому віці, дуже розуміли та підтримували одне одного. Згодом у них народились дві донечки: Олександра та Наталя. Роман для них був не тільки турботливим батьком, а й справжнім другом. Він прагнув, щоб сім'я його жила в достатку, тому, маючи «золоті» руки, будучи добрим господарем, почав зводити власний будинок. Родина тішилась кожним зведеним квадратним метром, адже це було справжнє «сімейне гніздо» затишку й любові. Та завершити будинок Роман і не встиг, бо події на Київському Майдані 2013 році змусили його вирушити до столиці.
1 грудня Роман, почувши про побиття студентів, зразу ж виїхав у Київ, де і залишився на тривалий час. Спілкування з дружиною і дітьми було тільки телефоном, а згодом, прагнучи бачити батька, старша дочка з матір’ю теж їздили на Майдан. Наш герой у ті страшні моменти проявляв себе в організації захисту й наступу, був «патріотом і революціонером», справжнім авторитетом для своїх бойових побратимів. Тому Романа призначили сотником першої барикади Львівської брами по вул. Інститутській.
З 18-20 листопада на вулиці Інститутській точились страшні бої. Дружина Ліля хвилювалася за свого коханого, телефонувала йому. Остання між ними розмова відбулася о 8.30 ранку, після цього Роман на дзвінки не відповідав.
Через 2 години пролунав дзвінок, але вже не від Романа. Чужий голос, немов гостре лезо ножа, встромлене у серце, сповістив що Романа немає в живих.
20 лютого 2014 р., коли Роман намагався з-під куль витягнути пораненого побратима, безжалісна снайперська куля пробила правий висок Героя.
Вірним другом і побратимом у спільній боротьбі на Майдані був ходорівчанин Роман Тітик, який теж був поранений. Сьогодні, проживаючи в рідному місті, Р.Тітик є частим гостем у школах, де розповідає про ті страшні події.
Ця куля дала силу згинути, а не зігнутися багатьом однодумцям від оскаженілого ворога. Ця куля і досі протягом річниці від його смерті вертається і розстрілює вагання і нерішучість в душах нашої молоді.
Романа знайшли у готелі «Україна» серед інших загиблих. 22 лютого його тіло із Майдану було привезене у рідне місто.
23 лютого Ходорів прощався із невинно вбитим командиром денної зміни Львівської брами Майдану Романом Точином, який приніс себе в жертву за Батьківщину, свій народ і за кожного з нас. У храмі святих безсрібників Косми і Дам'яна скорботне богослужіння відправляли дев’ятнадцять священиків. Р. Точин востаннє мандрував вулицями міста на руках побратимів у вишиваній сорочці, вкритий синьо-жовтим бойовим полотнищем, а навколо тисячі людей із оберемками квітів, віддаючи йому останню честь, скандували: «Герой! Герой! Герой!», «Роман Точин – наш Герой!», «Герої не вмирають!», «Слава Україні! Героям слава!», «Україна – понад усе!», «Слава нації! Смерть ворогам!».
Не вірилось, що не стало палкого патріота, вірного сина України, надійного товариша, коханого чоловіка, люблячого батька, який ще зовсім недавно закликав ходорівчан: «Нехай кожен з нас побудує Майдан не лише в Києві, а й своєму серці, своїй сім'ї».
Ніхто не стримував і не соромився сліз – ні жінки, ані чоловіки. Звучали слова молитви, співчуття, подяки матері, котра виховала сина-патріота, поезії Г. Охоцької. Зринала в пам’яті фраза Р. Точина, сказана одному з іноземних мас-медіа незадовго до смерті: “Я тут, щоб захищати свою незалежність, своє право жити у європейському світі».
На міському кладовищі, відправивши згідно із християнською традицією богослужіння, багатотисячне зібрання, більшість якого становила молодь, заспівало «Гімн України». Поховали Героя біля братської могили воїнів УПА. І в цьому є певний символізм. Ходорівці казали, що Роман став жертвою новітніх енкаведистів. На честь командира Небесної Сотні прозвучали військові залпи.

На позачерговій сесії депутати Ходорівської міської ради прийняли рішення: Присвоїти Ходорівській СЗШ І-ІІІ ст..№3 ім’я Героя Майдану Романа Точина, перейменувати вулицю, на якій розташована Ходорівська СЗШ І-ІІІ ст.№3, на вулицю імені Романа Точина, клопотати про присвоєння Роману Точину звання Героя України (посмертно).
Хочу навести приклад як відгукнувся на смерть Романа вчитель, який впродовж багатьох років був наставником і улюбленцем Романа: Іван Григорович Пурій.

Герої не вмирають

Посвята Точину Роману – випускнику
Ходорівської СЗШ № 3, Герою України

Вирує Київський розгніваний Майдан,
Жовто – блакитний стяг тріпоче.
З ним в бій іде наш дорогий Роман,
Наш легендарний вихованець Точин.
Лунають вибухи…Вогонь і дим…
Але назад нема дороги.
Упав від куль ворожих побратим-
Роман спішить йому на допомогу.
І знов вперед! Любов в душі палає
До матінки, до діток, до дружини…
Гуде Майдан: «Герої не вмирають,
Якщо життя дарують Батьківщині!»
Бандитська куля жалості не знає…
І ось душа його в Господнє царство лине…
Ми кричимо: «Герої не вмирають!
Героям Слава! Слава Україні!»
…Повз Третю школу йдеш – на хвильку зупинись:
В ній Ромчик Точин вчився;
Служити Україні поклянись,
Роману і Небесній Сотні поклонись!
Жорстокий нелюд – найманець його убив –
Вірного мужа, тата, брата, сина –
Рідню свою безмежно він любив,
Але найбільше – неньку Україну.
Він нагород і слави не бажав,
Був мужнім сином славного народу
І молоде життя своє віддав
За Незалежність, Гідність, за Свободу.
І. Г.Пурій

Народ же своїх ангелів-захисників почав вшановувати одразу. А нині чи не в кожному регіоні України на честь воїнів Небесної сотні встановили пам’ятний знак чи назвали вулицю, площу або сквер.
Саме пам'яті цих мучеників – героїв Львівщини і відкрито у нашому місті Алею пам’яті Героїв Небесної Сотні. Ця подія відбулася 9 червня 2014 року.
Дев'ятнадцятьом вихідцям із Львівщини, котрі загинули на Інститутській у криваві лютневі дні, споруджено біля будівлі колишнього НКВС, поруч пам'ятного знаку жертвам тоталітарного режиму – Ангелу Хоронителю. Тут у 40-х роках минулого століття енкаведисти по звірячому закатували сотні людей, тлінні останки яких були перепоховані на міському кладовищі у 90-х роках.
Панахиду та чин освячення Алеї пам’яті Героїв Небесної Сотні Львівщини здійснили місцеві священики.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців за волю України. Під звуки мелодії «Пливе кача» школярі поклали квіти і запалили свічки пам’яті біля пам’ятних знаків лицарям Небесної Сотні Львівщини.
До учасників урочистостей звернулись: міський голова Ходорова О.Коцовський, голова районної ради І.Кос, депутат Львівської обласної ради А.Кіт, голова ГО «Ідея нації» О.Стахів, рідні та побратими полеглих Героїв. Усі виступаючі наголошували на важливості увічнення Героїв Небесної Сотні громадою Ходорова в Алеї пам'яті. Загинули звичайні люди – не політики, не чиновники, а прості чоловіки і жінки, які любили свою державу і віддали за неї життя.
Запам’яталися усім виступи захисників “Львівської брами» Євромайдану побратимів Романа Точина та Романа Тітика – Олега Трайдакала, Ореста Леська, Зеновія Гіля, які вважають ідею увіковічення пам’яті Героя України Р.Точина у присвоєнні його імені школі та вулиці, створенні музею великою відповідальністю перед пам’яттю полеглих.
Зворушили присутніх виступи рідних новітніх Героїв України – дружини та матері ходорівчанина Романа Точина.
Роман Точин залишив приємні спогади про своє спілкування із Ходорівчанами, зокрема заступник голови міської ради Ростислав Гапонюк так відгукується про Романа: «Це був великий патріот, революціонер, – пригадує Ростислав Гапонюк, товариш. – Ще в часи Помаранчевої революції Роман стояв у Києві увесь час, був командиром. Після того як силовики побили дітей у столиці, одразу зібрався і поїхав. Вже 1 грудня був на Майдані. Згодом долучився до Першої сотні – охороняв барикади на Інститутській.
Додому за весь час приїжджав лише раз – перед Новим роком. Захворів дуже, мусив підлікуватися. Та пробув лише кілька днів – і це було його останнє побачення з рідними.
«Ми вже там всі «засвітилися», нас усіх знають, – казав. – Тому не маємо іншого виходу, як стояти до кінця, до перемоги». Коли розпитував його про побратимів, Роман відповідав: «Там такі хлопці … Такі люди…» Не міг про них говорити. У мене було відчуття, що хоч він сидить переді мною, але думками на барикадах».
На барикаді на Інститутській і обірвалося його життя. Наступного дня, 21 лютого, його знову принесли сюди – попрощатися навіки.
У Романа – двоє доньок. Молодшій – 14. Старшій, Олександрі, – 20, навчається у Тернополі. З нею батько зустрічався на Майдані. Разом сфотографувалися. Олександра підписала фото: «Любий татусь».
У Ходорові Романа знали як чудового майстра – не одному тут зводив чи ремонтував оселю, бо ж працював у будівельній бригаді. «Навіть у тому був ідеалістом: все мало бути чітко і правильно, – каже пан Ростислав, – Якось хлопці плитку криво поклали, він змусив здирати і наново стелити. Але робив все спокійно, був дуже скромним.
Відвага і мужність…
Може ніколи ще в жодній добі і не повторювали ми так часто ці вирази, як повторюємо тепер. На високий п’єдестал ставимо героїв національно-визвольних змагань 40-50рр. і сьогоднішніх Героїв Небесної Сотні і тих, хто сьогодні воює на східних теренах України.
Високо оцінивши подвиг Героя Небесної Сотні Романа Точина 20 лютого у Києві під час вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні у художньому арсеналі президент України Петро Порошенко. Вручив 107 орденів «Золота Зірка» Героя активістів Революції Гідності. Найвищу державну нагороду з рук Глави держави отримала дружина і дочка Романа Точина.
22 лютого у Ходорові відбулась вагома подія, що золотими літерами буде вписана в історію нашого міста – відкриття та освячення меморіальної дошки Героя України Романа Точина на фасаді загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів №3, що носить його ім’я. Вклонитися пам’яті Героя України Революції Гідності, командира Львівської брами Майдану Романа Точина, який своєю кров’ю освятив незалежність Української держави, чисельно прийшли родичі і побратими Героя, церковні процесії обох ходорівських парафій, представники влади, духовенства, громадських організацій та політичних партій.
Якщо у день похорону небо, вкрите чорними дощовими хмарами, оплакувало невинно вбитого Героя, то через рік, 22 лютого, блакитні небеса золотим промінням благословляли величне дійство, яке розпочалось із виконання усіма присутніми Гімну України.
Честь відкрити меморіальну дошку Герою України Р.Точину була надана міському голові Олегу Коцовському, народному депутату України Андрію Коту, директору СЗШ №3 Любові Мільовській. Хвилююча мить – полотнище поволі сповзає вниз, і перед очима тисяч присутніх на червоному мармурі, як живе, постає виконане талановитим скульптуром В.Яричом бронзове обличчя великого патріота України, що на олтар незалежності поклав своє життя.
Чин освячення меморіальної дошки здійснили місцеві священики.
Народний депутат України Андрій Кіт підкреслив, що країна після трагедії стала іншою: «Ми відродилися, ожили, стали справедливими, гідними один одного. Р.Точин був першим. Він – промінь, який вселяє у серця віру, надає сили, наставляє молодь на патріотичний шлях».
Міський голова Олег Коцовський наголосив: «Рік відділяє нас від трагічних подій розстрілу мирних майданівців у Києві. Рік, коли у наші домівки та серця віроломно вдерлося це страшне слово – війна. Такою стала ціна за право жити гідно, чесно. Глибоким болем сприйняла наша громада сумну звістку про загибель Героя Небесної Сотні, ходорівчанина Романа Точина. Герої Небесної Сотні стали нашими ангелами – охоронцями, нашими сучасними мучениками і святими.
Директор школи СЗШ№3 імені Романа Точина Л.Мільовська запевнила присутніх, що пам’ять про безсмертний подвиг Героя України, лицаря Небесної Сотні Р. Точина буде вічно жити у серцях школярів. Люба Миколаївна низько вклонилася і щиро подякувала матері Героя, котра виховала сина патріота.
Разом із відкриттям та посвяченням меморіальної дошки рішенням педагогічного та учнівського колективу в школі відкрито і освячено куточок пам'яті Романа Точина. Куточок створено з метою патріотичного і національного виховання учнівської молоді. Експонати куточка знайомлять відвідувачів із дитячими та шкільними роками героя. Окремі світлини висвітлюють перебування Романа в Києві на майдані Незалежності, на Інституцькій. Особливу увагу привертає до себе бронижилет, каска і щит, які не врятували Романа від кулі снайпера.
Відвідуючи музей, усі переповнюються повагою і пошаною до подвигу тих героїв, які віддали своє життя за наше прийдешнє майбутнє.
Маємо піклуватися про тих, хто залишився без найближчих людей. Без своїх чоловіків, дітей, батьків, братів, рідних, друзів. Допомагати їм не раз в рік умовно 20 лютого, а щоразу, при кожній нагоді. Не залишати їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них.
Ми повинні докласти усіх зусиль, щоби добитися справедливого суду для тих, хто винен у смертях, каліцтвах та інших злочинах проти нашого народу. Але гуртуватися маємо не довкола ненависті, а довкола любові, довкола вищої мети. Так має будуватися нова держава, котру бачили в своїх мріях загиблі герої, за котру і віддали своє життя.
Ми мусимо зробити все, щоби таке більше не повторилося і ніхто не вмирав через нечесних людей при владі. Щоби справжні герої не відправлялися на небеса передчасно.
На відкритті меморіальної дошки слово взяли учні школи, яким і належить будувати незалежну Українську державу.
Тому ми постановили:
– Ми народились та виросли у незалежній українській державі;
– Ми учні школи, сьогодні в урочисту мить даємо слово: стати справжніми патріотами нашої держави;
– Гідно нести повноту обов’язків і відповідальності перед народом і особистою совістю;
– Свідомо обирати, а в подальшому вирішувати складні завдання, пов'язані з долею рідної землі;
– Докласти максимум зусилля під час навчання, бути дисциплінованими;
– Зобов'язуємось чесно виконувати покладені на нас обов’язок оберігати, шанувати пам'ять про видатного земляка;
– Та бути гідними звання учнів навчального закладу, стіни якого відтепер прикрашає меморіальна дошка Героя Небесної Сотні, Героя України Романа Точина.
Ці люди справжні герої. Вони загинули як герої і проваджають їх в останню путь як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовин із тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі сльозами на очах віддають останню шану героям.
Але герої не вмирають!
Вони завше будуть у наших серцях.
Слава Україні! Героям Слава!