This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Легендарний Капінос

 Мацала Юрій, 14 р., професійний ліцей,смт. Клевань, Рівненська обл.

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність,
Отож нам так і важко через те
Ліна Костенко

Я, як і всі хлопці, любив дивитись фільми про війну, про відважних і сміливих героїв, на вчинках яких ми вчилися і росли, виховували в собі патріотичні почуття і любов до своєї Вітчизни. Хіба думав я, що у моє життя увірветься страшна війна? Те, що бачив на картинках, стало реальністю: танки, що їдуть через селище з українськими прапорами, броньовики, військові машини, автобуси із захисниками.

На Схід. Туди, де сьогодні ідуть бої. Але найбільше це відчутно тоді, коли в селище приходять повідомлення про те, що… «Ваш син загинув смертю хоробрих». Я і мої ровесники стаємо на коліна перед такими героями, бо вони загинули, щоб ми на нашій славній землі жили спокійно.
В центрі міста Рівне, поруч з героями Небесної Сотні портрети рівненчан, що загинули на Сході України. Немає таких людей, які б не зупинилися перед ними, вголос чи подумки складаючи їм подяку. Ось уже не перший раз я маю можливість тут зустріти і свого Героя – командира батальйону 51-ої бригади Миколу Михайловича Капіноса.
Він говорить речі неочікувані, різкі і «непригладжені», він має на це право: бачив війну зсередини, не один раз ризикував власним життям, щоб зберегти його іншим, і саме він керував зведеним батальйоном, який після чотирьох штурмів все-таки взяв Савур-могилу батальйоном добровольців, які розуміли, що фактично йдуть на смерть. Ті, хто пройшов вогонь, не можуть лукавити.
Розмова супроводжується якимось особливим хвилюванням, коли стою поруч з такою легендарною людиною. Такий звичний, спокійний, а разом з тим безстрашний і мужній. Не теоретик, а практик. Не особливо говіркий. Очевидно це все передалося від його батька, що теж був військовим.
А народився Микола Михайлович в с. Буща, що на Дубенщині 3 листопада 1978 року. Дитинство його поділене на «сільське» і «асфальтне». Навчався в Рівненській середній школі №6, по закінченні якої вступив до Одеського вищого військового об`єднаного командного училища. А потім служба у Збройних Силах України від командира взводу до командира окремого батальйону.
– Усе своє свідоме життя я віддав Армії, бо завжди відчував, що це моє справжнє покликання, – говорить комбат Капінос.
Не тільки рідну землю оберігав Микола Михайлович, а певний період виконував миротворчу місію в Іраку. Очевидно, там і набув командирської мудрості і досвіду, хоч там і не було інтенсивності бойових дій. І сьогодні він є дуже здивованим, що наші з`єднання, які служать під егідою ООН, не повернуті в Україну для її захисту. З таким він, як досвідчений воїн, миритися не може.
Коли в Україні почалася Революція Гідності, із перших же днів був на Майдані, у «Восьмій Сотні».
– Пам`ятаю, було кілька моментів, коли здавалося, що от-от Майдан почне розходитись, але щоразу Янукович робив те, що змушувало нас з новою силою боротися далі: побиття людей, спроба зачистити Майдан, прийняття диктаторських законів. Головна вина за те, що все так повернулося, лежить на ньому, на Януковичу. Микола Михайлович з якимось почуттям гордості говорить про Майдан у Києві, адже це те, що змусило нас боротися, єднатися та бути хоробрими, не боятись влади. Саме Майдан довів всьому світові, що Україна не слабка духом – вона мужня, хоробра, її люди можуть все і навіть спустити владу «з небес». Це вже не тільки подія, це частина історії, те що запам`ятається для нас, молодого покоління, як Революція Гідності, як повстання проти влади, яка руйнувала народ. А все ж почалось з малого – з протесту студентів. І якби цей протест силою та кийками не розігнали, Капінос вважає, що такого розмаху це не набуло б. Все ж безжальні та безсердечні люди зробили свою справу в ніч на 30 листопада, та поклали початок протистоянню народу та влади. Ця історична подія стала дуже важливою в духовному формуванні нашого народу.
Революція Гідності або Євромайдан – це не просто зібрання людей на Майдані Незалежності в Києві, це набагато більше. Зокрема, душа народу, ті небайдужі до своєї землі, неньки- України люди. Це взаємопоміч між самими мітингувальниками та учасниками Майдану, це саме те, що часто показується у фільмах – воз`єднання заради спільної ідеї – відставки уряду. Коли тільки-но збиралися перші мітингувальники, командир батальйону прогнозував, що це буде не простий маленький мітинг, що народ не буде терпіти знущань влади та все-таки вийде боротись.
На жаль, ми все-таки стали свідками того – наскільки людина може бути жорстокою та безжальною. Яскравий приклад тому – Небесна Сотня та побиття ні в чому не винних студентів. Саме це змусило задуматись: «В якій країні я жив до сьогоднішнього дня? Яку ми мали владу? Невже ми мали цих бездушних істот при владі і тоді, коли жили мирно?»
Навіть людині військовій, що бачила уже смерть, стало не по собі… Люди з високотехнологічною зброєю та спорядженням розстрілюють звичайних громадян, в яких немає абсолютно нічого, окрім якихось дерев`яних щитів та касок, які не врятують від цієї смертельної зброї.
Мені зразу стало цікаво, а як же живуть далі ті люди, котрі вбивали нічим не винних громадян? Як живеться дітям та жінкам цих бійців?
Я кожен день приходив зі школи додому і вмикав пряму трансляцію, чув майже кожну думку громадських діячів, бачив як багато там людей. Там була ніби якась гармонія, не було ніяких сутичок, створили Самооборону Майдану, до якої і увійшов Микола Михайлович Капінос, який, до речі також був командувачем «Восьмої Сотні», де роздавали безкоштовну їжу та чай. Це ніби душа народу – всі, кому не байдуже майбутнє, зібрались тут та чекали на зміни, на те, що влада їх все-таки почує...
Євромайдан – це подія, яка кардинально змінила наше життя. Майдан відкрив серця мільйонів українців для Нової України, для нового майбутнього. Ми вже ніколи не будемо такими, як до Майдану. В кожного свої зміни, своє, власне, поняття гідності, але найцікавіше, що ми не знаємо, що буде далі… Майдан довів, що нація – це сила, яка може перемагати, незважаючи на все. На мою думку, цей Майдан рано чи пізно все-таки мав статись, тобто неминучий для нашого народу, адже не увесь же час терпіти це все, ці всі знущання та скандальні закони, а також підвищення податків та цін на все.
Відразу ж після завершення виборів президента – розійшовся і Майдан, адже головна його мета була виконана.
Після завершення дій на Майдані прийшла нова проблема – повстання сил ДНР та ЛНР проти України та відокремлення їх від держави. Саме тоді стало відомо, що з нами воюють не тільки терористи, а ще й наш ніби-то «рідний» сусід – Росія. Тоді почались масштабні битви та протистояння на Сході України. Мабуть цього не очікував ніхто, окрім аналітиків та політологів, але все ж це сталось. Багато вбивств та втрат як з мирних жителів так і солдат. Міста розбомблені, людям немає де жити та працювати. Чимало людей виїхало з зони бойових дій, але ще чимало залишились у містах. Зараз люди, які залишились у зоні бойових дій, ризикують власним життям. Їм нікуди подітись і поїхати. Навіть солдати нашої армії допомагають їм чим можуть. Почалась мобілізація. Микола Михайлович Капінос став командиром 51-ої механізованої бригади. Вже більше року комбат воює на Сході зі своїми підлеглими та має значні досягнення. Одне з них – взяття Савур-Могили четвертим штурмом. Загиблих та поранених було дуже багато, так, як навіть 1 штурм, це вже багато втрат. Про захоплення Савур-Могили він казав:
– Ця висота була нами взята. Ми там втратили дуже хороших офіцерів. Для мене особисто все, що відбувається навколо 51-ої бригади, є дуже болючим. Комбат розповів про своє поранення. Мені було дуже цікаво слухати, адже він розповідав про це в деталях:
– Це було в районі Савур-Могили. Обстріл вівся дуже точно з території Росії. Дісталось усім – кому більше, кому менше. На щастя з наших тоді не загинув ніхто, але деякі поранення були важкими.
Солдати батальйону Капіноса тепло відгукуються про свого командира. Його люблять і цінують солдати, поважають волонтери. Адже він не тільки думає про виконання завдання, а й максимально піклується про своїх підлеглих. Коли він приїхав лікуватись в Рівне після тяжких поранень, то тільки й думав про те, щоб найближчим часом, незважаючи на всі поранення, взяти необхідне спорядження та відправитись на Схід до своїх підлеглих. Він твердо каже, його місце там, на передовій.
Солдати батальйону навіть відсилали своєму комбату відео звернення з подякою за все необхідне спорядження, яке він їм привіз.
– Якби не він, мене б зараз тут не було, – казав у зверненні вдячний солдат комбатові Капіносу.
Жінка та діти Миколи Михайловича вже змирилися з тим, що він на війні.
Я спілкувався і з дружиною Миколи Михайловича. Дружина комбата вірить у нього, адже сама працює медпрацівником в армії, а значить має досвід у воєнній справі. Вона каже:
– Хто знає його по службі, думають: він такий мовчазний, виважений, суворий, а він насправді дуже хороший і надійний. З ним просто і спокійно. Він знає, що робить, і ти сама поряд з ним – теж знаєш – що треба робити.
Все-таки в неї є той страх всередині. Страх втратити свого коханого чоловіка та батька дітей.
Микола Михайлович Капінос – справжній патріот. Він не намагається чим швидше посісти лави Верховної Ради, а думає насамперед про своїх підлеглих, про солдат свого батальйону, про армію. Армія – один з найважливіших елементів держави, адже без армії країну легко завоювати та загарбати. Капінос мужній і хоробрий командир своєї бригади. На його рахунку вже більше двох успішно виконаних операцій. На мою думку саме з цієї людини потрібно брати приклад. Чимало молоді стараються уникнути армії та не йти на мобілізацію, але, дивлячись на цього чоловіка, мені хочеться, попри свій вік, піти з ним в зону АТО, побачити війну зсередини, як це вже побачив він. Микола Капінос відзначився не тільки у воєнній справі, а також і у політичному житті. Його висунули як кандидата у народні депутати, але, на жаль, до лав влади він так і не пройшов. Я думаю ця людина навела б лад у владі, адже це військовий командир. Він висував би дійсно потрібні закони і намагався б хоч якось поліпшити сьогоднішній стан нашої держави. Людина, яка пройшла війну і при цьому залишається доброю та хорошою, це сильна людина, це легенда, яку потрібно пам`ятати. Не кожен може пройти війну, всі її випробування. Капінос дійсно хороший командир, хоч на його батальйон і лилося багато «бруду», та все-одно результативністю він відзначився, а особливо взяттям Савур-могили.
Нам залишилось зовсім трішки до перемоги і ми не можемо піти назад і відступити. Ми мусимо боротися, допомагати нашим бійцям, тим, від кого залежить наше з вами життя, навіть продуктами, будь-чим, адже на даний момент їм необхідно все. Вони не здаються, незважаючи на жахливі умови життя, на цілодобові обстріли, на смерть близьких товаришів. Вони все ж воюють, отож давайте і ми поборемось заради них. Нехай це буде наша невеличка боротьба, боротьба кожного громадянина і якщо кожен дасть від себе частинку чогось корисного солдатам, то це буде достатньо і вони будуть почувати себе краще, а отже збільшаться наші шанси на перемогу. Мені дуже прикро, що, коли навіть бідний несе останню одежину воїнам на порятунок, а той, хто забезпечений матеріально, вдосталь, не хоче заплатити й копійки бідним бійцям, котрі страждають від нехватки необхідних для життя ресурсів…
Давайте не будемо забувати про те, що війна йде і навряд чи скоро закінчиться. Вона жорстока та безжальна, увійде в історію і ми будемо розповідати про неї своїм дітям та онукам. Та хотілось би розповісти про неї як про перемогу, а не як про поразку.
Я думаю ми переможемо у цій війні, адже путінська Росія не може воювати проти всього світу. Україна довела, що готова вмерти за свою свободу.
У хлопців на Сході (і в тому ж числі і мого героя М.М. Капіноса, який в даний момент перебуває там) є сили стояти на сторожі миру і далі, коли вони відчувають нашу підтримку, знають, що вдома надійний тил. Вони не сумніваються в нашій підтримці і ми не повинні їх підвести. Слава Україні!!! Героям Слава!!!

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123