This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Знаково-символічне письмо буковинських рушників-переміток

Пушкаренко Юлія, м. Чернівці

Вступ

Кожен народ має свої культурні надбання, відзначається своїми культурними особливостями та зробив свій внесок до світової культури, якає багатим джерелом для розуміння різних аспектів як матеріального, так і духовного життя народу. Культурний розвиток будь-якого суспільства характеризується спадковістю, традиційністю і багатогранністю.

Одним із культурних надбань українців є вишитий рушник. У ньому народ відтворював свої сподівання на краще майбутнє, передавав усю глибину своїх почуттів. Саме тому є вишивки сумні й веселі, радісні і замріяні. Інколи глянеш на рушник – душа радіє, а інколи – стискується від суму та печалі. Це все підтверджує, що народне вишивання рушників злито воєдино з життєдіяльністю людини, визначає її світорозуміння, відтворює традиції та звичаї, усю систему духовних та естетичних цінностей.
Протягом століть українські рушники зберігали свою етнічну самобутність та цілісність. На них відбиті праобрази і трипільської культури, і побуту скіфів, і старослов’янське мистецтво; вони пов’язані з народними віруваннями, фольклором українців. У їх узорах зберігаються прадавні магічні знаки, образ дерева життя, символ червоного кольору, священні язичницькі зображення, сповненні глибокої архаїки. Тому наші далекі пращури вважали, що рушники мають велике оберегове та заклинальне значення.
Існував й поділ рушників відповідно до їх застосування. До прикладу, рушник для прикрашення оселі називався кілковим, бо вішали його над вікном на спеціально вбитий кілочок. Його давала мати, коли виряджала сина в дорогу, на ньому підносили хліб-сіль гостям. Рушник для прикрашення ікон дістав назву “покутний”, “божник”. А ще були рушники пасхальні, спасівки, обручи, стирки, намітки, які мали свою специфіку в орнаменталістиці та колористичному вирішенні. А широка орнаментальна різноманітність рушників натякає на широке застосування їх в обрядовості та народній магії.
Оберегом для жінки був рушник-перемітка, чи покрівець, що супроводжував її протягом всього життя: від заміжжя – до смерті.
Історія побутування та регіональні особливості найменування українських рушників-переміток
Перемітка є давнім елементом українського традиційного одягу. Ще в княжу добу жінки обмотували голову видозміненими рушниками (обрусами, сьогодні відомі як скатертини), схожими на перемітку. Однак, лише з XV-XVI століття починає побутувати намітка як така.
У писемних джерелах термін «намітка» згадується під 1565 роком у Львівській міській книзі, а також у «Актовій книзі житомирського міського уряду XVI ст.». У Лохвицькій ратушній книзі другої половини XVII ст. з'являються терміни «намєтка» і «перемєтка». Але найпоширенішою назвою цього головного убору на той час була «серпанок». Намітка і серпанок відрізнялися матеріалом. Намітка виготовлялася із звичайного полотна, серпанок — із дуже тонкого.
У XIX столітті намітка була відома по всій території України. У цей час її ткали з найкращих сортів льону.
У XIX — поч. ХХ століття на Київщині та Черкащині у спадок від бабусі отримували прозорі зеленуваті або сизуваті намітки із шовку-сирцю, але виготовляти їх уже не вміли.
На початок ХХ століття по всій території України, окрім центрів на Рівненщині, вже не ткали тонких льняних наміток. Намітки залишились виключно полотняні.
У кінці XIX — на початку ХХ століття намітки ще побутували у селянок Полісся, Буковини та Західного Поділля
На початку ХХ століття вони майже повністю вийшли з ужитку в Східній Україні. У передвоєнні роки перемітки ще носили в західних областях, а в Карпатах і на Волині вони затрималися й до другої половини ХХ століття. Ще й тепер там можна зустріти намітки в скринях старих жінок.
Кожен регіон мав свою назву перемітки: на Волині – «плат», на Поліссі — «завивало», на Лемківщині — «рубок», на Буковині — «рушник»; на Волинському Поліссі — «намітець»; на Гуцульщині, сході Закарпаття, заході Буковини, півдні Західного Поділля — «перемітка»; Буковині та Східному Поділлі — «рантух»; на Західному Поліссі — «серпанок», на Чернігівському Поліссі — «зав'язка»; на Східному Поділлі — «нафрама».
Широка розповсюдженість рушників-переміток в XIX столітті по всій території України зумовила таку різноманітність у її назвах.
Нині намітки є частинами музейних колекцій, крамом на антикварних ярмарках, одягом фольклорних колективів. Підвищується інтерес до них у сучасних заміжніх жінок, які хочуть вбиратися в стилі етно. Майстер-класи з давніх способів вив'язування проводять у Музеї Івана Гончара, Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, Національному музеї у Львові, Чернівецькому художньому музеї.
На Буковині проблему переміток досліджує Шкрібляк М. М., у колекції якого налічується понад 100 рушників. Саме вони неодноразово експонуються в краєзнавчому музеї Чернівців, в учбово-методичному центрі культури Буковини.
Колекція Шкрібляка М. М. послугувала нам джерелом дослідження знаково-символічного письма.
Матеріали виготовлення та колористичні тенденції рушників-переміток
Буковинці, талановиті від Бога, донині дивують світ своїми вишитими, витканими, вирізьбленими, виписаними візерунками на рушниках. Край митців настільки різноманітний у розвої народної культури, як і багатонаціональний за своїм населенням. Беззаперечний сучасний ренесанс народного мистецтва. Тому й не дивно, що перемітка, як феномен матеріальної культури, відроджується сьогодні із забуття… Адже нове – це добре забуте старе. А що ж воно, старе… Екологічно чисте, космологічно виважене, таємничо закодоване у знаках і символах. Ці знаки та символи варто знати, адже вони прямолінійно пов’язані з нашим життям, віруванням, традиціями та звичаями.
Як свідчать дослідження матеріальної культури, рушники виготовлялися з природних матеріалів рослинного походження, таких як льон, коноплі, а з середини ХІХ ст. до них додалась бавовна. Подібні тканини називались полотном. Поодиноко для вироблення наміток використовувались і тканини з сировини тваринного походження або ж рослинно-тваринного походження.
До початку ХХ ст. полотно виготовлялося переважно в домашніх умовах на ткацьких верстатах. З розвитком мануфактурного та фабричного виробництва тканих матеріалів для виготовлення рушників уживалися і фабричні тканини.
Буковинці акумулювали в надрах традиційної духовної і матеріальної культури великий масив інформації у тканих і вишитих рушниках – перемітках. Орнаменти, символи, знаки, нанесені на рушники, передають інформацію про планетарну та космічну ґенезу, про форми життя. Ці полотняні криптограми, які зберегли і донесли до нас жінки як хранительки традицій, містять коди, ключі до розуміння життя. Тому в рушниках-намітках так багато вишитих сюжетів, кольорів.
Умовно рушники – перемітки можна поділити за колористичним вирішенням: одноколірні, двоколірні та багатоколірні. У науці відповідно до вищезгаданої класифікації існують назви монохромні, дихромні та поліхромні намітки.
Зробимо короткий огляд колірних тенденцій.
Білий – це колір сили, адже він містить усі кольори. Поширений вислів – “білий світ”. Білі вишивки не розраховані на чуттєві враження, а скоріше для розуму, роздумів, для духовних потреб. Вони сприймаються вищими духовними центрами (чакрами) людини. Білий колір випромінює силу, енергію. Тому в білому житлі, в білому одязі людина швидко відпочиває, відновлює сили. Жінки дітородного віку носили білі намітки, літні – сірі, жовті й брунатні, чорні – якщо були в жалобі.
Біла перемітка, вишита або виткана, є характерною для Буковини, надзвичайно цінним надбанням матеріальної та духовної культури цієї етнічної території. Крім того, вона є найпоширенішою у зв’язку з вірою у магічність білого.
Чорний колір, як антипод білого, навпаки – вбирає в себе енергію, інформацію. Старші люди, котрі є хранителями мудрості, носили чорно-колірні вишивки, тобто утримували в собі інформацію. Через те чорний колір не заслуговує лише характеристики як колір смерті. Чорний – це також колір землі, багатства, колір урочистості.
Найпоширенішу групу становлять рушники – перемітки, вишиті виключно червоними нитками. Таке вишиття характерне для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Слобожанщини, Полісся. Червоний колір, як найбагатший, найкрасивіший притаманний для всіх народів світу.
Червоний колір, так як і білий, є сильним, найбільш активним, порівняно з іншими кольорами. Він випромінює енергію і через те використовується переважно у весільних рушниках.
Поєднання червоного, чорного і жовтого кольорів також було поширеним на Правобережній Україні та на Буковині зокрема. Жовтий колір символізує Божественну мудрість – якість, яка набувається людиною протягом усього життя. Мудрість – це гармонійне поєднання Знання, Волі і Любові.
Отже, правильне поєднання кольорів у рушниках мало неабияке значення для наших предків. Саме таким чином вони намагалися відобразити свої почуття та передати певний код нації.
Знаково-символічне письмо буковинських наміток
Знаково-символічне письмо буковинських переміток – це невмирущий код народу, складений у неповторні візерунки; це мудрі письмена, що творилися нашими предками протягом багатьох віків. Крім того, це мова, яка є живою, манить своєю вишуканістю, феноменальністю. Це своєрідні листи-заповіти мудрих попередників, втілені в знаки-символи, образи-обереги.
Біла буковинська перемітка – яскравий зразок коду високої духовності нашого народу. Декорування таких рушників є надзвичайно багатим.
У рослинних, геометричних та зооморфних орнаментах майстрині з давніх часів прагнули передати пишність, красу природи, її буйне цвітіння, розміщуючи на стеблах та гілках різноманітних квітів та птахів, які ніби віщували щасливе майбутнє. Тому рушник-перемітка, окрім декоративного значення, мав і великий образно-символічний зміст.
Мова народної вишивки – це своєрідна система письма, в якому висвітлюється минуле і майбутнє, біль і туга, горе і радість, побажання, надії та кохання.
Усі вишиті рушники – перемітки ми умовно можемо поділити на групи за характером сюжету, домінуючою композицією, так:
•    Дерево Життя та рослинні орнаменти;
•    окремо розташовані мотиви;
•    кількаярусна композиція;
•    стрічкова орнаментація;
•    центральний мотив – восьмикутна зірка, восьмидільний мотив, ромб, хрест;
•    антропоморфні сюжети;
•    зооморфні мотиви.
Хочеться ще також зазначити, що стародавня буковинська намітка особливо ткана — на жовтавому тлі білі поперечні смужки. На кінцях — рослинний узір, обшитий з обох боків кораликами. Довжина її 3 м, ширина 42 см.
У буковинських намітках (рушниках) основні частини орнаменту розташовували на кінцях, оскільки намітку вив'язували так, що її довге полотнище вільно стелилося на плечах.
Буковинські жінки під намітку, в якості формоутворюючих елементів для отримання бажаної висоти, на зачіску накладали “тарілочку” (“мисочку”, “тарільчик”), “фес” (“фис”) або “коробочку”.
Розглянемо знакову систему та окремі символи на прикладах білих тканих та вишитих наміток з колекції Шкрібляка М. М.

Дерево життя та рослинний орнамент

Дерево Життя, Світове Дерево, Дерево Роду, Древо, Квітка, Вазон – все це наукові та народні назви центрального символу в українському вишитті, особливо рушниках. Древо символізує собою загалом Космос з усіма його проявами. Сягаючи своїм коренем неосяжних глибин витоків, воно розвивається в могутній прямий стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. Дерево являє собою безсмертя, нескінченість Життя, його розмаїття. Воно стоїть понад часом (об’єднуючи минуле, сучасне і майбутнє) та простором (будучи центром Світу, включаючи всі плани Буття).
Іконографічно Дерево Життя зображується квітучим. Квіти символізують людські життя сьогодення, бруньки – зародки майбутніх поколінь, а плоди – людські діяння, різноманітні у своїй значимості для цивілізації.
Дерево ніколи не копіює якусь конкретну рослину, її листя, квіти чи плоди. Завжди це збірний, узагальнений образ, у якому все символічно. Багато мотивів та орнаментів подають схематично маленькі дерева, котрі чергуються за кольором, часом конфігурацією, розміром. Це відгомін давнього культу рослин, дерев, який був як і у наших предків, так і в кельтів, друїдів. До рослин, що дуже часто супроводжують рушникові композиції, належать виноград, дуб, лілея та інші.
Лілея (крин) – популярна квітка в рушниках з Деревом Життя. Вона найчастіше вінчає угорі Дерево, як Вогонь Життя. Троянда  (рожа) є символом повнокровного земного життя, так лілея є символом духовного життя, його чистоти, досконалості.

Восьмикутна зірка, восьмидільний мотив, ромб, хрест

Це центральний мотив, який складає домінанту геометричної композиції, притаманний, перш за все, для подільських рушників, менше для буковинських. Найчастіше – це восьмикутна зірка та різноманітні восьмидільні мотиви, а також зображення ромба, хрещатого хреста та ін.
Восьмикутна зірка – це один з найпопулярніших геометричних мотивів у буковинському вишиванні. У багатьох культурах світу цей символ означає Бога, Сонце, Зірку, Рік. Згадаймо українську колядницьку зорю. Популярність цього знаку пояснюється тим, що ця зірка є еталоном побудови енергетичного поля навколо кожного живого і “неживого” організму.
Широко розповсюджений мотив повної сварги. Вигляд цієї геометричної фігури являє собою ромб, із кожної вершини якого виходять пари променів-спіралей. У народі їх називають “баранячі роги”. Зафіксовано в деяких районах Буковини, що на весілля родичі дарували молодим рушник з таким знаком по центру, та місячним родильним календарем по периметру навколо.
Ромб є найпоширенішим елементом української вишивки. Ромби, за давніми слов’янськими віруваннями, символізували богиню землі, служили оберегом, який приносить щастя й захищає родючість. Саме вони часто зустрічаються в буковинських намітках, оскільки буковинці здавна вірили у сакральність землі.
Хрест – це ключ до небес у символіці вишивки. У сучасному християнстві знак хреста цілком переосмислений. Первісно хрест був знаком життя: вертикаль – чоловіче, а горизонталь – жіноче начало. Їхнє поєднання утворювало третю силу – синівську.
Хрестом також позначалося сонце, небесний вогонь, світло.
Окрім зірки, зустрічаються композиції з ромбом в обрамленні “S”-мотивів. “S”-подібні елементи є частиною сварги із заокругленими кінцями. Цей знак є також половиною зображення числа “вісім”. У духовному розумінні – це шлях досконалості, пройдений до задуманої мети через сім небесних сходинок. Після семи днів посту та каяття, на восьмий, настає духовне очищення.
Набуваючи сакральності, часом лише один або два знаки-символи утворюють складні за композицією, але лаконічні за змістом феноменальні орнаменти, які ми сьогодні зобов’язані читати, пізнаючи наш народ і передаючи нащадкам нашу спадщину.

Стрічкова орнаментація

У стрічкових композиціях переміток, зазвичай, використовуються геометричні орнаменти. Дослідники значень стрічкових орнаментів нараховують часом до 120 знакових систем, які використовуються в побудові геометричних узорів. Орнамент – складна система, яка компонується з різноманітних елементів, знаків, символів. Кожен з цих знаків має свою енергетику. Але, взаємодіючи між собою, вони створюють синтетичну енергетичну картину. Певний орнамент відображає якийсь аспект Буття, якусь сторону Життя.
Геометричні орнаменти – це схеми, траєкторії руху Духа. Особливість їх полягає в тому, що рух Духа йде по прямій лінії від однієї точки до другої. Таким чином створюється упорядкована мережа з прямих ламаних ліній.
У геометричних орнаментах і в рослинних узорах також зустрічаємо різноманітні спіралі. Спіраль – символ побудови Всесвіту, адже всі галактики мають спіральну будову. Принцип спіралі ми знаходимо в різноманітних живих організмах, явищах природи, життєвих циклах тощо.
А якщо дивитись на спіраль зверху, то вона закручується до центру, сходячись у точку. Хоча ми знаємо, що ця точка уявна, насправді спіраль простягається до безконечності (безконечник). В який бік закручується спіраль до центру, таке вона має значення енергетики: якщо від периферії до центру за годинниковою стрілкою – “+”, якщо проти – “-“. Дерево Життя на рушниках, рослинні безконечники досить часто мають спіралі. Особливо коли зображується виноградна лоза. Популярні у вишитті пари спіралей, які виходять з однієї точки – астрологічний знак Овна (народна назва “баранячі роги”). Це знак вогню і тому в орнаментах наших предків-огнепоклонників, він присутній досить часто.
Найдавнішим із усіх відомих елементів орнаменту вважається меандр визначають як символ добробуту та ситості, що пов'язується з небесним благословенням або небесним даром.
Знаком вогню, як стихії, є трикутник. Якоюсь мірою він нагадує язик полум’я. Проте семантика цієї геометричної фігури значно глибша. Вогонь – стихія, що пронизує всі плани Буття. В трикутникові відображена троїстість Світу, це один із символів Трійці. Розрізняють трикутник, спрямований вгору – знак Духа, та трикутник вершиною донизу – символ Матерії.

Зооморфний мотив

Серед живих істот, що вишивались на рушниках у всіх регіонах, найпопулярнішими є птахи. Найдавніші зразки демонструють також символічні, прості зображення пташок, що не передають якихось видових ознак. Але все ж є категорія птахів, яких вишивали конкретно. До них належить голуб.
Голуби здавна перед людьми демонстрували вірне кохання, подружнє життя і цим символічно заслужили таке поширене на рушниках їх зображення. Тому давні весільні рушники, а ще більше пізніші мають зображення Дерева з голубами або квітучої гілки з голубами.
Також на буковинських рушниках – перемітках зображували жайворонка – божого птаха, що прилітаю із вирію одним із перших, приносячи весну.
Кінь – символ бога Сонця, символ вірності, швидкості, відданості. Саме його зображення є одним із провідних мотивів народного мистецтва. Наші предки вважали, що орнаментика із кінською символікою причаровує Сонце для доброго життя на землі. Дуже загадковою, на наш погляд є буковинський рушник-перемітка з зображенням коня гойдалки.

Антропоморфний сюжет

Антропоморфний орнамент – це зображення берегинь, духів добра у вигляді стилізованих жіночих фігур трикутної форми з піднятими до неба або опущеними до землі руками та головою у вигляді кола, квадрата чи ромба.
На стародавніх рушниках-намітках Берегиня часто зображувалась із Деревом життя та фантастичними птахами, символізуючи жінку-матір, котра продовжує рід, а також землю, яка народжує і плодоносить.

Висновки

Буковинський рушник-перемітка своїми художніми особливостями формувався на основі традиції у тісному взаємозв’язку із обереговою та знаковою функцією. На часі постає проблема збереження та відтворення композицій рушників-переміток, ґрунтовне вивчення їх орнаментальних тенденцій та призначення. Бо сьогодні намітка, яка століттями слугувала моделлю людського світосприйняття, світогляду, стала просто прикрасою домівок, та й то далеко не всіх.
Можна також відзначити, що у всьому світі у XXI столітті спостерігається інтерес до етнічної спадщини кожного народу. Адже без минулого, без коренів немає майбутнього в жодного народу, в жодної родини, в жодної людини. Українцям є з чим постати перед іншими націями. Не зважаючи на складне історичне минуле, наш народ не розгубив, а доніс до сьогоднішнього дня багатющі скарби духовної та матеріальної культури, які становитимуть інтерес не лише для самих українців, а й для інших народів. Серед тих скарбів на видному місці знаходиться український рушник-перемітка, який і є тим містком між минулим та майбутнім. Шануймо його! Він – наша пам’ять! Пізнаваймо його, бо він – мудрість, пронесена крізь віки. Відроджуймо традиції, бо без них ми не будемо ідентифікуватися як нація!

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123