This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Єврейська фольклорна клезмерська музика в Україні

Малик Олександра, 15 р., зош,с. Новосафронівка, Миколаївська обл.

Історія кожного народу, країни складається з історії тисяч сіл, селищ, містечок, міст, мільйонів сімей та людей. Кожний народ створив свою неперевершену культуру. Складовою цієї культури є музика. Вивчення музики народу допомагає вивчити, зрозуміти народ. Пісня – душа народу, його голос, звучання у минулому, сьогоденні та вічності.


Єврейські села колонії існували в Північному Причорномор’ї в ХІХ ст. – 1944 роках. В них процвітала єврейська музика клезмерів. Популярність єврейських музикантів, особливо клезмерських інструментальних ансамблів, швидко зростала, що забезпечувало їм відносно непоганий заробіток. Водночас виникала необхідність вивчення ними відповідного іншого репертуару найбільше – українського, російського, німецького, насамперед весільного.
Контактуючи з місцевим населенням у матеріально – господарчій та культурно – побутовій сферах, єврейські поселенці розширювали й збагачували свій словниковий фонд, звичаї. Також збагачувалася інтонаційність музичного фольклору за рахунок взаємодії з фольклором корінного населення регіону – нащадками козаків – запорожців та колишніх переселенців із Полтавської, Київської, Чернігівської та інших губерній.
Ділова активність, працелюбність, природні здібності, особлива здатність до інтелектуальної діяльності привели до того, що вже на порубіжні ХІХ – ХХ ст. євреї в тодішній Росії, займали друге, після німців, місце за загальною освіченістю.
Розвиваючись та видозмінюючись не тільки в ідеальному для фольклору селянському середовищі, але й в умовах зростаючої урбанізації, єврейська музика впливала на розвиток міського побутового музикування, частина репертуару якого мала широке розповсюдження, піддавалась переробці та вливалася в побутовий фольклор. Поряд із сільським побутом, що віддзеркалює елементи української, російської, болгарської, єврейської, молдавської та інших етнокультур, значним явищем була творча діяльність міських народних музикантів.
Сфера народної музики єврейської общини віддзеркалює не тільки музичні, але й інші, наприклад, мовні їх взаємовідносини з основними етногрупами регіону. Так, у сільському фольклорі виступають риси єврейсько – українських зв’язків. Чимало пісень, зафіксованих І. В. Бессарабою в Херсонській губернії, будучи власне українськими, включають також і єврейські слова, які підкреслюють образність народної поезії.
Міжетнічні зв’язки мають прояв в інструментальній музиці, особливо в творчій діяльності клезмерських ансамблів. В умовах міста музичний фольклор все помітніше відчував вплив різноманітного середовища, особливостей побутового та професійно – академічного виконавства.
Різні стимули розвитку етномузичних культур з 20 – років замінюються на стимули самодіяльного руху – участі в концертах, оглядах, конкурсах, фестивалях, святах народної художньої творчості тощо. Набуваючи форми «фольклоризму», тобто вторинності (сценічності) єврейська традиція переважно в міському середовищі побутування у значній мірі вбирає виконавські риси сучасної естрадної музики.
З 90-х років ХХ століття, у період посилення ролі традиційних видів культури і мистецтва, єврейські музичні ансамблі створюються практично в кожному місті Півдня України. Відродженню фольклорно – музичної спадщини сприяє проведення традиційних єврейських свят: Рош – ха – Шана, Пурим, Песах, Ханка та ін., в яких музика і танець займають важливе місце.
Фольклорно – музична традиція єврейського населення в Україні, в тому числі й в нашому краї, базується на двох головних рисах відповідної національної культури: зберіганні головних (фундаментальних) рис етнічного характеру в різних умовах побуту та господарювання; асиміляції окремих елементів традиційної культури народу, серед якого в той чи інший період історії проживає єврейська община.
Єврейська музична культура за багатовіковий період свого розвитку ввібрала й асимілювала елементи іранської, арабської музики, як і музики народів Кавказу, окремих європейських держав, насамперед Німеччини. Виключенням є зразки культового співу, а також старовинні наспіви без слів – окремий (чоловічий) розділ національної музичної творчості.
Розміщення євреїв – поселенців в Північному Причорномор’ї, в першу чергу в сільській місцевості, згідно царсько – урядовим указам кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст., створило нові умови для пристосування етнічної групи в її традиційному способі життя, сталих звичаїв, розвитку народної музичної культури. Вже на початок другої половини ХІХ ст. в Херсонській губернії було 22 єврейські колонії. Незважаючи на природний потяг євреїв до праці міського характеру (торгівля, кустарне виробництво, наука, професійне мистецтво та ін.), кількість сільських поселень поступово збільшувалась і в 20 – ті роки ХХ століття їх було уже близько сорока.
По статистичним відомостям, на той же період, в Україні кількість євреїв – сільських жителів складала 67, 2 % від загального їх числа в тодішньому Радянському Союзі. Єврейські сільські поселення в більшості своїй розташовувалися на півдні України, в тому числі й Миколаївській окрузі Херсонської губернії. Серед них переважали переселенці «з – за кордону» – Гродненської, Вітебської, Могилівської, Ковельської та деяких інших губерній, що на той час відносились до Польщі.
Проживання в сільській місцевості, різнохарактерні стосунки з іноетнічними поселенцями, а також – українцями, як корінними жителями краю, впливало на національні традиції євреїв, спонукало до засвоєння в селянській общині місцевих норм життя, своєрідних регіональних традицій, звичаїв, тощо. З часом такі стосунки від матеріальної сфери все активніше переходили й до духовного, зокрема побутово – художнього прояву. А так, як національно – фольклорна свідомість специфічно модулює й віддзеркалює реальне буття, матеріально – виробничі, різнобічні побутові стосунки, то поступово і єврейський музичний фольклор, зберігаючи свою національну основу, став поповнюватися зразками, які відповідали художнім потребам навколишнього середовища.
Ретроспективний погляд, певна реконструкція музичного побуту єврейської сільської общини ХІХ – 30 – х років ХХ ст.. свідчить, що в південноукраїнському краї, в тому числі й на території нинішньої Миколаївщини, проходили активні процеси міжнаціонального культурно – художнього взаємовпливу. В поселеннях – Бобровий Кут, Сейдеменуха, Добре, Ізраїлівка та деяких інших, що відносились до Миколаївської округи, існували традиційні музичні ансамблі. Вони мали в своєму репертуарі популярні серед багатонаціонального населення краю «фрейлеси», «шери», різні сюжетно – побутові танці, як – то «танець чоботаря!, «помиримося», а також такі, що засвідчують взаємодію єврейської культури з традиційним фольклором інших етносів.
Єврейські народні музичні ансамблі, або як вони традиційно називалися «ансамблі клезмерів», не рідко обслуговували весілля, інші побутові свята, гуляння, насамперед, молодіжні, в різних національних, або змішаних селах. Тому в їхньому репертуарі значне місце відводилося фольклорній музиці інших народів – українців, росіян, німців, болгар та ін. Клезмери виконували українські гопаки, козачки, «Болгарський танець», «Молдавський танець», «Валашський танець», інші подібні твори. Регулятором потреб вивчення та виконання різнонаціонального репертуару було саме життя, побутові мотиви, зокрема необхідність мати додатковий прибуток. В той же час, подібні контакти з навколишнім населенням опосередковано збагачували звичаї єврейської діаспори, рідну мову, а також інтонаційний словник музичного фольклору всього півдня України.
Розвиваючись та видозмінюючись не тільки в ідеальному для фольклору селянському середовищі, але й в умовах культурного побуту, у все зростаючої урбанізації життя причорноморського краю, єврейська народна музика активно впливала на міське музикування, на формування специфічної музично – звукової сфери. Як частковий прояв – виконання єврейської музики професійними, або ж самодіяльними виконавцями – солістами та ансамблями.
До речі, грали клезмери цілком професійно, хоча в музичних школах і консерваторіях не вчилися. Найчастіше інструмент передавався у спадок, і батько сам навчав сина грі на скрипці або кларнеті. Якщо твоя сім'я ніколи не була багата, якщо ти не вмів шити або робити чоботи, залишалося тільки сподіватися, що в тебе є талант, і ти станеш клезмером. Клезмери об'єднувалися в маленькі оркестри по три – чотири – п'ять осіб – капели. Така капела була далеко не в кожному містечку.
Довгі століття у євреїв не було своєї країни. Вони жили всюди, і музика клезмерів переплелася з музикою сусідів: у ній можна розчути німецькі, українські, польські та російські, молдавські, румунські та циганські мелодії. Може тому єврейську музику досі люблять у всьому світі? Кожен чує в ній щось своє.
У клезмерському репертуарі стикаємося з цілою низкою українських народних пісень, які звичайно оброблялися для скрипки. Великою популярністю користувалися, зокрема, варіації на тему пісні «Їхав козак за Дунай». Серед більш значних творів – фантазія для скрипки Авраама – Мойше Холоденко (1828 – 1902) під назвою «Чумак». Скрипалі зі світовим ім’ям – Ісаак Стерн, Броніслав Губерман, піаністи Володимир Горовіц, Еміль Гілельс були синами клезмерів.
У порівнянні з західноєвропейським східноєвропейське єврейство жило в умовах набагато більш замкнутих і обмежених. Глибокий вплив на музику євреїв Східної Європи, а згодом на музику інших громад, а також на музику сучасного Ізраїлю надав хасидизм – релігійний рух, що виник в 1730-х роках на Україні і поширився в Росії, Польщі та Австро-Угорщини. Хасидизм закликав віруючих до активного життя на противагу аскетизму, що панував в релігійному житті та побуті. Одухотворена молитва, супроводжувана співом, зайняла чільне місце в щоденному житті хасидів. Важливою частиною ритуалу став танець, що виконується під інструментальну музику або спів. Оскільки хасиди танцювали найчастіше в суботу і свята, коли гра на інструментах була заборонена, виробилася особлива "інструментальна" манера співу: мелодія звучала при повторенні вигуків, що імітують звучання ударних інструментів: "тара-тири-дам", "бам-Бада-ям ", " ярл-дири-дам "і т. п. Характерні особливості хасидських мелодій – симетричність і повторність мотивів, синкопований ритм, спадний поступенний рух мелодії.
Грунтовим компонентом музичної творчості кожній єврейській етнічної групи є музика Стародавнього Ізраїлю, елементи храмової кантілляціі, введеної в практику в V ст. до н.е мудрецем Езрою. Таким чином, протягом багатьох століть найважливішою формою музичного самовираження євреїв стає синагогальної спів, забарвлене в скорботні тони. Такий же емоційним забарвленням йому вторять та інші форми музикування епохи галута. Сам модус плачу став інтонаційним символом майже двохтисячолітнього вигнання. Незважаючи на те, що духовні лідери народу заборонили музикування, інструментальна музика серед євреїв була представлена завжди: життя єврейських громад не могла існувати без такого необхідного музичного компонента. Єврейські мудреці зі свого боку проявляли гнучкість, коли мова йшла про виживання: «вже в перші століття нашої ери виняток було зроблено для бідняків, які заробляли собі на життя грою для неєвреїв».
Ставлення до музикантів в єврейському суспільстві було далеко не однозначним. «Музичне мистецтво, хоча саме по собі любиме євреями, але музиканти, особливо молоді, не користуються повагою суспільства: на них дивляться як на легковажних людей, що не відрізняються ні моральністю, ні релігійністю. Але зі старих музикантів-євреїв, які містять «компанії», бувають люди статечні і користуються повагою суспільства». Втім, такий статус типовий для музикантів в різних культурах світу.
Щоб виправдати своє існування, як морально, так і матеріально, клезмери змушені були шукати собі іншу професію, як правило, ремісничу. В силу різного ставлення до клезмера в різних єврейських громадах, виникло кілька видів спеціалізації музикантів-інструменталістів:
1. Несистематична гра «від випадку до випадку», склад ансамблю непостійний, навіть випадковий, музикант міг грати і поодинці.
2. Регулярне сполучення музикування за наявності іншого основного професійного заняття (що зустрічалося частіше), склад ансамблю змінний, тобто залежить від того, хто з сусідів, які володіють музичними інструментами, піде грати.
3. Професіоналізм – такий вид спеціалізації, коли музична діяльність стає основним джерелом існування. Зупинимося на цьому виді спеціалізації докладніше.
Професійний єврейський музикант грає виняткову роль в локальному регіоні, не затримуючись на одному місці. Мандри від одного містечка до іншого – типовий спосіб життя професійних клезмерів. Завдяки цій обставині клезмери вбирали фольклор різних, часом значно віддалених один від одного, містечок і музику народів, що перебувають в даному етнокультурному ареалі.
У структурі міста клезмери утворювали специфічну субкультуру містечка, виконуючи різні функції, затребувані як єврейськими, так і неєврейськими городянами. Звичайними стали конфлікти єврейських і християнських музикантів. Вони відбувалися найчастіше через те, що клезмери самовільно приходили грати на неєврейських весілля, фактично, віднімаючи заробіток у колег. Єврейські музиканти, таким чином, були звичайним явищем на неєврейських урочистостях, хоча ставлення до них було неоднозначним.
Таким чином, протягом ХХ ст. клезмерська музика включилася в ряд музичних стилів, що вийшли далеко за межі свого початкового локального функціонування. Її аттрактивність для неєврейського слухача може скласти предмет проблеми спеціального дослідження. Скажемо лише, що в ряду причин її незмінної популярності в такій аудиторії – історична пам'ять багатовікового спілкування культур, а також естетична привабливість самої музики.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123