This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Я візьму той рушник, розстелю наче долю

Масляна Анастасія, 16 р., зош-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю, с. Шевченкове, Черкаська обл.

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати
Привітним добрим словом привітати
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові
Про цей рушник сьогодні йтиме мова…

Немає нічого кращого ніж поїхати до прабабусі в село. У неї старенька біла хата над Виссю – давня хата з піччю, лавками, вишитими рушниками. Прокидаєшся, а вогонь в печі потріскує, миготить яскравим світлом, і здається що завітала чарівна казка, і ось-ось станеться якесь диво.

Все навколо дихає старовиною - піч помазана білою глиною, сіни з витканими доріжками, хлів з солом’яною стріхою, комора в якій є чимало речей які пам’ятають стільки всього цікавого. Там сонячна кукурудза, білесенька квасолька, а в кутку глиняні глечики, там пахне сухими травами, таємницею, і можливо серед цього різноманіття є чарівний скарб? Мабуть є. Може серед пахучого любистку? Чи серед духмяної липи?А ось тихенько в кутку стоїть стара скриня, з чарівними узорами, які були зроблені чиїмись умілими руками. Піднявши віко стою заворожено… присмак повітря, ніби переніс, мене в ті давні часи коли моя прабабуся була маленькою дівчинкою, а її мама, сидячи біля вікна ткала полотно чи пряла нитки. Мабуть все життя прабабусі в цій скрині: домоткані доріжки, вишиті наволочки і підзорки(простирадла), клубки ниток, вишиті сорочки, а то вже рушників… Починаю розгортати скручені рушники. Які дивні і різні узори на них - зірки, мов стиглі вишні, біле листя - наче морозні візерунки на вікні, а які диво-дерева, А поряд яскраві троянди чи лілії. Але це не прості зірки чи листя, а чарівні знаки які не підпускали хвороби, або були оберегом. І я замислилась, а й справді що означають ці чарівні і водночас складні візерунки? Вишитий рушник, яке місце займає він в нашому житті, адже людина, праця, пісня, мистецтво - це вічні поняття, які доповнюють один одного тому що наш народ щедрий працьовитий, та й не просто талановитий, а обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, якщо творити – то неповторно і вражаюче. Тож я не можу уявити бабусину домівку без вишитих рушників, які прикрашають образи, без вишитих подушок, без простирадла всипаного вишитими квітами. Саме з такої хати починається пізнання світу, добра і любові. Яким затишком і теплом, спокоєм і дитинством віє від цих вишитих полотен! А чи в кожному домі так як у моєї прабабусі? Певно ні.
Мій народ якось вигадав Український рушник.
Щоб і хата була - красивішою,
Щоб і доля була-прихильнішою…
Як багато вкладено в це слово! Український рушник! На ньому вишиті долі людей і всього народу. Різними візерунками переплелися радість і біль, щастя і горе.
Рушник супроводжує людину від самого народження і до смерті. На чистий білий рушник, який готувала мати заздалегідь, приймали дитину при народженні. При сповиванні промовляла:
Спопиваю тебе сину в рушничок біленький
Щоб виростав ти великий
Був все здоровенький
При хрещенні, хресна мати сповивала дитину в рушник, який був вишитий обов’язково світлими нитками, або просте полотно - яке і нині називають крижмом. Вважалося, що вишиті візерунки то доля дитини, а довгий прямокутний шматок тканини-це дорога, шлях, який веде людину, допомагає її жити.
Ой різними та нитками мережані рушники
На них лягли, простяглися наші думи та гадки…
Вікна в задумі розмаю і рушники на столі
Щоб лихо тебе минало, щастя огортало,
Щоб мале твоє сердечко та й смутку не знало.
Коли дитина підростала, мамині добрі руки вишивали для неї рушничок для витирання. На ньому квіти, птахи, дерево з великими квітами з написом «Доброго ранку» або «Доброго здоров, я». Ознакою працьовитості і охайності кожної господині є прибрана хата і чистий рушник, накривали спечений хліб на столі, або діжку після випікання, вишитими рушниками в’язали кумів і старостів.
Не останню роль відігравав рушник і в проводжені душі, спускали тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні-бажаючи цим йому подальшої світлої дороги у зоряних світах. Рушники були своєрідними посередниками між Богом і людиною. Ті таємничі і загадкові узори, що наносилися на полотно, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі невидимим світом. Світом чотирьох стихій - Вогню, Повітря, Землі і Води. Тому інформація про це була відома нашим предкам, і вони застосовували для приваблення в своє життя «добрих і світлих» і відлякування «злих» духів.
Вважається, що слово «рушник» означає «рушати, вирушати». Коли мати проводжала сина в далеку дорогу, чи при споряджені хлопця до війська, замотувала хліб у рушник і промовляла: «Рушай в добру годину, нехай тебе благословить Господь і захистить Божа Мати».
Або говорила:
Ой прийми, синочку, рушничок від мене
Від зла і спокуси, збереже тебе,
Його вишивала різними нитками,
Стиха поливала дрібними сльозами.
Ой іди, синочку, та скоро вертайся.
Дарунка від мами, сину, не цурайся.
Вишитий рушник маминими руками був оберегом, частиною рідної домівки, маминою молитвою…
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала…
Я візьму той рушник, розстелю наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові, оживе все знайоме до болю,
І дитинство й розлука й нiжна любов.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги й соловїні гаї,
І твоя незрадлива, материнська, ласкава усмішка,
І засмучені очі, хороші твої.
Адже і зараз можемо бачити вишиту красу, в домівках, особливо в будинках бабусь і в селах. Рушники на стінах. Раніше не було жодної домівки, де не красувалися б вишиті рушники. І не даремно в народі є чимало прислів’їв про рушник: « Хата без рушників, що родина - без дітей», «Рушник на кілочку - хата у віночку» і багато інших.
Хліб і рушник - одвічні людські символи. Традиція зустрічати гостей з хлібом – сілью, на гарно вишитому рушнику існує на Україні з давніх часів. Вишитими рушниками прикрашають образи в християнських храмах, домівках, в школах портрет Кобзаря, на весіллях в’яжуть руки молодим. В наш час найбільше використовують рушники в весільних обрядах. Весільний рушник наречена вишивала сама собі. Вони бувають вишиті, ткані або мальовані. Коли придивитися, які складні візерунки, то навіть і не віриться що може людська рука зробити таке диво.
Вишитий рушник стає першою сходинкою до щастя молодих, ним беруть ікону і благословляють молодих, на вишитий рушник кладуть уквітчаний коровай, на нього стають молоді при вінчанні і зберігають весільний рушник напротязі життя. Вважається. що коли в сім’ї трапляються якісь негаразди – дружина розгортає весільний рушник і стелять його на столі. Тоді атмосфера дому наповнюється тою ніжністю і любов’ю, яка була на весіллі, і всі негаразди минають.
Хліб і рушник одвічні людські обереги. Хліб і сіль на вишитому рушникові - то невід’ємна складова українського народу.
А чи замислюється хтось, що означають квіти і узори на рушниках? Напевно ні. Старі люди говорять що рушник з маком – то пам'ять роду. Ніжні лілеї - символ життя. Якщо уважно придивитися, то всі узори не просто різні, вони унікальні. Ця відмінність залежить не лише від майстринь, а й від місцевості де вони живуть. Недаремно говорять: «Де інша хатка, там інша гадка» В кожній області віддають перевагу не лише певним узорам а й кольорам. Наприклад, для Полтавської області характерні білі нитки, зрідка-червоні та сірі, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами. На Харківщині та Луганщині, в основному, вишивають ромби червоними нитками на білому полотні. Для південної Волині характерні ламані лінії вишиті чорним кольором в поєднанні з червоним. А Чернігівщину характеризує біла вишивка, в поєднанні прозорих швів із гладдю, інколи геометричний або рослинний орнамент який вишивається із невеликою кількістю червоного і чорного кольорів. Для Київщини, характерні рослинно-геометричні орнаменти, гроно винограду, цвіт хмелю, ромби, квадрати. Основними кольорами є білий, коралово-червоний, відтінений чорним, інколи зустрічається жовтий і блакитний. На Поділлі вишивають в основному кольорові мережки, в яких переважає чорний колір з додаванням червоного, синього, жовтого чи зеленого. Найрізноманітніша вишивка на Гуцульщині. Тут домінують різні геометричні та рослинні візерунки, які насичені багатством композицій, кольорових поєднань, в основному червоного з жовтим та зеленим, домінує червоний. Дуже часто жовтий колір застосовується не в одному відтінку а в декількох що додає золотавості і пишності вишивці. Для Закарпаття характерним є поєднання червоного з чорним, при цьому виділяється один із застосованих кольорів. Орнаменти Львівської області-ромб у квадраті - це символ засіяного поля. Як говорили старі люди врожай зійшов, поле заколосилося, а навколо стоять обереги.
Недаремно в пісні співається, що «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Вважається що червоний – це символ крові і вогню, символ Божої любові до людей. Коричневий – щаслива дорога. Зелений - зустріч з добрими людьми, символ природи і молодості. Синій - блакитне небо, символ вірності, довір’я і безконечності. Блакитний - символізує благородство, ніжність і вірність. Жовтий - символ тепла, радості і поваги, колір золота і стиглого колоса. Білий - символ невинності, чистоти і радості. Золотавий колір - символ святості, свідчення Божої Сили, світлого подвигу Сина Божого та чистоти Пресвятої Богородиці. Фіолетовий - особливий символ, поскільки поєднує в собі два попередні кольори-гарячий червоний і холодний синій. В загальному розумінні це пролита червона кров що відкриває шлях до небес. Недаремно говорять у народі, що вишивка як мозаїка різна не лише кольорами, а й формами наповнення. Вони бувають різні: геометричні, рослинні змішані тобто поєднані рослинні і інші орнаменти. Але які б вони не були вони прекрасні і неповторні.
    Вода і сонце
    Вся українська вишивка позначена знаками Води і Сонця. Сонце часто зображене восьмикутною розеткою або квіткою, а знак Води нагадує зкрученого вужа. Дві стихії, які створили земне життя, є невід’ємними складовими людського буття, тому їх потрібно розуміти як головні складові всього живого.
    Материнський символ
    Головним символом на рушнику є символ матері, в основі якого 8- кінечна зірк. Навкруги вона прикрашена гірляндою із квітів, що символізує величність матері, її особливу роль в продовженні життя. Наявність в малюнку жовтого і блакитного кольору говорить про українське коріння
    Ромби
    Самий поширений орнамент української вишивки був геометричний орнамент, головні елементи якого є ромби з завитками. (Хоча насправді цей орнамент був загальним для всіх південнословянський народів, в російській вишивкі теж чимало подібних узорів. Вони, по старим повірям, втілювали богиню землі, слугували добрим оберегом, який приносить щастя і покровительствує плодородю. Саме наявність останнього значення пояснює широке розповсюдження цього оберегового орнаменту в обря-довому одязі, перш за все, жіночо-му. Такий узор розміщували на одязі –на грудях і рукавах або на нижній частині сорочки.
    Вазон, берегиня
    Обереговим знаком є вишивка яка складається з вазону з квітами та птахами. Берегиня(уявна жіноча фігура або загадкова могутня квітка). Вони як правило вишивалися червоними нитками, який символізував очисний вогонь і сонці був пов'язаний з магією охорони, оберегом, очищенням та лікуванням.
    Виноград
    Символ виноградного гроно розкриває радість і красу створення сімї. Сад-виноград-це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, а жінка доглядальниця. Мотив винограду досить часто зустрічається на сорочках і рушниках Київщини, Полтави. Вважається що виноград вишивається на сімейних рушниках.
зірки
     .. Зірки. В основному це чотирикутні зірки різного кольору, які зібрані в орнамент. Це уявлення всесвіту, який уже не хаотичний, а впорядкований і наповнений смислом буття.
    Дуб
    Дуб – священне дерево, яке уособлювало Бога сонячної чоловічої енергії, розвиток життя. Відповідно парубки і молоді чоловіки завжди мали при собі оберіг у вигляді вишитого рушника з зображенням дуба, символом сили свого роду.
    Калина
    Калина – дерево українського роду. Колись в давні часи калину повязували з Всесвітом, вогняною тройцею: Сонця, Місяць і Зірки. Тому і отримала калина таку назву як Сонячне коло. А поскільки ягоди калини червоні, то і стали вони символом крові і безсмертя людського роду. Саме тому всі весільні рушники, жіночі і чоловічі сорочки прикрашає гроно калини.
    Лілія
    В легендах квітка лілії- це символ дівочої краси і чарівності, чистоти і невинності. Якщо придивитися до контуру геометричного візерунка, то вирисовується силует пари птиць, а птиці це знак любові. Окрім квітки невідємною частиною був листок і пуп’янок, які складають нерозривну композицію трійці. В лілії заложено народження, розвиток і безкінечність життя.
    Мак
    З старовинних часів в Україні святили мак і ним обсіювали людей і худобу, томущо вірили, що мак має чарівну силу, яка може захистити від будь якого зла. Також вірили, що навесні після бою поле покривається квітками маку. Ніжна квітка несе в собі пам'ять роду. Дівчата в родині яких були погиблі, з любовю і тугою вишивали узори маків на сорочках, а на голови надівали вінки із семи маків, обіцяючи цим ритуалом зберегти і продовжити рід.
Троянда
    Узори з трояндами складалися за законами рослинного орнаменту, що означало безкінечний сонячний рух з вічним відродженням. Там де троянди зкладені в систему геометричного узору, ці рослини не просто квіти-це квіти- зірки, які втілювали уявлення народу про Всесвіт як про систему.
Хміль
    Листя хмелю відносять до молодої символіки. Крім центральної України, взір поширений на Поділлі. Хміль дуже близький до символіки води і винограду, тому що несе в собі знак розвитку, молодого буйства і кохання. Можна сказати, що взір хмеля – це символіка весілля. В багатьох українських піснях хмель порівнюється з сином: «Ой хмелю мій хмелю, хмелю зелененький…»
Способів вишивання, як і орнаментів, є дуже багато - більше ста різних варіантів. Найпоширеніший це вишивання гладдю або хрестиком.
Український рушник пройшов крізь віки, і нині символізує читоту почуттів, глибину безмежної любові, це символ України, як калина, верба, як жовто-блакитний колір, як і мамина пісня. Це втілення пам’яті народу, його життя і доволі нелегкої долі.
Про український рушник писало чимало видатних українських письменників і поетів: Андрій Малишко Людмила Стрільчук, Анатолій Кичинський, Іван Цюпа, Олесь Гончар та інші українські письменники. Найбільше мене вразили слова з пісні про рушник Бориса Олійника:
Змахнула рукою -
Злетіли у вись рушники.
 - Лишайтесь щасливі
-і стала замисленим полем
На цілу планету,
На всі покоління й віки...
 В цих рядках говориться про рушник, як про життя, історію сім’ї, своєї «красивої і сивої, як доля» матусі. Для мене це не пісня – це сповідь душі, і мабуть, в кожного хто слухає чи читає ці рядки, на очі навертаються сльози. І подумки переносишся до своєї рідної прабабусі в її теплу і рідну хату. В якій вся родина зібралася за пишним столом. Де прабабуся в вишитій сорочці, і ми її правнуки, онуки і діти. Ось воно диво – те диво, моєї чарівної казки, яке я шукала в старій скрині щасливе це закінчення моєї казки. Хоч точніше мабуть не закінчення, а продовження, бо в нашій родині вишивка продовжує жити. Вона народжується, як річка з струмка, в роботах моєї бабусі, маминої сестрички. І сьогодні прабабусині скарби живуть у скрині в нас на Черкащині, а витвори бабусі і моєї тітки радують очі людей на Миколаєвщині.
У потемнілій різьбленій шкатулці
Я зберігаю вишитий рушник.
Мені передала бабуся,
У хащах літ зберігся він, не зник.
Рушник це не прикраса, не для свята,
Він крилами вже сотні літ білів,
Коли біда приходила у хату,
То він зціляв від муки і болінь.
Такий узор на ньому незбагнений!
Як не мудруй, не втямиш, в чому річ:
І папороть цвіте вогнем зеленим,
І стріли блискавиць висять крізь ніч…
Зелене, жовте, чорне і червоне…
Це пам'ять роду, вічна, як ріка,
Записана язичницьким узором
На крилах талісмана рушника.
Тож вишитий рушник поєднує між собою не просто рідних людей. Одже вишитий рушник, і справді, як виткана пісня на полотні. Це той оберіг який пройшов крізь віки і нині є символом чистоти почуттів, глибини безмежної любові до батьків, дітей, рідних, до всіх, хто не черствіє душею. Коли бажають людям щастя, добра, миру, злагоди і любові говорять « Хай стелиться вам доля рушниками!» Дуже хотілося б, щоб в побуті наших сімей повернулися до прадавньої традиції вишивати рушники, щоб символ цей завжди був ознакою великої любові й незрадливості. У цей складний період для нашої України потрібно згадати про «Рушник Єдності», який вишивало багато майстринь з усіх куточків нашої країни. Вони вклали в нього не лише уміння, а й свою душу. Можливо він пробудить в душах українців почуття єдності великої родини, людської гідності і національної гордості. Хай доля нашого народу буде щасливою і неповторно гарною, як наші українські рушники. І якщо говорити словами Василя Скуратівського: «маючи такі обереги, народ зуміє уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам'ять…»

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123