This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Український рушник: минуле, сучасне, майбутнє

Лисична Альона, 15 р., зош № 7, м. Маріуполь, Донецька обл.

Вступ
Мета моєї роботи полягала у тому, щоб довести усім, що вишивання рушників – це гарний вид діяльності, давній звичай нашого народу, який ми повинні шанувати, який треба продовжувати робити і зараз. Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої не прикрашали б рушниками.

Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях — хай то була одинока хатина вдови чи багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика — всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, точніше — обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, складалася думка про жінку, її дочок.
Актуальність обраної теми пояснюється тим, що вишивання рушника дуже захоплює сучасну патріотичну молодь. Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль. Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство. Рушники є символом матеріальної культури українців, важливою складовою обрядів та ритуалів.
Історичні етапи розвитку вишивання. Я не зможу сказати, напевне, кому першому спало на думку втілити в орнаменти красу оточуючого світу. Археологічні знахідки та літописи підтверджують, що вишивати на Україні власне ніколи не припиняли, тож уся орнаментика, незалежно на якому матеріалі виконана, має спільні риси.
Рушник – довгий прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна – має на кінцях, а часто і по всьому полю різноманітні вишиті або виткані композиції. Вони відображають світоглядні уявлення наших предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров’я тощо.
Впродовж віків вишивки зазнавали різних етнографічних впливів але українська основа залишалася незмінна, лише постійно збагачувалася. Відколи існує пам’ять народна, українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які формували естетичні смаки поколінь, були взірцем їхньої працьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками символами та оберегами. В системі українських візерунків домінує простота, а також система знаків і символів, розуміння яких, на жаль, частково загублено. Відомо, що в цю систему знаків входили явища природи та речі, якими люди користувалися повсякденно.
Функціональне призначення рушника
Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер’єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів.
Рушники Галичини дещо відрізнялися від тих, що у східних областях, за звичай, були вони коротші. Вишивали смугами геометричних, рідше рослинних орнаментів. На образах їх призбирували посередині складками та зав’язували кольоровою стрічкою. Кінці не спадали з обох боків образу, а ніби розпростерті крила птаха увінчували його горизонтальною лінією. Рушники як певний декор хати вишивали двома або трьома смугами орнаменту. Дві смуги вишивали «з лиця» полотна, а третю — на зворотнім боці. Такі рушники завішували на спеціальному держаку з планкою, інколи різьбленому так, що всі три смуги орнаменту через певні інтервали доповнювали одна одну. Тим рушником ніхто не витирався, він був візитною карткою господині дому, її працьовитості та почуття краси. На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. Хресна мати готувала його заздалегідь, а загортаючи в нього немовля, примовляла «красну дорогу» новонародженому, щоби життєвий шлях був такий же світлий і добрий, як той рушник. Після хресної купелі дитину знову загортали в рушник, а поверх нього кожен з хресних батьків неодмінно клав «крижмо» — золоту або срібну монету з побажанням добробуту. Цього рушника та «крижма» не можна було нікому передаровувати. Вважали, що через «те» зломиться дорога життя. Тепер новонародженим разом з крижмом при хрещенні дарують цінний подарунок. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів. У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки та почуття, надії та сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя.
В деяких селах Галичини, Холмщини, крім рушників для сватів, дівчина повинна була вишити ще дванадцять рушників. Дванадцять дружок несли їх перед нею через ціле село, якщо вона переходила жити до хати молодого, а скриню з приданим везли на возі. Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоби всі бачили, яка то молода працьовита і «файна». Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання змалку, і в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при тому старалася зберегти деталі візерунка, мову знаків, які передавали з роду в рід.
Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.
Почуємо, побачимо, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть.
На рушнику вінчались.
Коли б мені, Боже, неділі діждати,
Неділі діждати, на рушничок стати.
Орнаменти на весільних рушниках вишивали геометричними або рослинними мотивами, часто із зображенням голубів, які в народних обрядах були символом любові, чесності, щирості та вірності молодят. Коли дівчина виходила юною заміж і ще не надбала традиційних дванадцяти рушників, тоді допомагали їх вишивати всі жінки роду аби не було осуду, що дівчина лінива. Найкращого рушника перші дружби стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоби їхнє подружнє життя було щасливе, а ще вірили, хто перший стане на рушника, той верховодитиме в сім’ї. Молоді після вінчання поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Рушник, на якому ставали до шлюбу, завішували над образами або на видному місці в світлиці.
Рушники – це відбиття культурної пам'яті народу, в їх візерунках збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», «берегині», символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення й оновлення. В Україні рушникам завжди надавалося важливе образно-символічне значення. У кожному районі склалися локальні особливості, що виявилось у композиції, колірній гамі, засобах шитва.
Сучасні майстри, продовжуючи традицію, наповнюють орнаментацію рушників новим змістом і образами, підсилюють їх монументально-декоративне вирішення, розширюють діапазон застосування у громадському інтер'єрі. Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Існували також і подарункові рушники. Їх використовували в знак побажання щасливої дороги та найшвидшого повернення. Поряд із обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви «стирок» (для посуду), «утиральник» для рук і обличчя. У минулому їх вішали над іконами (на «образники», «божнички»), навколо портретів Т. Г. Шевченка, народних картинок. На рушниках, призначених для оздоби хати (на дзеркала, на консолі полиць тощо), вишивають здебільшого «дерево життя». На рушниках біля дерева поруч із різними квітками, зірками, сонечками вишиті також різні пташки, і часом, у великій кількості. Дуже можливо, що ці пташки мали б ілюструвати казкову «жар-птицю» або півнів, котрих уважали за віщих птиць. Але, крім птахів, трапляються ще часом, як окремі елементи орнаменту, риби, сітчасті ромби, дубове листя, спіралі, грецькі хрести й так звані ламані або гачкові хрести тощо.
Витвори мистецтва. Живучість традиції
Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. А вишиванням займалися всі жінки для потреб своєї родини; його навчалися з дитинства. Це був один з найпоширеніших у селянському середовищі домашній художній промисел.
Хіба можна уявити собі українську хату, не заквітчану рушниками? Її багате вишиване вбрання було суттєвою етнічною ознакою. Наприклад, у південних, південно-східних районах України наявність великої кількості декорованих рушників вирізняла житло українців від житла сусідів-росіян. Мальовничістю і багатством орнаментальних сюжетів вражає традиційний український рушник. Живучість традиції використання рушників в інтер'єрі житла, в обрядах певною мірою пояснюється її зв'язком з релігійними віруваннями стародавніх слов'ян, за якими рушники виконували охоронну функцію, запобігаючи впливу ворожих людині сил. Кожна господиня дбала, щоб її оселя була затишною, а одяг чепурним. Кількість вишитих тканин у хаті свідчила про достатки родини, а орнаменти на одязі могли розповісти не лише про майстерність вишивальниці, а й про її вік. Та час не владен над художнім образом вишивки. І хоча кожне з поколінь вишивальниць вносить в орнаментику своє світосприймання, але в численних повторах її мотивів збереглися до сьогодні елементи світоглядних уявлень первісних людей.
Основні мотиви українського народного орнаменту
За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Геометричні орнаменти притаманні всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладался в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як"баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. В орнаменті подільских вишивок трапляється мотив "кривульки", або "безконечника", який відомий ще з часів трипільскої культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвинок" тощо. Так, мотив "барвинку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділенний на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок. Геометричні орнаменти, що часто зустрічаються в орнаментах вишивок східнослов'янських народів, здогадно розшифровуються: пряма горизонтальна лінія — земля, хвиляста — вода, змія; квадрат, поділений на чотири частини, — новий будинок – зруб, або засіяне поле. Історію багатьох рослинних орнаментів також можна простежити з X—XIII ст., хоча найбільшого поширення рослинні мотиви набули у XVIII — на початку XX ст. під впливом професійних стилів - бароко, рококо. Короткий нарис з історії української вишивки свідчить про багатоплановість і значущість цього компонента народної культури.
Висновки
Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних формах і динамічних мотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу. У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо дізнатися де вишито той чи інший рушник.
Опанування нами – учнями – народної культури, її естетичних цінностей, пізнання історичних витоків і закономірностей розвитку у поєднанні з практичними навичками, набутими на уроках праці сприятиме збереженню традиційних художніх промислів і їхньому дальшому розвитку.
Ми маємо пам'ятати те, що наші прадіди вишивали рушники і ми повинні продовжувати робити те саме. На мою думку, краше вишити рушник самостійно і пишатися ним усе своє життя. Жінки мого роду завжди вишивали рушники. Під час написання цієї роботи я вишила рушник.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123