Традиції кобзарства Шевченкового краю

Чухліб Єлизавета, 12 р., зош-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичногопрофілю, с. Шевченкове, Черкаська обл.

З погляду історико-культурної спадщини Черкащина, безумовно, найбагатша область в Україні. Саме тут починалися витоки українського етносу, зароджувалось ядро української державності, козацтва та духовної основи нашого народу. Підтвердженням цьому є численні історико-культурні пам`ятники, яких немало на нашій землі і які могли б зацікавити туристів усього світу.

Сучасну Черкащину справедливо називають Шевченковим краєм, землею Безсмертного Тараса. Саме тут народився геній українського народу Тарас Григорович Шевченко. В селах Моринці, Керелівка, Будище пройшли його дитячі роки. На Черкащину Шевченко приїжджав під час своїх подорожей на Україну. Славне минуле черкаської землі надавало йому натхнення. Сила духу С.І.Наливайка, Б. Хмельницького, М.Кривоноса, І.Богуна та інших національних лицарів знайшли творче відображення в багатьох поемах та малюнках.
В світовій літературі небагато поетів, які так кровно пов`язані зі своїм народом, як Шевченко. Як писав великий Гете, той хто хоче зрозуміти поета, повинен йти на його батьківщину. Подорож до рідних місць Т.Шевченка, знайомство з історією, культурою, природою краю дадуть можливість шанувальникам поета прилучитись до джерел його музи.
Тому на Черкащині в період національного відродження піднімаються глибинні пласти багатовікової історії українського народу, оспіваної в його піснях і думах, втіленої в народні звичаї, обряди, заквітчаної світовою славою геніальних синів Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка, дарованих самим Богом українському народові за його тисячолітні страждання і муки, за його титанічну працю. Багато місць на Черкащині пов'язано з життям нашого геніального земляка.
Народився Тарас Шевченко у селі Моринцях, дитинство його пройшло в селі Керелівці (нині Шевченковому) – а це все Звенигородщина, що на Черкащині. І дуже символічно, що кобзар Варченко Василь – відомий учасник Коліївщини (із загону Ремеза) – виходець із Звенигородки.
Тарас Шевченко свою першу поетичну збірку назвав «Кобзар». Без сумніву, його зачаровувало звучання цього ніжного музичного інструмента. Але найголовніше те, що поезія «Кобзаря» дуже співзвучна з нескореним волелюбним духом, яким пройняті думи і пісні кобзарів, вона надихала, пробуджувала мільйони простих людей своєю правдою; за своєю духовною цінністю і загальнолюдським визнанням «Кобзар» став поруч із Біблією. Любов народів світу до Шевченка сягнула таких вершин, що його стали називати Кобзарем.
Естафету кобзарства продовжували кобзарі із покоління в покоління, з XVІІІ у XX століття вони несли це мистецтво в різних регіонах України. Тут неможливо не згадати тих найзнаменитіших, які своєю творчістю вписали події свого часу в історію нашого народу.
Вересай Остап Микитович (1803-1890 рр.) – славнозвісний кобзар із Чернігівщини, знаний у Європі, виступав у Петербурзі, його репертуар: думи і пісні, зокрема «Невольницька», «Про правду і кривду» та ін. О. Вересай був знайомий із Т.Шевченком, який йому подарував свій «Кобзар».
Кравченко-Крючковський Іван Григорович (1820-1885 рр.) – кобзар із Лохвиці Полтавської області (засновник кобзарсько-лірницької організації).
Мовчан Єгор Хомич (1898-1968 рр.) – народився в с. Писарівка Сумської області, помер в м. Києві. В репертуарі думи, пісні історичні, побутові, жартівливі.
Адамцевич Єгор Олександрович (1904-1972 рр.) – з Полтавщини, репертуар: пісні на слова Т.Шевченка, О.Олеся, М.Вороного, створив музику відомого «Запорізького маршу».
Середенко Фавст Йосипович (1905-2002 рр.) – наш сучасник, земляк – народився в с. Бровахи Корсунського району Черкаської області, дитячі роки його пройшли на Звенигородщині, в репертуарі – музика на слова П. Власюка, В. Дергача, обробки народних пісень: «Ой казала Солоха», «Ревуть, стогнуть гори-хвилі», «Стоїть гора високая», «Он сів пугач на могилу».
Чуприна Олексій Сергійович (1908-1993) – наш сучасник, земляк – народився в с. Гарбузин Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Довгі роки грав на Тарасовій горі в Каневі. Член Всеукраїнської спілки кобзарів. В його репертуарі були народні пісні, твори українських композиторів, канти. У експозиції літературно-меморіального музею Кобзаря у с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області представлена бандура із колекції митця, яку він подарував до фондів установи.
Горбатюк Володимир Григорович (нар.1951 р.) – наш сучасник, народився в с. Добровеличківка Кіровоградської області, Заслужений діяч мистецтв України.
Близько двадцяти років біля усипальниці Тараса Шевченка у Каневі звучить голос Володимира Горбатюка – кобзаря нової генерації. Співати тут, донести до людей Шевченкове пророче слово – це потреба його душі. З великою повагою ставиться Горбатюк до свого попередника Олекси Чуприни, який, незважаючи на гоніння і малосприятливий для кобзарства час, був майже третину віку одним із символів Тарасової гори. Володимир Горбатюк пишається своїм особистим знайомством і щирими стосунками з тепер уже покійним славетним кобзарем.
Репертуар Володимира Горбатюка по-справжньому хвилює, запалює кожного, не дає місця байдужості. Чарівні струни дзвінкоголосої бандури щиро переказують слухачам історію нашого краю, історію повчальну, мудру, багату героїчними подіями, але разом із тим і сумно-вдовину... Особливо любить кобзар тихі ранки біля могили духовного батька української нації. Тоді кожен звук його бандури летить далеко-далеко з гори до Дніпра. А там – лугами-степами Лівобережжя до самісінького, здається, краю світу...
Бандура-кобза звучить на конкурсах, фестивалях, на концертах, її голос постійно звучить на Чернечій горі в місті Каневі, на могилі Тараса Шевченка. Постійно там можна побачити відомих бандуристів Никона Прудкого та Василя Литвина. За ініціативою якого біля Києва створено кобзарсько-хорову школу (1994 року) в с. Срітівці. В ній навчаються кобзарському мистецтву юнаки з усієї України.
Слід зазначити, що святкування 150-річчя від дня народження великого Кобзаря дало помітний поштовх до створення класів бандури в мистецьких навчальних закладах (школах, училищах, консерваторіях) України, але на відміну від кобзарсько-хорової школи, організованої Литвином Василем для юнаків, в цих закладах навчаються переважно дівчата. Звідси – в конкурсах, фестивалях, у концертах, організованих Міністерством культури, беруть участь жіночі ансамблі бандуристок, солісти виконавиці-бандуристки з різних регіонів України.
Особливою віхою в розвитку кобзарського мистецтва є його відродження на Черкащині, яку називають Шевченковим краєм. Звичайно, така назва, в більшій мірі торкається Звенигородшини, де народився Тарас Шевченко і яку сходив своїми босими ногами.
А почалося відродження бандури якраз у с. Шевченкове Звенигородського району, рідному селі Кобзаря в період, коли весь світ відзначав 150 років від його народження.
1964 року в місцевій музичній школі відкрито клас бандури, в цьому ж році розпочалося навчання гри на бандурі і в Звенигородській музичній школі. Першим учителем був Дмитро Григорович Соколовський, випускник Рівненського музичного училища (його викладач Грицай Анатолій Юхимович, який навчав гри на бандурі студентів, що багато зробили для розвитку кобзарського мистецтва на Черкащині). В 1967 році в Звенигородську музичну школу прибула молода вчителька бандуристка Лідія Сергіївна Бездєнєжних-Щербак.
Із цього періоду бере свій початок народження на Звенигородщині ансамблів бандуристів, традиції створення яких живуть до наших днів. Керівником першого ансамблю бандуристів у місті Звенигородці був Д. Соколовський. В 1970 році на базі цього ансамблю була організована капела бандуристів, керівником її був Іван Федорович Цимбалістий – заслужений працівник культури України.
В 1986 році була створена капела бандуристів при районній організації музичного товариства України, керівником якої став заслужений працівник культури Григорій Григорович Куцан.
Капела бандуристів стала лауреатом Другого Всесоюзного фестивалю народної творчості (перше місце) в 1987 році, виборола перше місце на обласному конкурсі кобзарського мистецтва 1988 року в м. Каневі. В цьому ж році капела взяла участь у телеконкурсі «Сонячні кларнети».
Створення ансамблів, капел бандуристів на Звенигородщині дало поштовх до створення таких колективів у мистецьких школах області, Черкаському, Уманському музичних училищах, Канівському училищі культури.
Розповідаючи про етапи розвитку кобзарського мистецтва в Шевченковому краї, треба сказати багато теплих слів про тих талановитих сподвижників, бандуристів, які своїм талантом і працею примножували і вдосконалювали національні традиції, розвивали їх, виховували риси патріотизму в молоді, піднімали авторитет бандури-кобзи.
Треба відзначити, що наступність поколінь у цьому питанні символічно поєднується навколо генія нашого великого Кобзаря – Тараса Шевченка, який належить Україні. Прикладом цього є Дмитро Соколовський, який почав у Звенигородці – бандурист, що закінчив музичне училище у місті Рівному, у вчителя Анатолія Грицая, у цього ж вчителя-бандуриста навчалася Любов Федорівна Бридько – нині викладач (вища категорія) бандури Черкаського музичного училища, яка давала путівку в життя тим бандуристам, які починали у Д. Соколовського, Г. Ткаченко, Л. Щербак. Ці її студенти навчалися в Київській консерваторії в класі професора Сергія Васильовича Баштана, в нього ж і навчалася Л.Ф.Бридько.
Звучання кобзи-бандури не переставало захоплювати відвідувачів могили Тараса Шевченка в м. Каневі. Солісти-виконавці, ансамблі бандуристів кожного року в дні відзначення пам'яті великого Кобзаря виступали на Тарасовій горі, і такі виступи не обходилися без участі Любові Бридько.
Любов Федорівна Бридько багато років була керівником ансамблю бандуристів у Черкаському музичному училищі, вона створила передумови для створення капели бандуристів у місті Черкасах при обласному управлінні культури за Постановою обласної ради народних депутатів (рішення №234 від 15.11.1991 року), організатором і першим керівником якої було призначено заслуженого працівника культури України Григорія Куцана.
9 березня 1992 року відбулася презентація капели бандуристів у обласному драматичному театрі ім. Т.Г.Шевченка. В цьому ж році започатковано на Черкащині щорічне проведення заходів, пов'язаних з перезахороненням праху Т.Шевченка в травні 1861 року, після його перевезення із Петербурга в м. Канів. В програмі цих заходів щорічно в травневі дні в м. Каневі проводиться свято кобзарського мистецтва, заключним акордом якого є «Реквієм» на могилі Кобзаря.
Учасниками цих подій постійно є капела бандуристів міста Черкас, ансамблі бандуристів Уманського і Черкаського музичних училищ, ансамблі і солісти виконавці із музичних шкіл та шкіл мистецтв області.
Надзвичайно символічним є те, що постійно у цих заходах беруть участь бандуристи із рідного Шевченкового села, ансамблі великої і малої форми, а керівниками цих колективів є вихованці Шевченкового краю Оксана Грицай, Олена Бардадим та Ірина Забожко – вчителі бандури та вокалу Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради.
Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю – це центр духовної культури, це середовище, яке сприяє засвоєнню кожним учнем духовних надбань попередніх поколінь, розвитку духовних потреб пізнання істини, переживання прекрасного, вияву естетичного смаку у спілкуванні з мистецтвом, це формування потреби національного самоусвідомлення.
Ще в 1996 році в Шевченківській школі-мистецтв (на той час так називалася наша школа), що на Черкащині, був створений ансамбль бандуристів „Срібні струни”. Спочатку це був невеличкий склад дівочих голосів і несмілива гра на бандурі. Для того щоб грати в ансамблі, необхідно було навчити юних вихованок грати на чудовому українському інструменті, хоч трішки розвинути їхню техніку гри, навчити слухати один одного, розвинути вокальні здібності. Та головним завданням керівника колективу Оксани Грицай було привити дівчатам любов до народної пісні, до бандури.
Першими учасниками колективу були: Штанько Ірина, Драч Тетяна, Середа Анна, Сташенко Ніна, Корчоха Інна, яких навчали два вчителі по класу бандури Скрипник Наталія Леонідівна та Демченко (Грицай) Оксана Дмитрівна. Важко було. Грали прості інструментальні твори в унісон. З кожним роком склад колективу збільшувався. До школи прийшли Маценко Оксана, Грінченко Наталія, Ключко Анна та Ірина, Бондаренко Тетяна. Дівчата мали чудові голоси та велике бажанням навчитися грати.
В перші роки свого існування колектив почули жителі Львівської області та м. Львова. Ансамбль багато виступав в селах Звенигородщини, Каневі та Черкасах.
В 1995 році закінчили Уманський педагогічний інститут дві сестри – Олена Миколаївна Бардадим та Ірина Миколаївна Забожко. Вони повернулись до рідного села і прийшли навчати грі на бандурі дітей школи. Олена Миколаївна створила ансамбль бандуристів учнів молодших класів «Веселі дзвіночки». Колектив юних бандуристів щороку є дипломантом районних та обласних фестивалів-конкурсів.
Раз у п’ять років ми звітуємося про свою роботу перед учнями та вчителями рідної школи, проводимо творчий звіт класу бандури, де беруть участь всі учні класу (соло, дуети, тріо, квартети, ансамблі). Виступають перед аудиторією всі і учні і вчителі.
Часто в школі проводяться творчі зустрічі з творчими людьми, а це і композитори, і співаки, і поети, і просто люди закохані у мистецтво. Зустрічали в школі тріо бандуристок «Мальви» Черкаської обласної філармонії. Нещодавно в березні 2012 р. в сільському Будинку культури с. Шевченкове відбулася зустріч з Національною заслуженою капелою бандуристів України ім. Г. Майбороди. На сцені Будинку культури гостей вітали і учасники зразкового ансамблю бандуристів «Срібні струни» Шевченківської школи-інтернату. Відвідали гості і нашу школу. Це була чудова, незабутня зустріч.
Талановиті дівчата грають в ансамблі бандуристів, які на даний час гідно несуть почесне звання «Зразковий художній колектив», присвоєне Міністерством освіти та науки України в 2003 році та підтверджене в 2007 році та в 2011 році. В 2005 році на Всеукраїнському фестивалі дитячої творчості «Чисті роси» колектив зайняв ІІ місце.
Зразковий ансамбль бандуристів «Срібні струни» став лауреатом ІІІ премії у міжнародному конкурсі-фестивалі дитячої та молодіжної творчості «Палаюча зірка» та дипломантом (ІІ місце) у всеукраїнському конкурсі «Сучасне бандурне мистецтво 2012» (2012-2013 н.р.) та (ІІІ місце) у всеукраїнському інтернет-конкурсі «Сучасне бандурне мистецтво 2013» (2013-2014 н.р.). Колектив став лауреатом ІІ премії всеукраїнського конкурсу дитячої та юнацької молоді «Музична школа-2015» (2014-2015 н.р.).
Червоною ниткою проходить зв'язок нашого національного кобзарського мистецтва, одухотвореного генієм нашого народу Тарасом Шевченком, із життям і мріями мільйонів українців, які, одержавши самостійність, прагнуть розбудувати державу з високою духовною культурою, прагнуть виховати таке молоде покоління, яке буде свято берегти наші духовні скарби, які нам залишили у спадок наші пращури.
Проблем у нашій молодій і незалежній державі багато, але ми не маємо права забувати про те, що кобзарство не перестало бути вагомим чинником у вихованні духовної культури народу, патріотизму, любові та поваги до національної історії, традицій, відповідальності за долю рідного краю.
Україна гордиться своєю історією, оспіваною в думах і піснях під акомпанемент кобзи-бандури, авторитет якої сягає далеко за межі держави: в Канаду, Америку, Австралію, Велику Британію та інші держави, в яких проживають українці.