Кролевецькі рушники – національні символи, що звучать у вічності

Хутка Ірина, Хутка Ольга, 13 р., лсш № 69, м. Львів

Вступ
Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини, а також яскраво характеризує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; це «минуле в сучасному». З минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її регулювання.

Лише завдяки незліченим повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління в покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної довершеності.
Від сивої давнини до сьогодні чільне місце в українському побуті займає рушник. З ним народжуються, одружуються і йдуть із життя. З хлібом сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей, без нього не обходиться жодна урочиста подія в родинному чи громадському житті.
Український скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер, Заслужений діяч мистецтв УРСР І. М. Гончар, якось сказав, що Україна має стільки рушників, що ними можна оперезати всю земну кулю.
Український рушник можна порівняти хіба що з народною піснею, вишиванкою і писанкою, разом з ними він є невмирущим символом України.
Наш рушник є і оберегом і молитвою, і засобом спілкування з предками.
Рушник – унікальне явище української матеріальної та духовної культури, що поєднує в собі декоративність та глибокий символічний зміст. З орнаментом його вишивок пов'язані образи добра, краси, захисту від усього злого в житті.
Найдавніший рушник, знайдений на території України, датується кінцем X століття. На полотнищі збереглися лише сліди вишивки, тобто проколи від голки.
Відомо також, що в XI ст. сестра Володимира Мономаха Ганна відкрила школу, де навчалися вишивати і шляхетні дівчата і бідніші поселянки. З тих часів відоме вишивання на дорогих тканинах золотом, сріблом та червоним шовком.
Тканий і вишиваний рушник, як і настінне малювання, кераміка, різьблені і мальовані меблі, килими та інші види народного мистецтва досягли найвищого розвитку в козацьку добу на Наддніпрянській Україні. Це пояснюється високим суспільним розвитком цього краю. Родючі ґрунти, розвинена мережа торговельних шляхів, величезні природні багатства сприяли розвитку всіх галузей народної культури.
Мова населення цієї території, народна архітектура, вбрання, пісенно- обрядова творчість складають основу традиційної культури українців. На Чернігівщині, яка була частиною Гетьманської України, на основі орнаментики місцевого тканого рушника, з'явився відомий, поширений по всій Східній Україні т. зв. кролевецький рушник. У середині XIX ст. він набуває такої художньої досконалості, що завойовує собі славу як на місцевих річних ярмарках, так і по всій Україні та за її межами.
Кролевецький рушник – це символ, своєрідний код України.
Історія розвитку кролевецького ткацтва
Ткацтво на Україні існувало із доісторичних часів. Воно було розповсюджене по всій Україні й використовувалось до середини ХХ століття з архаїчним приладдям та верстатами або “кроснами”, які на Полтавщині та Чернігівщині виявляли стару словесну термінологію, дуже подібну до мови західних слов’ян, а ще більше - до сербської мови.
Ткацький промисел був розвинений ще за старокняжої доби. Головним матеріалом для ткацтва були льон та коноплі переважно місцевого походження.
Під час археологічних розкопок, які проводилися в місті Кролевець на лівому березі річки Реть (мікрорайон Подолове) було знайдено напівземлянку ранньослов’янського часу V-VІІ ст., в якій знаходилися прясла - матеріальна річ, яка говорить про наявність та розвиток ткацького ремесла на цьому місці.
В 1631 - 1646 роках в Україні перебував французький військовий інженер, відомий картограф Гійом Левасер де Боплан. У книзі про Україну він писав: “Жінки займаються прядінням льону і вовни, з яких роблять полотно і тканини для щоденного вжитку... Вони взагалі розуміються на всіх ремеслах, хоча бувають більш вдатними ніж інші у тих чи інших заняттях; трапляються й такі, чиї знання у порівнянні з загалом значно ширші”.
Історик О. Лазаревський у праці наводить документ за 1671 рік, з якого видно, що в Кролевці з цього року ремісники мали цеховий устрій. Були такі цехи: слюсарний, ковальський, котлярський, гончарний. Про ткацький не сказано, значить його ще не було.
Дослідниця кролевецького ткацтва Є. Ю. Спаська писала, що дату заснування ткацького цеху в Кролевці не встановлено, але за даними Рум’янцевського опису 1765 - 1769 років, до нього вже входило 34 ткацькі двори, що нараховували майже 100 душ. Переважно це були безземельні посполити.
Найбільш заможні ткачі (переважно міщани) мали учнів, які працювали на господаря за отримуване навчання. Є. Спаська вважала, що дату організації ткацького цеху в Кролевці можна віднести на кінець ХVІІ - початок XVІІІ століть.
У Кролевецькому районному краєзнавчому музеї знаходиться найстаріший рушник з витканою датою “1838”. Рушник на льняній основі з природним барвником ниток з рідкісним малюнком двоголових орлів з опущеними крилами. Також тут знаходиться інший рушник, який за часом виготовлення можна віднести до 1830 - 1840-х років. Його виконано на професійному рівні майстром вищої кваліфікації. Це свідчить про наявність в першій половині ХІХст. майстрів високого рівня.
Заслужений художник України І. П. Дудар, який все життя віддав Кролевецькій фабриці художнього ткацтва, вважає, що нитки на цих рушниках фарбовані червцем.
Дійсно, з червця (Coccus іllіcіs), комахи фіалково-чорного кольору, що живе на листі дуба, виробляли червону фарбу всіх відтінків (від ясно червоної до темно бурої). Їх збирали в червні і сушили. Крім того, фарбу добували з коріння марени, крапу (Rubіa tіnctorum), які висушували та перемелювали на порошок. Рушник 1838 року зроблено за старою технікою “під парки”, тому він двосторонній – малюнки лицьової та зворотної сторін однакові. Наприкінці XІX століття застосовуватиметься інша, простіша техніка, рушники будуть робити односторонніми. Особливістю кролевецького рушника, на відміну від звичайного, вишитого, є те, що його ткали нарівні й чоловіки, й жінки.
Архівні документи за 1855р. дають цікаві відомості стосовно ремісничої промисловості в м. Кролевець.
Виявляється, що вже у 1855р. серед ремісників найбільше було ткачів. Навіть учнів теж було серед них найбільше. Можливо це через збільшений попит на ткацькі вироби на всесвітньо відомому осінньому Кролевецькому Ярмарку, а також через популярність ткацтва як ремесла, що давало змогу заробити гроші для сім’ї, покращити її матеріальні умови. За наступні 40 років кількість ткачів в самому місті збільшиться аж у вісім разів, а населення тільки в 1, 5 рази.
У 1891р. в місті нараховувалося ткачів-кустарів близько 1200 осіб. Крім того, в прилеглому до міста селі Подолове ткачів було 90 осіб, в навколишніх хуторах - 155. Із 623 будинків ткачів 207 мали по одному верстату, а в 416 будинках - їх було від двох до п’яти.
У 1894р. в місті найголовніший кустарний промисел – ткацтво. Бавовняну пряжу ткачі брали у борг у місцевих торгівців, їм же збували виткані рушники. Ткацтвом займалися в основному зимою, але безземельні міщани ткали майже цілий рік. Художник, мистецтвознавець Олекса Грищенко (1883 - 1977), згадуючи дитинство, так описував кролевецьке ткацтво: “... З усієї України, та навіть з Московщини, приїздили на ярмарок 14 вересня - на Чесного Хреста - закуповувати квітчасті рушники. Орнаменти кролевецьких рушників й барвисті плахти, виткані руками наших селянок. У кожній хаті, в околицях міста, було чути рівномірний стукіт верстатів: крізь білі нитки основи, вліво і вправо, швидко бігали човники з різнобарвними нитками піткання. Рушники з білого полотна, один метр завдовжки на сорок сантиметрів завширшки, що прикрашали в наших домах божники, мали на кінцях, вишиті хрестиками, пишні червоні узори, що зображували фантастичних райських птахів, вигаданих звірів, людські постаті й стилізовані дерева та рослини”.
У 1902р. в Росії найбільше виробництво ткацьких виробів розповсюджено було в Кролевецькому повіті Черніговської губерні та Грайворонському повіті Курської губернії. У Кролевецькому повіті ткацтвом займалося до 1, 5 тис. осіб.
На початку ХХ ст. кролевецькі ткацькі вироби були вже настільки відомі, що їх не соромилися показати на Всесвітній виставці за кордоном (Берлін 19 січня 1914 року), а також продавати за кордон.
Викладач Кролевецької чоловічої гімназії А. Д. Гурьєв в 1914р. писав, що, незважаючи на втрату Кролевцем свого торгового значення (за перенесенням ярмарку в Ромни торгівля стала місцевою), ткацькі вироби вивозяться скупниками в різні міста Російської імперії та частково за кордон.
У 1915р. в Чернігові була видана книга з картами губернії, де Кролевець називається “праотцом ткацтва”, в якому цим промислом займається 1826 осіб. Зазначалося, що ткацький промисел був розвинений, головним чином, в південних повітах губернії, а саме:
Кролевецькому - 2405 ткачів;
Козелецькому – 854;
Ніжинському – 920;
Борзнянському – 512;
Остерському – 443;
У губернії займалося ткацтвом 2325 чоловіків і 3254 жінок.
Всього: 5579 осіб.
У ці роки у Кролевці ткали полотно, рушники, плахти, покривала, скатертини. Плахти за оригінальністю свого орнаменту були гордістю народної творчості України. На закордонних виставках у Парижі, Чикаго вони були нагороджені високими нагородами. В одному із зал палацу в Тюільрі в Парижі меблі були оббиті українськими плахтами, а стіни декоровані кролевецькими рушниками. Кролевецькі рушники знаходилися в колекціях Київського та Чернігівського музеїв, в музеї імператора Олександра ІІІ в Петербурзі.
Піднімаючи питання про розвиток ткацтва на Кролевеччині, не можна обійти увагою нові відомості про його занепад в перші десятиліття радянської влади, яка писала тільки про його піднесення та зростання після зникнення глитаїв - скупників.
Григорій Сірик, який зараз мешкає в Канаді, пише, що кролевецьких ткачів влада зігнала у кооперативне товариство “Відродження”. “З виробів цього “Відродження” в Кролевці деколи можна було купити початки і кінці клітчастої тканини, що більше надавалася на мішки ніж жінкам на спідниці”. !!!!!!! Те, що кролевецькі ткачі залишали ткацтво і вимушені були шукати іншу роботу, це факт, про який свідчать і люди, а ось щодо незадовільної якості кролевецьких виробів - виникають сумніви. Майстри ж залишилися ті самі, хіба що нитки доброї якості були в дефіциті. Хоча, у 1936 р. на міжнародній виставці в Парижі кролевецький рушник виборов золоту медаль. З тих пір його експонують у Франції, Німеччині, Японії, Австралії, США, Канаді, він прикрашає королівські палаци багатьох європейських держав.
Таємниця піднесення та розповсюдження кролевецьких ткацьких виробів по всьому світу полягає в тому, що в місті, під час розвитку капіталізму в ХІХст., проходив великий осінній ярмарок, куди з’їжджались з різних місць Російської імперії. Спочатку незначна кількість ткацьких виробів розвозилася купцями по всій імперії. Очевидно швидкий розпродаж їх в різних містах Росії посприяв великому попиту, а значить - зростанню кількості ткачів. За 40 років (з 1855р. по 1895р. ткачів збільшилося у 8 разів (при зростанні населення міста всього в 1, 5 рази), а значить зросла кількість виробів. Закриття Кролевецького ярмарку в 1873р., зрозуміло, вплинуло на збут продукції, але не обірвало вже існуючі торговельно-виробничі зв’язки з Кролевцем. В кінці ХІХ - на початку ХХст., як свідчать джерела, вже дуже гостро стояло питання збуту продукції, тобто кількість виробів перевищувала попит. Губернське та повітове Земство всіляко намагалося підтримувати ткачів-кустарів, сприяючи тим самим розвитку кролевецького ткацтва.
Зараз у місті працюють ткацька фабрика “Художнє ткацтво” та професійно-технічне училище, які дивують країни світу своїми виробами.
Символіка кролевецького рушника

Кролевецькі рушники —
Українська доля.
На роки і на віки
В них любов і воля

Упродовж віків кролевецькому рушнику надавалось важливе образно-символічне значення. Рушник у свідомості народу наділявся широким спектром знакових властивостей і саме тому він є етнічним культурним символом не тільки Кролевця, а й всієї України.
На рушниках зображені споконвічна боротьба добра і зла, надії людей, заповітні мрії ткачів, їх думки, почуття, сподівання і страждання. Всі образи народного мистецтва пройняті глибоким змістом. Ще сто років тому, досліджуючи старовинні рушники, В. Стасов писав: “У народів древнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму і почуттів”. !!!!!! Сьогодні важко з’ясувати початкову семантику сюжетів, бо з плином часу все забулося і переплуталося. Цілісні композиції були розділені, з’явились поєднання компонентів із різних сюжетів, функції давніх образів втратили своє первинне значення, набуваючи нового змісту. Повністю прочитати і розшифрувати деякі орнаменти сьогодні не можливо.
Основні символи і знаки кролевецького рушника
Велику цінність для нас становить орнамент, що прикрашає старовинні кролевецькі рушники. Деякі зображення в узорах не підлягли глибокій переробці й дійшли до нас мало зміненими. З наших рушників озивається мудрість предків – їх знання про світ зовнішній і внутрішній, про душу людську, про космос буття. На початку світотворення стоять Вогонь і Вода.
Вода – це вічність, космічний простір, межа між світами, станами людського буття. Вода – це життєдайна жіноча сутність, родючі сили природи, кохання. Вода, особливо в піснях, символізує дівчину чи жінку, кохання до них. Вода є рубежем між життям і смертю, між двома станами людини: до шлюбу і після, символізує силу дівчини і жінки – земних відображень Води – Праматері, господині Всесвіту.
Зигзагоподібні чи хвилясті лінії, якими позначається вода земна (річки, озера) та небесна (дощ), розташовуються горизонтально і вертикально. Хвиляста лінія, що не має ні початку, ні кінця, символізує безкінечність і ритмічність руху води, життя усього світу. Цей символ є оберегом від злих сил, які не зможуть зашкодити власнику рушника.
Символом єднання Води і Вогню (Світла) здавна був хрест, де горизонтальна лінія означала пасивне жіноче начало, а вертикальна – чоловіче.
Хрест, покладений в основу орнаменту, ще з язичницьких часів має світотворчу, шлюбну та захисну оживляючу силу.
Вогонь. Вогнепоклонниками були всі народи світу. Уявлявся вогонь людиноподібною істотою чоловічої статі. Вогонь позначається знаками “триніг”, “триріг”. Ці знаки пов’язані з Богом землі, а вогонь – один з його атрибутів.
Ці знаки також є символом родючості. Символіка вогню має червоний колір – колір вогню і сонця, що сходить. Тому рушники як хатні обереги, здавна ткались червоними нитками. Взагалі в одязі та мистецтві українців переважав червоний колір. Вогонь (хрест, хрест у розетці) – символ сонця, любові, багатства, роду, здоров’я і сили, зв’язку з небесним світлом, урожайності, має захисну та очисну силу.
Сонце. Мотиви солярного орнаменту. Символами сонця виступають коло, хрест, розетка, восьмикутна зірка, концентричні кола, коло з хрестом. Хліб, калачі, весільний коровай також мали солярну символіку: круглі, як сонце (тісто сходить, як сонце). Сонце в язичницькому культі було символом вищого божества.
Земля. Мотиви квадрата, ромба, трикутника. Розділені квадрати на ромби – умовне зображення зораної землі. Як правило, смуги з трикутників обрамляють рослинні геометризовані мотиви.
Ромб – символ родючості, загальний символ жіночої основи в природі. Розділ ромба на чотири частини символізує також чотири пори року, чотири сторони світу.
Маленький хрестик – символ зерна, що проростає.
Крапки або дрібні геометричні фігури, розкидані, мов зорі на небі в певному порядку і симетрією – це стародавній орнамент, що означає символічне зображення зерна, яке проростає. У цьому символі закладена ідея плодючості полів і людей. Зустрічається в верхній частині кролевецьких рушників, призначених на весілля. Крапки – це сльози Божої Матері за християнськими легендами.
Трикутник – поширений символ втілення триєдності природи: Всесвіту, Неба, Землі і людини. Цей знак символізує також батька, матір і дитину. Це символ божественної Трійці. Сяйво у вигляді трикутника – атрибут Бога-Отця. Рівнобічний трикутник символізує завершеність. Трикутник вершиною вгору має символіку життя, вогню, полум’я, символ чоловічої основи, духовності. Це також трійця любові, істини, мудрості. Трикутник вершиною вниз – символ, пов’язаний з Місяцем, жіночою основою, символізує Богиню рожениць. На трикутнику, як на основі, в кролевецькому рушнику часто розміщені “Дерево життя” або “Богиня Берегиня”.
Решітка, грати, сітка, решето – мають силу оберегу від злих духів, відокремлюють добро від зла. На рушниках в орнаментальних смугах застосовуються сітчастий та геометризований рослинний орнаменти.
Драбинка – символ сходження людини до вершини духовності, до Бога, до неба, до кращого життя. Це типовий елемент в складних орнаментах. Часто застосовується для обрамлення рушника (в бордюрі). Символ “драбинка” тісно пов’язаний з “деревом життя”.
Ткачі в давнину вірили, що драбиною, як і деревом, можна піднятись на небо.
Чаша (келих, горщик, ваза) – оболонка, вмістилище, що наповнюється певним змістом. Храм як і чаша є житлом Бога. Тому стилізованими чашами, вазами, заповнюється багато кролевецьких рушників, в тому числі й весільних.
Одна широка смуга (пряма горизонталь) – багата земля.
Антропоморфні мотиви кролевецького рушника
Виражаючи свої поняття про світ умовними знаками, наші предки часто зображували на кролевецьких рушниках Богиню Берегиню, яка виступала посередником між людьми і Богом Сонця. Зображували Берегиню з піднесеними, як у Оранти, руками. Часто її заміняли “квітучі вазони”, “дерево життя”.
Богиня Берегиня означала в народному розумінні початок життя. Їй належали повітря, земля, вода. Богиня Берегиня є хоронителькою домашнього вогнища, яка несе лад, мир і спокій в сім’ю. Згаданий мотив посідає одне з центральних місць в роботах кролевецьких ткачів у вигляді “дерева” з квітками або багатоквіткового вазону, що тримає в собі материнську силу жінки. Берегиня – це загадковий образ – втілення Матері-природи, яка несе в світ і суть творення, і суть захисту, вічне оновлення і гармонію життя.
Рушник – це родовий сімейний оберіг, що береже внутрішній світ людини від дії зовнішніх проявів.
Зооморфні мотиви кролевецького рушника
На відміну від рослинного орнаменту, зооморфні мотиви зустрічаються рідше. Серед складних квіткових композицій вгадуються обриси півня, качки, лебедя, голуба, які несуть собою глибоку символіку.
Лебеді, гуси – символи другої жіночої іпостасі, невіддільний від водної стихії (вологої життєвої енергії, водного середовища). Лебеді – символ дівчини, гуси – символ заміжньої жінки.
Павичі і пави – птахи поважні, розсідаються на весільних кролевецьких рушниках, мають над собою Боже благословення.
Пава – це Жар-Птиця, яка несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона є птахом сімейного щастя, символом сонця, добробуту, безсмертя.
Півні – образ воскресіння, символ часу або початку дня. Півень своїм криком пробуджує людину від духовного сну, після його ранкового співу вся нечисть зникає. Півень символізує короноване панство. На кролевецьких рушниках частіше зустрічаються півні, які розміщені по обидва боки “дерева життя” і повернуті один до одного голівками.
Голуб – це птах, в якого після смерті вселяється душа людини і летить з ним до неба. Голуби – символи кохання, недарма їх зображують на весільних рушниках, частіше у верхній частині виробу.
Лелека – символ українського народу, оберіг роду, рожаниць. Лелека – оберіг житла, дітей, символ плідності та працелюбності.
Соколи, орли, голуби, півні – символізують шлюбну пару. Характерною ознакою кролевецького весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками, сидять вони або в основі дерева життя, або куща – символ нової сім’ї.
Павук (геометрична фігура, схожа на павука) – засновник і очисник світу, який “з нічого” снує павутину, творить свій світ, невтомний ткач, що тче полотно, матеріальну основу. Символізує наполегливість, терплячість, художні промисли.
Джерела і семантика кролевецьких рушників з орлами
Здавна славиться виготовленням рушників місто Кролевець, в тому числі й весільних, зокрема рушників з орлами. Рушники з орлами прийшли у ХVІІ – ХVІІІ столітті з півночі. Виконувались вони тільки в жовтих та червоних кольорах. Композиційним центром в їх оздобленні є двоголові “орли”.
Кролевецькі орли не мають русизму, бо двоголові орли здавна карбувалися на українських монетах і дукачах.
Орли на рушниках мають єдиний тулуб у вигляді серця, з якого виростають дві голови. Голови можуть дивитись в різні боки, одна на одну або перехрещуватися. Двоголові орли – це спосіб єднання двох істот в одну.
У Біблії сказано: “... Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом…” (Бут. 2; 24), тому є трактовка, що єдиний тулуб свідчить про нерозривність шлюбу, його форма у вигляді серця – про взаємне кохання, а перехрещені голови – про нелегкий хрест сімейного життя. Над головами орлів сяє вінчальна корона. Вінець – символ Сонця, Божої благодаті та благословення на подружнє життя.
Перша згадка про кролевецький рушник датується 1639 роком. Жінка, яку прозвали Андріїха, разом зі своїми чотирма синами займалися тканням рушників. Велику цінність становить для нас орнамент, що прикрашав ті тканини.
Всередині ХІХ століття кролевецькі ткані рушники набувають такої художньої досконалості, що завойовують собі славу як на місцевих щорічних ярмарках – Воздвиженському та Вознесенському, так і по всій Україні та за її межами. Художнє ткацтво нашого осередку все більше набувало характеру промислу. У рушниках і скатертинах остаточно сформувався місцевий художній напрям.
Малюнки стали складнішими, з’явилися і нерівноважені динамічні композиції. Однак вільно розміщені мотиви не послаблювали чітких ритмів візерунка. В одних рушниках переважало червоне тло, в інших – біле. З часом червоне тло стало поступатися перед білим. Ще різноманітнішими стали малюнки так званих “свічників”, з яких, ніби полум’я, здіймалися вгору червоні квіти. На рушниках, що їх жертвували церкві, зображували силуети храмів і дзвіниць, так звані “монастирки”. Замовляли рушники з давніми кролевецькими малюнками, зокрема з зображенням Богині Берегині.
У Кролевці відомі цілі династії ткачів. З покоління в покоління передається хист, художній смак, уміння і всі секрети ткання. Історія і традиції рушника постійно поповнюються.
Від стародавнього кролевецького рушника сучасні ткачі-майстри сміло взяли геометричний орнамент, збільшили і розширили гаму кольорів. Малюнок став більш насиченим, об’ємним і чітким. Сидячи за верстатом, майстер перебирає пальцями крізь основу кольорові нитки, творить узор, як пісню.
Сучасні майстри ведуть роботу щодо збору старовинних орнаментів рушників. На базі традиційних мотивів оживають нові малюнки, які потім втілюють у вироби майстри-ткачі.
Переосмислюючи відомі форми орнаментики, шукають нові мотиви, прагнуть відтворити сьогодення. Відчувають, з одного боку, вплив традицій, органічну спорідненість з історичною орнаментальною традицією, з другого боку, вплив сучасності. Дуже важливо не втратити стиль кролевецького ткацтва, художню логіку та художньо-образну систему рушника. Майстрині постійно звертаються до народних традиційних орнаментів рушників, зберігаючи регіональний художній образ кролевецького переборного рушника.
Костюм із колекції “Кролевецька Берегиня” демонструвався на Всесвітньому конкурсі в Малайзії “Міс Всесвіту – 2006”.
Скарбниця народного ткацтва
Якщо хочеш ознайомитися з історією Кролевеччини, що з душею виткана на верстатах майстринями переборного ткацтва, то сміливо можна вирушати до музею кролевецького ткацтва, що розташований в помісті Огієвських. Зали музею майорять червоно-білими рушниками різних років, від давнини до сучасності, які були виткані на базі фабрики Кролевецького художнього ткацтва.
У музеї діють п'ять залів, де представлені понад 700 унікальних експонатів, з яких майже 400 — рушники. «Найстарший» датується 1839 (!) роком — давній, в окремих місцях протертий, однак вдалося реставрувати цей полотняний раритет. Чимало рушників музею передали жителі районного центру та навколишніх сіл. Наприклад, завідуюча відділом культури і туризму Кролевецької РДА Наталія Сіра подарувала два парних рушники, що зберігалися в сім’ї з 1918 року. Окрім рушників, в експозиції — рядна, фіранки, настільники, сорочки-вишиванки — ткані вироби, що дійшли з глибоких часів, а також верстати, фотографії, картини, вишиті хрестиком та бісером. Така унікальна ткацька збірня має всі шанси набути статусу національного музею, адже кролевецькі рушники давно стали символом України.
Також у музеї представлені діючі верстати, на яких проходять майстер-класи для бажаючих долучитися до вишивання відомих в усьому світі кролевецьких рушників. Можна оглянути і витвори зарубіжних майстрів – це автентичні роботи голландських майстрів переборного ткацтва.
«Відвідуючи зали нашого музею, кожен може долучитися до історії Кролевеччини, яка виткана на рушниках, що тут представлені. Кожен рушник унікальний та неповторний – на них роботи на полі, і будівництво підприємств – все те, що мало значення для громадян в різні роки. І, звісно ж, тут представлені весільні рушники, які кожна жінка ткала для своєї дитини - на щастя, на долю, на добро... Про все це, і навіть більше, розкажуть вам рушники, лише придивіться... », - розповіла гостям виставки директор музею кролевецького ткацтва Галина Ніжнік, яка, як і весь колектив музею до найменших дрібниць, знають історію Кролевецького ткацтва і розповідають її всім бажаючим, проводячи оглядові екскурсії.
Мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники»
Кролевеччина запропонувала свій, оригінальний засіб презентації краю, започаткувавши проведення літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники».
Уперше така ідея прозвучала з вуст поета Михайла Шевченка, який у травні 1993 року разом з учасниками міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій... » завітав на свою малу батьківщину, Кролевець, — місце останнього перебування в Україні геніального українського Пророка. Існує легенда про те, що Кобзар був настільки вражений красою кролевецьких витворів, що звернувся до відомого ткача Демида Кошука з проханням виткати йому рушник на весілля. Майстер виконав замовлення, однак Тарасові так і не судилося стати на святий оберіг сімейного щастя. Коли перевозили домовину Шевченка з Петербурга до Канева та проїздили через Кролевець, замовлені весільні рушники кролевчани поклали на труну. Вдумливо, мудро віднеслася до цієї ідеї районна влада. Організатори вирішили проводити таке мистецьке дійство восени, по завершенню всіх польових робіт. Попри всі негаразди, у листопаді 1995 року успішно стартував І Всеукраїнський літературно-мистецькій фестиваль «Кролевецькі рушники». Починаючи з 2000 року, фестиваль отримав державну підтримку: його було включено до основного плану культурно-мистецьких заходів Міністерства культури України. А найбільше визнання приніс 2007 рік, коли фестивалю присвоїли статус міжнародного.
Під час проведення фестивалю районний центр перетворюється на мистецьку Мекку, а все обертається навколо вічного оберегу, на честь якого проходять виставки, зустрічі, презентації, пісенні і поетичні вечори. У фестивалі беруть участь поети і письменники, художники і майстри декоративно-прикладного мистецтва, мистецтвознавці, професійні та аматорські художні колективи і окремі виконавці з різних регіонів України та інших країн світу.
Фестиваль у Кролевці — це перш за все належна відданість традиціям. Особливе місце у дні високого мистецтва займають заходи по вшануванню Тараса Шевченка. Поліське містечко пишається тим, що її земля знала його подих та поступ, розділяла з ним останні дні перебування в України та проводжала у вічність по дорозі на Чернечу гору. І тому, згадуючи Великого Кобзаря, біля пам’ятника завжди людно: звучать промови, читаються вірші, останніми фарбами осені майоріють квіти. А значить, не вмерло, не знищилось у роки тотальної русифікації у найвіддаленіших куточках України ні вічне слово Кобзаря, ні сила українського духу, ні слава, ні воля...
Цінним здобутком фестивалю завжди є виступи сільських художніх самодіяльних колективів.
Останніми роками заслуговують на визнання своїми шанувальниками сценічні костюми від місцевих дизайнерів, які досить вдало використовують увесь колорит та оригінальність самобутньої місцевої вишивки. Гармонійне поєднання червоно-білих кольорів виразно доповнювало етнографічний окрас літературно-мистецького фестивалю.
Цікава і неповторна родзинка цього заходу — конкурс серед юних жителів міста «Рушник з бабусиної скрині». Школярі демонструють гостям збережені в їхніх родинах старовинні рушники. Треба бачити, з якою гордістю в очах хлопчики і дівчатка виходять на сцену міського будинку культури, щоб явити присутнім рушникове багатство. Переможців такого огляду неодмінно заохочують нагородами.
Ось так на мистецькій карті України утвердився фестиваль «Кролевецькі рушники».
А ще в місті і області вивчають питання щодо створення в Кролевці особливої заповідно-мистецької зони. Справа ця непроста, однак надзвичайно важлива і потрібна.
Висновки
Підсумовуючи слід зазначити, що нація, яка сама себе поважає, має дбати про збереження власної ідентичності. Що для цього потрібно? Перш за все — мати прояви такої ідентичності. А по-друге, не марнувати її, а всіляко підтримувати. Словом, хочемо, щоб було на карті світу унікальне дерево під назвою «Україна» — маємо плекати його, як справжні господарі: поливати, захищати від усілякої негоди та шкідників.
Корінням цього дерева є, без перебільшення, ті непересічні, перевірені віками цінності, що передаються з покоління в покоління, серед них — унікальні народні промисли. Зокрема, петриківський розпис, опішнянські вироби, полтавська вишивка, гуцульські ремесла й багато іншого. Саме там закладено потужну силу національної символіки, своєрідний «захисний код».
Кролевецький (або, як у народі називають, «королевський» рушник, тканий червоним по білому) є одним із таких національних індикаторів. Ще недавно його можна було побачити чи не в кожній українській хаті. До речі, як на сході, так і на заході України. Потужна сила кролевецького рушника (крім його зримої краси) на підсвідомому рівні сприймалася як щось виняткове і значуще.
Кролевецький рушник, як прабатько кролевецького ткацтва, щедро ділиться своїм невичерпним багатющим орнаментом, вигадливими візерунками, дарує свою неповторну красу людям.
Зараз у місті працюють ткацька фабрика “Художнє ткацтво” та професійно-технічне училище, які дивують країни світу своїми виробами.
Кролевецькі рушники були, є і будуть національним символом, вони як український духовний гімн, що звучить у вічності.