Річка Оріль

 Помазан Станіслав, 13 р.,«Січовий колегіум», м Запоріжжя

Чистою сльозою серед степів придніпровських світиться річка Оріль. Прозорістю української душі відбивається в куполі неба Орільська вода – споконвічний код буття народу. Береги Орелі – освячені Божим світлом, вони – крила душі України.

Вода і степ торкнулися один одного і заграли мільйонами космічних оркестрів – мить стала вічністю. У мікронах і атомах крапель води магічними знаками записані знання і досвід, архітектура душі воїнів і орачів, рибалок та мисливців, що народжувалися, жили і відходили у вічність на берегах Орелі.
Спокійно несе вона свої кришталево чисті води між мальовничими берегами, вітає тихою гладдю, низько схиленими кущами, задумливими вербами. Багато сторіч Оріль слугує людству добру службу. Для наших пращурів вона була і захисницею, і годівницею, і колискою як у смутні, так і в світлі часи. Зараз Оріль також не припиняє дивувати своїми мальовничими краєвидами та радувати око красою звивистих берегів.
Широка улоговина Орільської долини сформувалася ще в період танення льодовиків за рахунок потужних потоків води. Дніпровське зледеніння залишило після себе в околицях селища Царичанки чудову пам'ять і прикрасу ландшафту – гору Калитву. Саме тут зупинився язик льодовика, який, ніби велетенський бульдозер, згріб і нагромадив пласти і відкладення. У ХХ столітті два серйозних рукотворних чинники суттєво вплинули на гідрологічний режим Орелі. При будівництві Дніпродзержинської ГЕС природне гирло річки було перенесено від села Шульгівки на 49 км нижче. Відсічений відрізок старого русла перетворився в самостійну річку зі зворотною течією. У 1970-1981 роках в лівобережжі Орелі збудували канал «Дніпро-Донбас», який 22 рази перетнув русло, що призвело до значних змін площі басейну, перерозподілу поверхневого стоку, спровокувало подекуди підйом поверхневих і підземних вод і підтоплення населених пунктів. Периферійне географічне положення річки щодо індустріальних центрів визначає високий ступінь збереження природних комплексів в її долині. На тлі масштабних трансформацій середовища в степовому Придніпров'ї (природні екосистеми збереглися тут на кількох відсотках території) долина річки – справжній оазис, коридор життя, зелена гілка на хворому дереві. Серед місцевих жителів побутує навіть думка, що Оріль- найчистіша водна артерія Європи. На жаль, міф цей не відповідає дійсності.
Документи свідчать, що довжина річки від її витоків до гирла 400 верств. Вона є лівою притокою Дніпра і впадає в нього вище села Піски Ново- московського повіту. Побережжя річки Оріль являє собою обширну, зовсім відкриту долину, щедро зрошену водою, вкриту від самих берегів прекрасним дубовим лісом, порослу густою соковитою травою, в якій селиться багато дичини і звірів. Дощового літа Орільська долина здається справжньою Палестиною, що тече молоком та медом. Недарма на ній зупинили свою увагу мандрівники XYІІ століття. Відомий французький інженер Боплан з особливими подробицями описує ліси, а про саму річку говорить, що в ній водилася неймовірна кількість риби: за одну добу ловили її тут до 2000 штук. Тут же поблизу Орелі, були такі озера, в яких риба задихалась і пропадала через те, що її було дуже багато. Можна собі уявити після цього, що було в цій долині 3-5 тисяч років тому. Величезні, багатющі ліси, трави, води, риба, птахи, звірі не могли не звернути на себе уваги людини, особливо в доісторичний час, коли вона не займалась ще ні землеробством, ні скотарством, і повністю залежала від природи та її чарів. Через це в ті далекі часи людина й вибрала Орільську долину місцем свого проживання. Підтвердження цьому ми знаходимо в деяких могильних пам'ятках, які по одному і групами розкидані по Орільській долині і належать до кам'яного віку.
Що ж ми маємо зараз?

Гідрографічні дані про Оріль

Оріль бере початок з джерел біля с.Єфремівка на висоті 150 метрів над рівнем моря.
Загальна довжина річки зараз 346 км, і впадає вона тепер в Дніпродзержинське водосховище. Вважається найменш повноводною річкою із притоків Дніпра в межах Полтавської області. Течія річки повільна. Річище звивисте, розгалужене, місцями складає складну систему рукавів, проток. У заплаві річки багато озер.
Дно Орелі лише в небагатьох місцях замулене, в більшості ж піщане. Підняті береги – чорноземні з глиною, низькі береги -піщані. Ласкаво плещеться в берегах річка. І скрізь – очерет, осока. Дзеркалом виблискує чиста вода, і красуні верби зранку до вечора дивляться в неї. На чистому плесі можна побачити широкі темно-зелені листки латаття, а поміж ними розкішні чарівні квіти, білі лілеї, що вільно й невимушено лежать на тихій і теплій воді. Серед буйної зелені зустрічаються і жовті лілеї. На берегах можна побачити півники болотні, герань болотну, калюжницю болотну та ще багато видів водно-прибережних рослин. На березі Орелі розкинулись заплавні луки.
Ця річка і зараз багата на рибу. У ній водиться близько 27 видів риби. Це – Плітка, Сазан, В'язь, Щука, Сом, Лин та інші. Але внаслідок господарської діяльності людини зменшилась площа заплавних лук. Викликає також занепокоєння збіднення окремих видів рослин і тварин.
Басейн річки займає південну частину Придніпровської низовини. Рельєф басейну рівнинний зі значною розчленованістю широкими симетричними річковими засипами, ярами та болотами. Більша частина басейну розорана під сільськогосподарські культури. Ліси зустрічаються лише в долинах річок, в горах, балках, а також у вигляді лісозахисних смуг. Загальна площа лісів складає 0, 8 % площі басейну.
Заболоченість невелика. Болота знаходяться переважно в нижній частині басейну.
У періоди літньої засухи до села Нехвороща річка в багатьох місцях пересихає, вода залишається лише на плесах довжиною 0, 6 – 9 км., довжиною від 10 – 15 до 80 – 90 м. На перекатах ширина річки 2 -10 м., глибина 0, 1 – 0, 5 м.. Найбільша ширина річки 100 м. біля с Нехвороща.
Майже на протязі всієї річки русло заростає водоростями. Береги круті висотою 0, 3 – 2, 0 м., місцями зливаються зі схилами долини. Майже скрізь береги заростають луговими травами, очеретом та осокою.
Під час спорудження каналу Дніпро-Донбас в багатьох місцях русло річки випрямлене. Планувалося вирівняти русло і біля Нехворощі, але потім цей задум було залишено, тому русло й на сьогодні – старе.
У межах села протікають тимчасові водостоки і струмки. Найбільші з них: річка Нехворощанка (довжина 23, 5 км.) та струмок Крута Балка (Мовчанівка), які впадають в одну з притоків Орелі. Крім того в Нехворощі є цілий ряд ізольованих знижень, які заповнені водою.
Біля Нехворощі русло звивисте, шириною 20-50 м., береги річки низькі, місцями зливаються зі схилом долини.
Клімат басейну річки помірно-континентальний з відносно теплою малосніжною зимою і жарким, з частими засухами, літом.
Перші морози найчастіше спостерігаються в кінці вересня – на початку жовтня, а в деякі роки в кінці жовтня – на початку листопада. Останні морози бувають у третій декаді квітня, деякі роки – в кінці березня, а при пізній весні – в травні – червні.
Лід на Орелі утворюється зазвичай в кінці листопада – на початку грудня. У першій половині грудня річка уже вкривається кригою. Середня товщина льоду на Орелі 0, 20-0, 4 м., найбільша -0, 70-0, 75 м.
Живлення Орелі переважно снігове та дощове, для літньо-осінньо-зимової межені має значення також джерельне живлення, а також регулювання стоку (накопичення води) в численних лиманах-озерах.
Для водного режиму характерна весняна повінь.
Річковий стік Орелі досить нерівномірний як у багаторічному плині, так і по сезонах року. Нерівномірністю відзначаються також гідрологічні характеристики у різних частинах басейну річки.
Весняна повінь спостерігається щорічно. Середня дата початку весняної повені – 1-5 березня. Середня тривалість повені становить 55...84 діб, найбільша – 130 діб (1998 р.), , найменша – 19 діб (1954 р.).
Колись повінь заливала низькі місця лук, і ці лагуни риба використовувала для нересту. Тепер Оріль почала хворіти. Відсутність паводків призвела до втрати природних нерестовищ. Крім перелічених бід, на її берегах розмістилися маленькі нафтопереробні підприємства, які вже встигли завдати непоправної шкоди довкіллю.
Нафтові плями можна побачити не тільки в річці – в криницях уже є плівочка від нафтопродуктів. Що б не казали власники підприємств про техніку очищення, нафтопродукти, які потрапили в землю, неодмінно потраплять у воду. Влада про це добре знає, але всі ці підприємства продовжують працювати, як і працювали...
У знищення Орелі вносять свою лепту і фермерські підприємства, а також дачники, які разом із річковою водою забирають на свої городи личинки риби. У Харківській області Оріль де-не-де вже зникає, перериваючи свою течію на кілька кілометрів. Колись у Могилівському районі, в заплаві річки Оріль, було багато чудових озер, у яких жила незліченна кількість птахів, водилася риба. Тепер немає жодного озера. Якщо не вжити термінових заходів, така ж доля спіткає Оріль – через 50 років річки не буде!

Рослинний світ Орелі

На Орелі є 4 заказники. Цінний природний комплекс у заплаві річки Оріль з багатим тваринним світом є у Машівському районі. Називається він Руський Орчик. У Новосанжарському районі цінне болото в заплаві річки Оріль – Шедієве. Воно є місцем гніздування рідкісних птахів – сірого журавля, лебедя шипуна. Поруч розкинулися луки зі специфічною рослинністю.
Рослини – неоціненний скарб природи і їх слід використовувати розумно, ставитися до них дбайливо. Береги річки Оріль здебільшого вкриті заростями очерету звичайного (стебла його досягають висоти 3-4 м.) та рогозу вузьколистого. Це водяна рослина, її стебла досягають 1, 4-2, 0 м. Очерету і рогозу на річці розвелося дуже багато, адже останні декілька років лід танув повільно і не було льодоходу, яким зносило цілі ділянки заростей. Зустрічається серед прибережних рослин і рослина з товстим повзучим кореневищем, довгими мечовидними листками. Це аїр тростиновий або лепеха звичайна. Існує ще одна назва – татарське зілля. Аїр був завезений у Європу з Південно-Східної Азії; вважають, що розповсюдженню цієї рослини сприяли татарські вершники, які під час походів возили з собою кореневище аїру і робили з них освіжаючий напій.
А в селі Стінці, там, де річка тече під горою, під стіною очерету, на тихому плесі з'явилися чудові жовті квіти. Це глечики жовті. На довгих ніжках вони здіймаються над водою.
Далі річка повертає і тече луками попід лісом. Це чудове місце, і тут ростуть, мабуть, найкрасивіші квіти – латаття біле, пелюстки якого оточені правильними темно-зеленими листками. Особливо гарні вони на тлі темної води. Ще зовсім недавно латаття було багато, але зараз побачити його нелегко, мало залишилося цих квітів. Через їх красу люди постійно зривають і майже завжди викидають їх, бо вони не стоять у вазі, і зірвані, дуже швидко гинуть.
Дивно, що бутони латаття білого спливають перед сходом сонця, а розкриваються, як тільки перші сонячні промені торкаються поверхні води.
О 17-18 годині квітки починають закриватися і занурюються у воду. Занурення квітки у воду – це пристосування до захисту від надмірного випромінювання тепла вночі, коли над річкою прохолодно. Якщо ж день похмурий чи дощовий, квітки не розкриваються зовсім.
Росте латаття біле на глибині, яка іноді досягає 4-5 м. Колись існувало таке повір'я: лілії вночі опускаються під воду і перетворюються в прекрасних русалок, а з появою сонця русалки знову перетворюються в квіти.
Може тому ботаніки і дали їм назву „нім фея" (німфа – русалка).
У слов'янських народів біла лілея вважалася не тільки прекрасною квіткою, але й всемогутньою рослиною. Вони називали її „одолинь-травою", вірили, що вона лікує від багатьох хвороб, оберігає від лиха. Але, на жаль, ця прекрасна квітка навіть за себе постояти не може. І не вона нас, а ми її повинні оберігати, щоб не зникла вона зовсім, щоб хоч інколи ми могли бачити ранком, як з'являються на поверхні темної води сніжно-білі красуні. Тож і занесена ця рослина до Червоної Книги, як і її близькі родичі – глечики жовті.
На поверхні води можна побачити вільно плаваючу папороть – сальвінію. Ця рослина зовсім не схожа на лісову папороть і має значно менші розміри. Від стебла сальвінії, яке лежить на воді, відходять в один і другий бік овальні листочки, трішечки більші від нігтя. Листочки, як і стебло, плавають на поверхні води. Крім них у сальвінії є і інші. Зовні вони схожі на коріння і відходять від стебла вниз, у воду. Сальвінія плаваюча – однорічна водяна папороть. Загрозою для її існування є забруднення водойми, тому потребує охорони і занесення до Червоної Книги.
Зустрічаються на рдесники, елодея, кушир та деякі інші рослини. І хоча вони не занесені до Червоної Книги, ми повинні бережно ставитися до них. Від нашої поведінки залежить доля рослинного світу.
У річці водяться сом, лящ, щука, судак, окунь. З представників фауни зустрічаються зайці, лисиці, кабани, вовки, козулі, плямисті олені. Велике різноманіття птахів: дикі качки, кулики, водяні курки, фазани, чаплі, журавлі, дрохви, куріпки, перепела. Зустрічається лунь болотяний і степовий, яструб. Береги місцями покриті заплавними лісами. У пониззі знаходиться Дніпровсько-Орільський природний заповідник.

Про походження назви річки Оріль

Цікаво, що у давніх русів цю річку називали УГЬЛЬ або УГОЛЬ, у малоросійських гідрографів – ЮРЕЛЬ, ОРЕЛЬ, у малоросійських літописців ОРІЛЬ. Починається вона у Харківській області двома річками: Верхньою Оріллю та Нижньою Оріллю, інакше Орільською і Попілнушкою.
Деякі тлумачі шукають аналогію з тюркським словом «Ерель», що означає «і тут, і там» і характеризує звивистість річки.
Гадають також, що назву Оріль слід розуміти не в значенні «вигин ріки», а в значенні «окраїна … землі, що клином заходить в степи кочівників», які могли дати назву, причому словом, запозиченим у тюркських племен.

Легенда

Раптово на мирну придністровську землю напали татари. Дика орда знищувала все на своєму шляху. У Приоріллі водилося багато різної живності, поля радували достатком овочів, фруктів, а безліч плодів на деревах просто неможливо було порахувати. Ласий шматочок вирішили прихопити собі завойовники. Загула земля під копитами швидких коней, затягнулася небесна блакить чорним димом від згарищ. Вийшов народ захищати Батьківщину від ворогів, але сили були нерівними. Затихли над поселенням пташині хори, принишкли росисті трави, навіть вітер, здавалося, почав торкатися верхівок дерев тихо, ледь дихаючи. Забрали завойовники найкрасивіших дівчат в полон, вивудили з озер рибу, почали відстрілювати звірів і птахів. Тільки орли не скорилися і несли видобуток прямо їм з-під носа. Зненавиділи татари цих гордих птахів і вирішили будь-яким способом знищити їх. Почали Ординці кровопролитний бій з орлами. Над тихою рікою піднявся жахливий шум. Пташиний крик перемішався в просторі з криками завойовників. Не могли зломити татари гордого орлиного духу. Тоді задумали діяти підпільно – втопити орлят. Зрозуміли птиці кривавий задум ворогів і почали клювати їх прямо в очі. Страшна сутичка скінчилася перемогою птахів. Чистою сльозою сьогодні серед степів світиться невелика річка в Придністров'ї. А тоді вона була червоною від крові. Люди назвали її Оріль, на честь орлів, які врятували їх рідну землю від татарської навали.

Один відгук про річку Оріль

Марина Доріх пише: Гордий птах орел був культовим у багатьох народів, його підносили в дарунок найбільш високопоставленим гостям як особливий дар. Ще вважається, що орли були послані з неба добрими божествами, щоб врятувати людей від зла, напастей і ворогів. У Бурятії вірили, що перший їх шаман народився від союзу орла із земною дівчиною. Крім того вірили, що людина, яка посміла вбити орла, і сама незабаром помре.

Спогади жителів …

«Орільська вода була такою чистою, що ми її пили. Отак зачерпнув рукою – а вона прохолодна, а що вже смачна – то це так!» (Зі спогадів жителя с.Личкове Ткаченка Анатолія Тимофійовича)
«…Наша хата стояла на луках. Влітку вода пахла травами з луків. Батько вранці виходив з хати, ішов до берега та з розгону пірнав у Оріль. Мати дивилася на нього з ганку і посміхалася. А ми, діти. були щасливими від того, що мама посміхалася». (Зі спогадів уроженки с.Личкове Лебедько Наталії Анатоліївни)
«…Оріль завжди була чистою річкою. Це зараз, коли її забруднили, не можна пити воду. А раніше – пили. Чиста ж була, холодна та смачна». (Зі спогадів жительки с. Малокозирщина Гузенко Катерини Федорівни).

Чому Оріль плутає

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Це було тоді, коли люди і тварини дружили, одне одного розуміли. Прийшов у степ Іван-богатир, сподобав місце біля гори високої, та й надумав хату поставити. Поставив. Подивився на поле широченне, та й каже сам собі:
– Стану я тут жити, поживати і добра наживати.
А де ж те добро взяти! Треба землю орати!
Сказано – зроблено. Зробив плуга там оре. Проклав одну борозну – гарно. Любується Іван роботою. І не знає, що з-за гори за ним змій наглядає. Сподобалось змієві, як Іван робить, от він вийшов і каже:
– Давай удвох жити і степ обробляти.
А Іван йому:
– Та чи здужаєш?
– Здужаю.
Пішов Іван сівбу готувати, а змій плуга та й оре. Та швидко так, швидше чим Іван. І радий. Ось Іван прийшов, як гляне, борозна крива та плутана. Іван як крикне:
– От орій, так орій. Геть звідси!
А змій як заллється сльозами, сів біля краю борозни й плаче. А борозна заповнюється слізьми, заповнюється, бо змій був добрий. Так і заповнилась водою. І стала та борозна річкою Оріль зватися. А плутає і кривляє, бо то змій її зробив.

Оріль – ріка Оріяни

Посестро Ора -
Оріль непокірна джерельна,
Річко лелеча,
Владна князівно гаїв…
Ти – ще від Ора,
Ти – ще від Матері-Лелі,
Звідти моя Оріяна,
З орлиних віків.

Так, ти від Ора,
Оранко степу ранкова.
Рвав руту-м’яту
Перший отут оратай…
Проліски сині,
Жовті дзвіночки спадкові -
Мій лісостепе,
Мудрий Дажбоговий край.

Річка – джерело життя! Пам’ятайте про тих, хто йде за нами! Збережемо здоров'я нинішніх і прийдешніх поколінь! Якщо побачите, що хтось висипає сміття – зупиніть його! Ця людина забруднює не лише річку, але і своє життя. А щоб вода не підливала береги, не замулювалася, потрібно обсаджувати її деревами, кущами. Цим ми збережемо водойму.
Усі люди живуть на одній планеті. І ніхто не може розраховувати на те, що інші вирішать його проблеми, а кожен мусить спільно з іншими, у дружбі й мирі створювати своє майбутнє.
Будьмо ж мудрими, як Природа, багатими, щедрими, як Земля, сильними, здоровими, як Вода. Творіть добро, саджайте ліси, очищайте джерела і ріки, любіть свою Землю – матінку, і вона вам відповість любов’ю і щедрістю, та й будуть на нашій Землі мир і злагода.

Моя рідна річенько!
Ти ж була колись глибока,
Швидкоплинна, світлоока.
Чом ти стала каламутна?
Чом хлюпочуть хвилі смутно?
Вже течеш між болотами,
Заросла очеретами.
Зникла риба, навіть раки
Поховались в небораки.
Ой ти, річко синьоока,
Ти ж була колись глибока.
І сумуєм ми з тобою
Під плакучою вербою…