This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Природу ми не отримали у спадок від батьків, ми позичили її у наших дітей. Що потрібно робити, щоб не було соромно віддавати?

Кононюк Анна, 18 р.,державний аграрний колледж, м. Рівне

Вступ

Люби природу не як символ Душі своєї, Люби природу не для себе, Люби для неї.
М. Рильський

Україна – друга країна за величиною на європейському континенті після Росії та найбільша країна, чия територія повністю лежить в Європі. Історично й географічно склалося так, що в Україні багатий рослинний світ, родючі землі.


Тому найбільшу увагу хочу звернути саме на ґрунти. Як відомо, Україна володіє третиною світового запасу найпродуктивніших земель – чорноземів. Завдяки цьому, а також зручному, здебільшого рівнинному рельєфу, більше 60% площі нашої країни зайнято сільськогосподарськими угіддями. Однак, крім чорноземів, зустрічаються і деякі інші типи ґрунтів. Важливою властивістю ґрунтів є їх родючість. Завдяки їй ґрунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення.
Але на даний час існує проблема родючості ґрунтів в Україні. Протягом останніх років на гектар ріллі вноситься значно менше органіки та мінеральних добрив, аніж потрібно. Внаслідок цього знизився вміст гумусу. При цьому відбувається забруднення ґрунту – це потрапляння у ґрунт різних хімічних речовин, токсикантів, відходів сільського господарства і промислового виробництва, комунально-побутових підприємств у розмірах, які перевищують їх звичайну кількість, що необхідна для участі в біологічному кругообігу ґрунтових екологічних систем.
Таким чином охорона ґрунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості – неодмінна умова подальшого економічного прогресу.

Ґрунти України

Ґрунти України є дуже різноманітні. Ґрунт формується у верхньому шарі земної кори під впливом багатьох чинників: материнських порід (підґрунтя), води, повітря, тепла, живих організмів. Важливе значення має бережливе ставлення до ґрунтів. Це особливо стосується чорноземів України, дуже вразливих до різних негативних впливів.
Важливо зазначити, що ґрунти повільно змінюють свої властивості. Наприклад, у багатьох місцях широколисті ліси на лесоподібних породах ще в незапам'ятні часи були знищені, і тепер на їх місці знаходяться розорані поля. Однак ґрунти залишаються сірими лісовими, тобто типовими для широколистих лісів.
Ґрунти змінюються залежно від географічної широти і абсолютної висоти місцевості. Кожній природно-географічній зоні чи висотному поясу властивий певний тип ґрунту. Адже кожна зона чи кожен пояс мали більш-менш однакові природні передумови ґрунтоутворення.
Однак в Україні помітні територіальні відмінності клімату – одного з важливих чинників ґрунтоутворення. На схід посилюється його континентальність, відповідно зменшується вологість ґрунту, а, отже, і змінюється природна рослинність. На ґрунтоутворення великою мірою впливає характер рослинного покриву. Упродовж тисячоліть рослини перетворюють материнську породу, збагачують її органічними речовинами. Мікроорганізми та інші живі організми продовжують цю «роботу», перетворюючи рештки рослин на гумус – перегній.
У різних природно-географічних регіонах ґрунтоутворення має свої особливості, що призводить до формування різних за властивостями типів ґрунтів. Водночас кожен тип ґрунту має подібні характеристики: близький хімічний склад, той чи інший вміст гумусу тощо. Родючість ґрунту залежить від вмісту в ньому гумусу. В Україні найродючішими ґрунтами є чорноземи, що містять 3-15% гумусу.

Основні проблеми збереження родючості ґрунтів

Найбільш поширена проблема це - зниження родючості ґрунтів.
Одна з найважливіших складових ґрунту – це вміст гумусу. За останні 20 років в середньому по Україні його вміст зменшився на 0,22% в абсолютних величинах. Це дуже багато, так як для збільшення гумусу в ґрунті на 0,1% в природних умовах необхідно 25-30 років [5].
Основні причини деградації ґрунту:
 багаторазовий обробіток за допомогою потужних, важких колісних тракторів і комбайнів;
 недостатні обсяги внесення органічних добрив ( середньому за 2009-2014 роки господарства України вносили гною менше 1 тонни на гектар, тоді як мінімальна норма для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу в залежності від грунтово - кліматичної зони, становить від 8 до 14 тонн на гектар);
 водна та вітрова ерозія ґрунтів (близько 57 % території країни);
 порушення сівозміни (наприклад, така виснажує ґрунту культура як соняшник у деяких областях України займає понад 30% орних земель. При цьому в українських реаліях культура повертається на попереднє поле через 3 роки, а рекомендується – через 6-7 років);
 підтоплення земель (приблизно 12 % ), підкислення (майже 18%), засолення та осолонцювання ґрунтів (більш як 6%)
 застосування високих доз мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин.
Особливо небезпечних масштабів набула ерозія ґрунтів – найбільш розповсюджений процес руйнування ґрунтового покриву.
На виробництво 1 т продукції рослинництва (в умовному зерні) від ерозії втрачається біля 7 т ґрунту. Загальні щорічні збитки від ерозії складають по країні 3,45 млрд. гривень, а втрати чистого прибутку – 2 млрд. гривень.
Еродовані землі характеризуються гіршими, ніж повнопрофільні, фізичними, фізико-механічними, агрохімічними та біологічними властивостями, внаслідок чого на них недобирається значна частина врожаю. Із змиванням кожного сантиметра гумусового горизонту потенціальна врожайність зерна знижується на 0,5-2 ц/га, а з втратою 1 т гумусу запаси корисної енергії в ґрунті зменшуються на 0,9-1,1 кДж/га.
Досить небезпечною проблемою є забруднення ґрунту. Найчастіше ґрунт забруднюється сполуками металів та органічними речовинами, оливами, дьогтем, пестицидами, вибуховими й токсичними речовинами, радіоактивними, біологічно активними горючими матеріалами, азбестом та іншими шкідливими продуктами. Джерелом цих сполук найчастіше є промислові або побутові відходи, захороненні у визначених місцях, або ж несанкціонованих звалищах.
Серйозну проблему забруднення ґрунтів становить техногенні викиди промислових підприємств. У твердих і рідких промислових відходах постійно присутні речовини, здатні надавати токсичну дію на живі організми і рослини. Наприклад, у відходах металургійної промисловості зазвичай присутні солі кольорових важких металів.
За оцінкою науковців на сьогодні понад 9,0 млн. га сільськогосподарських угідь зазнали радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи на ЧАЕС, значні площі ґрунтів щорічно забруднюються пестицидами та близько 20% орних земель забруднено важкими металами.
Серед багатьох глобальних проблем, мабуть, проблема опустелювання є найменш відомою, хоча кожен знає, що пустельні території відрізняються надзвичайно спекотним кліматом, великим дефіцитом вологи і досить крихкою екологічною системою, але водночас ці землі володіють високим економічним потенціалом. Особливе антропогенне навантаження пустельні і напівпустельні території зазнали в останні десятиліття, коли в низці країн у пошуках нових джерел мінеральної сировини, земельних масивів і біологічних ресурсів особливо масштабно приступили до їх освоєння.
Людство, швидко зростаючи кількісно, почало все більш інтенсивно проникати у важко доступні райони та залучати у сферу своєї діяльності природні ресурси. Досі під серйозним антропогенним пресом опинилися і аридні території, що становлять близько 30% площі земної суші.
Серед природних процесів, що призводять до опустелювання, найбільш небезпечними є:
1) кліматичні – збільшення аридності, скорочення запасів вологи, що викликаються зміною макро- і мікроклімату;
2) гідрогеологічні – опади стають нерегулярними, харчування підземних вод – епізодичним;
3) морфодинамічні – геоморфологічні процеси стають більш активними (ерозія, дефляція і т. д.);
4) ґрунтові – всихання ґрунтів та їх засолення;
5) фітогенні – деградація ґрунтового покриву;
6) зоогенні – скорочення популяції і чисельності тварин.
Нині природні пустелі займають близько 1/3 частини земної поверхні, в свою чергу на цих землях проживає більше 15% населення. У результаті діяльності самої людини виникло понад 9 млн. км2 пустель, при цьому вони зайняли більше 43% території всієї суші.
Опустелюванння може відбуватися в різних кліматичних умовах, але найчастіше в посушливих районах. Існує Конвенція по боротьбі з опустелюванням, у якій насамперед приділяється увага збереженню та підвищенню родючості ґрунтів. Дана Конвенція була ухвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України за номером № 1024 від 22жовтня 2014 року.

Збережемо наші ґрунти – наше багатство

Українська земля споконвіку славилася у світі своїми чорноземами та родючістю. Однак сьогодні у зв’язку з інтенсивним її використанням вона потребує охорони та більшої уваги з боку держави. Земельний кодекс України 2001 року, регулює охорону і раціональне використання земель Частина земель підлягає особливій охороні, до яких земельне законодавство відносить «особливо цінні землі» - землі різного цільового призначення та унікальних фізичних властивостей..
За даними землеустрою налічується половина земель України, розташованих на схилах, які потребують протиерозійних заходів. Для захисту ґрунтів від ерозії застосовують такі протиерозійні заходи: організаційно-господарські, агромеліоративні, лісомеліоративні та гідромеліоративні.
Організаційно-господарські заходи передбачають створення умов для запобігання і припинення ерозійних процесів, раціонального використання земель і підвищення родючості ґрунтів. Заходи цієї групи включають в себе:
 правильний вибір напрямку ведення сільського господарства і сівозмін, раціональне розміщення ґрунтозахисних сівозмін;
 раціональне розміщення і будівництво дорожньої мережі;
 правильне планування території селищ і земель, що їх оточують;
 розміщення полів довгою стороною вздовж горизонталей місцевості.
Агромеліоративні протиерозійні заходи являють собою прийоми протиерозійної технології вирощування культур на схилах. До них належать:
 фітомеліоративні агрономічні прийоми, які передбачають вирощування багаторічних трав та однорічних культур для захисту ґрунтів від ерозії, відновлення їх родючості;
 прийоми протиерозійної обробки ґрунтів (контурна обробка, глибока оранка, щілювання, кротування) спрямовані на затримання і нагромадження вологи в ґрунті;
 спеціальні прийоми затримання снігу і регулювання сніготанення (розстановка щитів, валкування снігу, смугове укочування снігу);
 внесення збільшених доз органічних, мінеральних та мікродобрив, вапнування кислих змитих ґрунтів і гіпсування засолених змитих ґрунтів.
Лісомеліоративні протиерозійні заходи характеризуються водорегулювальною і кольматуючою дією лісної підстилки, вітроломною дією, що сприяють більш рівномірному розподілу зимових опадів і сніготаненню, зниженню величини випаровування з поверхні ґрунту. За меліоративною дією їх поділяють на такі види:
 вітрозахисні лісові смуги, що закладаються на рівнинних ділянках рельєфу і на пологих схилах на межах полів сівозміни;
 водорегулювальні лісосмуги застосовують на водозбірних схилах у вигляді основних додаткових і допоміжних насаджень, розміщують на межах при водорозподільного і примережового фонду;
 протиерозійні лісові, чагарникові та лісо чагарникові смуги, що закладаються впоперек схилів вздовж меж полів сівозміни;
 прибалкові лісові смуги, які слугують для поглинання стоку, що надходить з полів, поліпшуючи мікроклімат місцевості і огороджуючи ріллю від природних кормових угідь;
 лісопосадка та чагарникові насадження на укосах і днищах ярів;
 облісіння сильно розмитих, а також дуже крутих схилів, непридатних для сільськогосподарського використання;
 водозахисні лісові смуги та чагарникові насадження навколо водоймищ і вздовж берегів річок, а також зрошувальних і скидних каналів.
Гідромеліоративні протиерозійні заходи передбачають використання гідротехнічних споруд, призначених для регулювання поверхневого стоку і закріплення балкових систем, а також виробництво робіт, пов’язаних з меліорацією зруйнованих ерозією земель і освоєння крутих схилів (засипання промоїн і ярів, планування схилів, терасування та ін.). Залежно від призначення гідротехнічні споруди поділяються на водо затримуючі, водо напрямні, водоскидні і донні. Вони створюються відповідно на водозбірній площі, у вершинах балок, ярів і по дну гідрографічної мережі.
Порівняно з іншими країнами розвиток органічного землеробства в Україні відбувається значно повільніше. За даними Міжнародної федерації органічних сільськогосподарських рухів та Дослідного інституту органічного сільського господарства, в Україні нараховується загалом 155 органічних господарств.
Органічне землеробство базується на використанні органічних добрив, насамперед гною, торфу, сапропелів, щоб у ґрунті постійно зростав вміст гумусу – основи його родючості.
Дійсно при органічному (біологічному) землеробстві врожаї на 10-20% нижчі, ніж за традиційного способу внесення добрив, але його продукція цінується на світовому ринку значно дорожче від тієї, що вирощена із застосуванням міндобрив та отрутохімікатів, іноді навіть у 2-3 рази.
Органічне землеробство засноване на таких основних принципах.
 Безполицевий обробіток ґрунту, як правило глибиною не більше
11 см. Це, головним чином, обробіток плоско різними плугами і культиваторами, дисковими боронами, що забезпечує достатнє розпушування верхнього родючого шару, профілактику бур’янів та захист від ерозії.
 Відмова від застосування мінеральних добрив. Внаслідок правильного обробітку ґрунту потреба в мінеральних добривах різко знижується. Використання органічних добрив має відбуватися в науково обґрунтованих нормах, в першу чергу у формі внесення перегною, компостів, пожнивних решток, підживлення рідкими органічними добривами, використання сидератів (винесено в окремий принцип).
 Відмова від використання хімічних засобів захисту рослин (отрутохімікатів). Українські виробники «Укрзооветпромпостач» (м. Новоград-Волинський), «Мікотон-Аглікон» (м. Київ), «Центр-Біотехніка» (м. Одеса), та інші пропонують біологічні препарати для боротьби із хворобами та шкідниками сільськогосподарських культур.
 Використання ферментних препаратів та ефективних мікроорганізмів в сільському господарстві (ЕМ-препарати). Національна аграрна політика в більш ніж 50 країнах світу базується на використанні ЕМ-препаратів. В Україні їх виробником є спільна українсько-японська корпорація «EMRO», яка працює на основі японської сировини (м. Кіровоград). За допомогою молочнокислих бактерій, дріжджів, цілого ряду інших корисних мікроорганізмів збагачується мікрофлора ґрунтів, стан яких вважався критичним, підвищується імунітет рослин та стійкість до ураження шкідниками, перепаду температур і несприятливих природних явищ.
 Використання сидератів. Зелені добрива виконують функцію не лише поповнення ґрунту органічною масою, але й боротьби із бур’янами, доповнення до сівозмін, збільшення обсягів кормових і медоносних культур, боротьба із шкідниками, природні фіто санітарні заходи.
 Науково обґрунтовані сівозміни. На жаль, дотримання «правильних» сівозмін в нашій країні вже давно не відбувається, тому їх можна віднести в окремий принцип органічного землеробства. Це, згідно із класичною агрономією, основний захід боротьби з бур’янами, регулювання кількості поживних речовин в ґрунті, запорука збереження його родючості, боротьби зі збудниками хвороб.
Отже, катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково - обґрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.
Заходи, спрямовані на збереження ґрунтів. Найважливішим заходом збереження ґрунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.
Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін. Зберегти ґрунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку ґрунту, перехід на безплужний обробіток.
Впровадження поряд з ультра хімізованим методом господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив. Так що охорона ґрунтів і їхнє раціональне використання, є однієї з найважливіших задач усього людства!

Висновок

Те, що проти природи, до добра не доведе
І. Сіренко

Щоб залишити нащадкам даровані Богом природні багатства в ліпшому стані ніж вони перебувають сьогодні, ще академік В.В. Докучаєв зазначав, що для відновлення родючості наших ґрунтів замало лише науки і техніки, недостатньо заходів держави, для цього потрібна добра воля і любов до землі самих землеробів.
Ґрунт називають головним багатством держави й планети. Однак цим стратегічно важливим ресурсом далеко не завжди розпоряджаються раціонально, й в Україні, як і в більшості країн світу, відбувається небезпечний процес деградації ґрунтів. Зокрема, дані переконливо засвідчують, що останніми роками наші ґрунти помітно збіднюються і втрачають свої якісні та продуктивні показники.
Так, майбутнє України в наших руках. І ми обов’язково подбаємо про те, щоб українські плодючі землі давали гарний урожай, а хлібороби були забезпечені найсучаснішою технікою. Майбутнє – це незвіданий шлях, непроста доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе в майбутньому радісним та щасливим.
Як усе буде – покаже час. Та недаремно в народі кажуть, що людина – коваль свого щастя, вона сама будує власне життя. А якщо сподіватися на краще та діяти теж на краще, то й майбутнє нашої країни стане набагато кращим!

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123