This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Природні багатства мого краю

Богач Ольга, с. Лозуватка, Черкаська обл.

Стоїть село у кетягах калини,
Із лозами густими на горбі
До нього часто я думками лину,
Із ним у серці мрію і живу.

Їдучи трасою Черкаси-Шпола-Умань ви неодмінно проїдете через велике мальовниче село, Лозуватка, яке розкинулось по обидва боки дороги. Колись цю дорогу називали Битим, або Чорним шляхом. По ньому тупотіли коні турецько-татарських орд, що так часто нападали на наші землі, грабуючи людей и вивозячи їх в неволю, по ний, плюндруючи наші землі, йшли польські завойовники, по ний же тикали вони під час національно-визвольної землі під проводом Богдана Хмельницького.

Саме тут, майже в центрі України, в 1649 році и виникло село. За переказами засновано село на річечці тієї ж назви, що брала свій початок з підземного озера по той бік Битого шляху. Достеменно відомо, що першими поселенцями були три брати - чумаки Черненки і джура козацького війська Гегельський.
Спочатку Лозуватка входила до Брацлавського воєводства Речі Посполитої і власником її був шляхтич Ксаверій Любимирський, а після другого переділу Польщі відійшла до російської імперії і дістались князю Потьомкіну . В середині 19 століття Лозуватка спочатку належала поміщиці княгині Лопухіній, що жила в Даріївці, а потім її отримав у власність князь Григорий Голіцин.
Нелегкою була доля селян і не один раз вони організовували бунти проти своїх поміщиків. Докорінні зміни сталися в селі після відомих подій в жовтні 1917року . Була розподілена між селянами земля і вже в 1928 році в Лозуватці було тридцять товариств спільного обробітку землі . Одне з них, артиль «Зірка», одержала в премію трактор «Фордзон». В 1930 році після завершення колективізації був утворений великий колгосп , що носив І’мя Сталіна. Згодом він став іменуватися колгоспом імені 1 травня .За видатні успиіхи у веденні сільськогосподарського виробництва в 1939 році колгосп було нагородженно орденом Трудового Червоного Прапора. В 1969-1970 роках в Лозуватці з ініціативи уродженця села кандидата біологічних наук Івана Ничипоровича Гегельського і при матеріальній підтримці місцевого колгоспу було закладено дендропарк, якому судилося стати одним з найкращих в Україні. Його навіть називали конкурентом уманської «Софіївки».
І.Н. Гегельський за своє життя спроектував 57 парків, а один із проектів подарував односельчанам. А допоміг втілити благородний задум голова колгоспу ім. 1 Травня, на території якого знаходиться дендропарк, М.М. Борозняк. Створено дендропарк на кошти місцевого колгоспу. В цій пам’ятці садово-паркового мистецтва росте 264 видів дерев, в тому числі 60 видів дуба. Серед рідкісних експонатів – реліктове гінкго дволопатеве, тюльпанове дерево, півонія деревовидна, тис далекосхідний.
Флора усієї планети переселилась в Лозуватський дендропарк – оцтове дерево, гутаперчеве коркове, бархат амурський, софора японська, акація мексиканська, Іудине дерево з Середземномор’я, тюльпанове дерево з Північної Америки…
На всю Україну лише два дерева горіха ведмежого. Одне з них в Лозуватському дендропарку, а сіянець завіз Гегельський з Устимівки Глобинського району на Полтавщині, де також закладав колись парк.
Знайшлося в парку місце і його «фірмовим» дубам і соснам. Всього на 35 гектарах Лозуватського дендропарку налічується близько3000 дерев майже двохсот порід і 30000 чагарників.
Парк прекрасний в усі пори року. Рано навесні під блакитним небом на фоні синювато-сірої хвої каліфорнійських ялиць пробивається ніжна акварель російських беріз.
Гуляє по алеях біла хуртовина. То осипають цвіт манжурські абрикоси. Довгі гілки низькорослої японської айви в кремово-рожевих спалахах – ліхтариках. В білих платтях, мов наречені, лісові красуні – груші.
Дивна палітра осіннього парку. Догорають клени, на сріблясто-темних ялинкових вітах – золоті монети листя даурських беріз, яке вони скидають о цій порі. Відсвічують глянцем крупні коралові ягоди – намисто шарлахового американського глоду. Горобина щедро протягує своєму сусіду – ліванському дубу важкі грона рубінових ягід. Тихо і сумно біля дикої плакучої яблуньки. Скоро зима.
Взимку сніжні пухнасті ковдри покривають оксамитно – зелені кущі ялівцю. Над ними палають червоні сережки барбарису. В теплих вічнозелених кожухах завмерли туї.
Багато весен прошуміло над його кронами, і радує він кожного своєю первозданною красою і величчю. Тут кілька декоративних ділянок. На дендрологічній зібрано 264 видів рідкісних рослин, екзотичних дерев і кущів. Із ґрунту, вибраного при створенні долини на ділянці, насипано штучні гірки, де споруджено альтанки композитора Я.С. Цегляра, «Сторожова» та «Ластівчине крило». Зелене міжгір’я носить ім’я Івана Ле. Тут біжить струмок, що бере початок із Верхнього озера. Він огинає «Співаючий камінь» Оксани Петрусенко долає природні перешкоди і, розливаючись животворним потоком, зустрічається із «Каменем Анатолія Солов’яненка». Кілька струмків на своєму шляху зливаються і спадають через каскад «Три сльози», споруджений на честь загиблих космонавтів В.М. Волкова, Г.Т. Добровольського та В.І. Пацаєва. По гострому камінню потік мчить під Чумацький міст, огинає з обох боків Чумацький острів і зникає, впадаючи підземною річкою в Великий став.
Історичну тематику відображає ще одна природна композиція. Гранатні брили на земляному валу символізують страчених царатом декабристів П.І. Пестеля, С.І. Муравйова-Апостола, К.Ф. Рилєєва, П.В. Каховського, М.П. Бестужева - Рюміна. Низько вклоняють свої віти дерева, висаджені на честь загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Окрема територія оформлена так, що все тут нагадує про Шевченківський край і його видатного сина. На високому кургані встановлено погруддя Великого Кобзаря. Стилізовані скульптури наче ілюструють поему Т.Г. Шевченка «Причина» та українські народні пісні.
У Лозуватський дендропарк приїжджають гості із різних країн. Залишили тут свій «автограф» і підкорювачі всесвіту. Пам’ятне дерево – тую пірамідальну – посадив космонавт двічі Герой Радянського Союзу Г.Т. Береговий.
Ехінацея – поки що останній штрих у цьому рукотворному диві. Іван Никифорович довго мучився сумнівами, з трудом дістаючи красиву мексиканську рослину, - чи то ж приживеться вона Черкащині? Прижилася. Зазеленіла. Зацвіла. Для декоративного сільського парку в Лозуватці, що поблизу поля, факт неординарний. Тепер кожен з відвідувачів парку може задовольнити свою цікавість – побачити ехінацею і знайомим показати.
Та діло не тільки в красі рослини. Як дослідили науковці з НДІ фармакології, мексиканська гостя здатна виводити радіонукліди, помітно підвищувати імунітет людського організму. Що й казати, для наших умов такі характеристики рослини щось та й означають.
Взагалі ж унікальних рослин у сільському дендропарку є багато. Можна довго прогулюватися тінистими алеями, повсюди натикаючись на якісь екзоти.
Магнолія цвіте практично кожної весни, хоча для наших широт вона не притаманна, та стіна з хвойних та листяних дерев захищає від холоду південні екзоти.
Продираємося крізь гущавину й в облямівці густих чагарів знаходимо майже двометрове деревце з пухнастими голками.
Є секвоя вічнозелена з тихоокеанського узбережжя Північної Америки. На батьківщині відоме дерево – гігант сягає стометрової висоти. Вікова секвоя може дати деревини стільки, скільки чотири-п’ять гектарів соснового лісу, тобто близько двох тисяч кубометрів.
Років з п’ятнадцять тому Іван Никифорович на своїй дослідній ділянці висадив кілька насінин секвої вічнозеленої, роздобувши посівний матеріал у Сухумському ботанічному саду, й виростив кілька деревець. Одне з них прижилось в Лозуватці. Двічі перезимувало і дало плоди: на вершинах гілок з’явились шишечки. Прижилися й інші дерева, утворивши разом розкішний дендропарк.
Тепер уже важко повірити, що двадцять років тут нічого не було: сільський вигін з поодинокими деревами – рештки колишнього панського саду. Крутосхил з обох боків обступав чималенького ставка, де колись був панський млин та олійня. Над ставком обабіч – рядки хат. Так вона Лозуватка, давнє село в степу на Черкащині з добрим чорноземом і працьовитими людьми. Є колгосп, середня школа, Будинок культури.
Посередині села – каскад ставків, у які задивляються крислаті верби. Парк ніби просився сюди, й Іван Никифорович, буваючи в батьків, довгенько обдивлявся крутосхили, а потім брав аркуш паперу й малював, малював… Та малюнок - то тільки початок. Попереду велика робота, недоспані ночі, радість творення. Втім, ось як згадує про це сам Іван Никифорович.
З щоденника Івана Гегельського: «На мою пропозицію побудувати в селі дендропарк голова колгоспу Михайло Борозняк відгукнувся щиро. Де саме йому бути – довго не вибирали, бо наші думки зійшлися: на берегах Великого ставка, де стоїть колгоспна пасіка. Першого кілочка забили навесні 1969 року»…
Скільки часу минуло! Шумлять верховіттям сріблясті ялини, тягнуться до сонця дебелі дубки, розсипає пахощі розарій. Але скільки не було б дерев (а їх тут близько трьох тисяч і дванадцять тисяч кущів) – парк не стане парком без альтанок, каскадів, мостів. Згадаймо хоча б знамениту Софіївку чи Тростянець, де на рівному місці руками кріпаків творили дива. Є в зеленому будівництві свої закономірності, нехтувати якими не випадає, інакше праця багатьох людей і немалі кошти підуть намарне. В парку мають бути мальовничі закутки, де хороше думається, легко дихається. Альтанки? Так. Спочатку вони виникли на ватмані, а потім піднеслися над молодими деревами, щоб з них видно було ставок і протилежний берег, щоб усе село – як на долоні.
У традиції старовинних парків – кам’яні брили, скелі, вулкани. Де їх взяти у степовій Лозуватці? Добровільні помічники обнишпорили все село і таки знайшли кілька величезних каменів ще з того часу, як заможні дядьки бозна-звідки привозили їх і вкопували під ворітьми: зважай, мовляв, коли їдеш волами.
Як тягли оте каміння без спеціальної техніки – то окрема розмова, але валуни таки забовваніли в дендропарку. З них у першу чергу взялися викладати каскад з дивовижними спорудами, що мають назву «Чумацький міст», «Сріблястий місяць», «Слава праці».
Як же виник ставок з островом посередині? Коли чистили ставок, вирішили згорнути землю не на берег, а на середину. Спочатку мальовничий закуток хотіли назвати островом кохання. Але тепер його в селі всі знають, як острів космонавтів.
Черкаючи крилом воду, підвісний ажурний міст перекинувся на мальовничий острівець, туди, де крізь віття дерев визирає ажурне плетиво альтанки. Навпроти неї п’єдестал у вигляді карти країни, а на ньому два камені з написами імен усіх наших космонавтів. Вихідного дня тут почуєш музику, веселий сміх, юнаки та дівчата домовляються про побачення «на мосту».
Навіть зима не спроможна вибілити цього маленького закутку в Лозуватці: хоч скільки снігу взимку, а тут завжди зеленіє. Ген сріблясті ялини, а далі виструнчилися в алею клиноподібні туї, підперезавшись самшитовим чагарником. Диво та й годі для країв, де споконвіку росли, крім фруктових дерев, хіба що верби, клени, осокори. Тепер же оте рукотворне диво Гегельського приваблює в село й туристів, радує око, тішить душу земляків. І то йому найкраща дяка.
Їдуть люди до Лозуватського дендропарку, заповідного куточку української природи, щоб відпочити в цьому затишному місці, відчути себе часточкою земної краси.
У наш час, коли триває масовий наступ людини на природу, кожен збережений зелений острівець – то перемога в ім’я майбутнього.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123