This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Даріївський ландшафтний парк

Шкарбан Олена, м. Шпола, Черкаська обл.

«Людство загине, якщо воно не житиме за законами природи, у гармонії з природою»
(напис на єгипетських пірамідах, датований 4.5 тис. років назад)

Вступ
Чарівний край, очей відрада… Красива українська земля. Різноманітні її ландшафти. А на Шполянщині є чудовий, мальовничий куточок. Це - Дар’ївський парк.
Сьогодні глухомань. Око непосвяченої людини не розгляне у цих заростях колись продумані ландшафтні рішення, що утворювали неперевершений парк для відпочинку й естетичного задоволення місцевої знаті дореволюційних часів.

Парк давно перетворивсь на ліс, здичавів. І хіба що тільки лісники знають, що цей ліс досить незвичайний: ростуть у ньому дерева чудернацькі. Та місцеві старожили пам’ятають і можуть розповісти, що тут було раніше. Ось чому дослідник поспішає. Ще якихось 5-10 років і покоління, яке було свідком існування тут рукотворної краси, відійде в минуле, а разом із ним будуть назавжди втрачені й відомості про історичні парки Черкащини.
На жаль, у музеях чи архівах збереглося дуже мало інформації на цю тему. І все ж дещо вдалося побачити в обласній бібліотеці, дещо − в краєзнавчому з архівних матеріалів.
Хочеться звернути увагу на те, що в центральній районній бібліотеці знайшлося лише кілька газет, присвячених цій темі. Тому матеріал доводилося збирати по крихтах.
Частину інформації ми дістали працюючи з матеріалами в Черкаському обласному архіві. Неодноразово ми зустрічалися із старожилами − Василем Миколайовичем Кокошним 1926 р. н., Галиною Данилівною Щур, 1939 р. н., чия мати працювала покоївкою в палаці; і яка багато чого пам’ятала із слів матері.
Цікаві записи ми знайшли і в архіві школи-інтернат, яка тепер розміщена у колишньому маєтку Урусових.
Також нам дуже допоміг головний лісничий Шполянського лісництва Хорват Олександр Миколайович, який надав інформацію про флору і фауну лісопарку.
Цікавий матеріал про історію заснування маєтку ми дістали із книг вчителя-краєзнавця нашої школи В.В. Шевчука, місцевої газети «Шполянські вісті», «Нова доба», тощо.
Проте ці знання на сучасному етапі загублені, як загублена й мова ландшафтно-розвиткової архітектури. Нею спілкувалися ландшафтні архітектори, коли створювали свої об’єкти. Мова пов’язана з ідеологією, інформаційним впливом навколишнього простору на людину. Бо парки − це не просто кущики чи масиви дерев. Коли людина потрапляє в середовище такого парку, то повністю змінюється на енергетичному й психологічному рівнях. Чергування веселих або меланхолічних, романтичних або песимістичних композицій дає свої враження і створює певний настрій. Кожний предмет несе свій емоційний заряд: зелень, каміння, вода, простір, − усе це враховувалося і мало значення. На Заході ця мова збереглася, тільки дещо трансформувалась в більш сучаснішу. У нас, як не прикро, її ідеологічна сутність знищена.
На Черкащині парків, подібних Софіївці, дуже багато. Просто їм менше пощастило, бо ніхто свого часу не привернув до них уваги. Скажімо, Мошнівсько-Городищенський масив у селі Будищі, що належав маєтку графа Воронцова, того самого графа, чий палац і диво-парк знаходяться у місті Алупці в Криму. Парк створений у англійському стилі за традицією відкритих просторів. Більшість черкаських парків належать до англійського типу. Але трапляються й китайські, японські, італійські і навіть французькі. Так, наприклад, деякі елементи Корсунського парку нагадують і дуже точно елементи парку в Кіото. В багатьох місцях сюжетні композиції пов’язані з античною міфологією та ідеологією масонства. І в тій самій Софіївці масонська символіка простежується вже з перших хвилин перебування в парку. Відомо, що Потоцький був магістром трьох білих орлів Польської ложі.
Та повернімося до Шполи. Тут у нас, у самому центрі України, є своя перлина, визначна пам’ятка садово-архітектурного мистецтва.
Історія заснування парку
А все починалося із маєтку Абази.
1793 рік особливий: Правобережжя возз’єднано з Лівобережною Україною. Будь-яке возз’єднання України мало велике значення, воно сприяло її розвитку. Того разу поділ на воєводства був ліквідований. На возз’єднаній території створено 2 намісництва Брацлавське і Ізяславське (Волинське). У січні 1795 року було засновано ще 3-є намісництво − Вознесенське, до якого ввійшли Уманський, Катеринопільський та Черкаський повіти. Отже, м. Шпола входила до нього. Однак уже наступного року (1796) указом російського царя Павла І намісництва ліквідовуються, а замість них створюються губернії. Правобережну частину Черкащини, Шполу в тому числі, було віднесено до Київської губернії. В ній було 5 повітів: Уманський, Звенигородський, Чигиринський, Черкаський і Канівський. Шпола належала до Звенигородського повіту. Величезні земельні простори на Черкащині були подаровані різним царевим вельможам: графам Бобринським, Воронцовим, генералу Висоцькому (наступнику князя Потьомкіна) та Олександру Абазі.
Новий власник Шполи, Олександр Авгійович Абаза − російський державний діяч (1821-1895рр.), належав до родовитої дворянської сім’ї, яка вийшла з Молдавії.
О.А.Абаза після купівлі маєтку з Шполою почав пов’язувати майбутні плани. Його розкопки курганів довели, що в околицях Шполи жили скіфи. Ним було виявлено близько 100 пам’яток тих часів, поховань у формі курганів. В них він розкопав залізні наконечники списів, золоті бляшки до шапки воїна.
У другій половині ХІХ ст. на Черкащині, як і у всій Російській імперії, сталися глибокі соціально-політичні і економічні зміни, зумовлені скасуванням кріпосного права. Швидко зростали міста, споруджувалися фабрики і заводи, прокладалися залізниці.
Ці колії зв’язували Шполу з центральними, південними і західними областями України. В Шполі розпочинається будівництво залізничної станції, будуються поштова контора, телеграфна станція. Шпола стає волосним центром. Все це не міг не врахувати граф Абаза. Він вирішує займатися цукровою промисловістю з надією на великі прибутки. Виникла необхідність часто бувати в маєтку. Він глибоко вивчає всю місцевість, щоб вибрати місце для будівництва палацу. Знайомство з Уманською «Софіївкою» наштовхує на думку побудувати дендропарк. Вибір впав на місцевість за 2 км від Шполи, найвище місце в даній місцевості, без боліт, туманів і комарів, на відміну від Санкт-Петербурга. Було розпочато будівництво дендропарку, в якому було посаджено різні дуби (навіть пірамідальні), різноманітні породи сосен, бук і інші дерева. Хотілося, щоб як і в Молдавії, було багато лип. Посаджено такі, щоб цвіли протягом всього літа. Великі труднощі виникли при створенні ставу, бо до річки було далеко, для цього створено декілька каскадних споруд для збору води і криниця для поповнення ставу. Приступили до будівництва палацу. Абаза старався, щоб він був красивим, в класичному стилі. В імператорській майстерні було вилито 10 чавунних колон і доставлено на місце. Використовувався граніт, мармур, свинцеві прокладки. Вийшов палац красивий і зручний для розміщення свити по приїзду в маєток.
Для зручності до нього підведено водопровід і місцеву каналізацію, створили газове освітлення. Все це − з використанням паралітних труб. Для газового освітлення використовувались спалені корчі і пеньки. А для під’їзду до маєтку і вивезення зерна і цукру на ринок Абаза побудував свою залізничну станцію на залізничній гілці Шпола − Христинівка.
Йшли роки. Підростала позашлюбна донька. Постало питання про її одруження. Вона вийшла заміж за статс-секретаря Олександра ІІ − князя Урусова. З цієї нагоди дочці Прасков’ї батько дарує Шполянський маєток. Так Урусови стають господарями маєтку.
Існує дві точки зору щодо назви маєтку Верхня Дар’ївка. Перша − та, що володаркою була Дарія,− сумнівна, бо володаркою була Прасков’я. Але ж Дарія Лопухіна володіла Шполою задовго до виникнення маєтку. Друга версія назви маєтку походить від слова «дарити», тобто передати у спадщину маєток. Ця друга версія походження назви маєтку є більш ймовірна.
Отже, основний маєток князя Урусова, що знаходився на найвищому місці на Шполянщині, став називатися Верхня Дар’ївка.
Жили Урусови в Петербурзі. Впродовж року маєток доглядали кріпаки.
Нині територія державного заповідного урочища «Даріївський парк» розкинулась на південній околиці міста Шполи. Ці землі знаходяться на правобережній частині Черкаської області, в межах Придніпровської височини і сягають висот 220 – 222 м. Саме місто розкинулось в низовині і добре проглядається з околиць парку. На реперах в центральній частині міста відмітки абсолютної висоти становлять 166 м над рівнем моря. Тобто перепади висот становлять близько 40 м.
Клімат як багаторічний режим погоди є складовою географічного середовища. Він постійно взаємодіє з іншими елементами природи, впливаючи на них і зазнаючи їхнього впливу.
Цікаво, що кліматичні особливості міста і парку суттєво відрізняються. І хоча середні tº липня в нашій місцевості становить + 20,5º; а січня −7,3º, а середня tº повітря, все ж помітні деякі відмінності. У парку створюється особливий мікроклімат. Влітку тут прохолодніше і вологіше, а взимку не такі відчутні морози. Абсолютний максимум був зафіксований 10 серпня 1951 р. на позначці + 38º, а абсолютний мінімум становив − 34º 17 січня 1963 р. Тут частіше випадають опади.
Площа парку становить 78 га. Це високо-бонітетні насадження (бонітет лісу − (від лат. bonitus − доброякісність) − показник продуктивності лісу.
Залежить від ґрунту, клімату та інших умов. Визначається за середньою висотою дерев головної породи із врахуванням його віку). Одиничні дерева дуба віком більше, ніж 150 років. Є екзоти дуба пухнастого, дуба пірамідального, сосни та інших порід.
Є дерева, які охороняються державою. Їх лишилось тільки двоє (усього у районі знаходиться під охороною держави 4 дерева, двоє з них − у Даріївці).
1. Бук. Вік 120 років; висота 22м; обхват стовбура 1,4 м. (Рішенням ОВК; №367 від 27.06.72р).
2.Дуб пірамідальний. Вік 170років; висота 20м; обхват стовбура 1,5м. (Рішенням ОВК №368 від 27.06ю72р).
Середній вік лісових насаджень становить 55років. Хоча є насадження, проведені і 8, і 23 роки назад. Найстаршим деревам, не враховуючи «лісових аксакалів» − 70 років. Відстань між деревами 4-5м, висота 18-20м.
Серед порід дерев поширені такі, як дуб звичайний, граб, клен гостролистий та клен татарський, липа серцелиста та дрібнолиста, ясен звичайний тощо. У підліску трапляються ліщина, шипшина, бузина, на узліссі − терен.
Дар’ївський парк відіграє важливу екологічну, рекреаційну, протиерозійну, мікрокліматичну, меліоративну роль. Це цінна лісонасіннева база.
Багато тут дерев-патріархів. Серед них особливо вирізняється дуб пірамідальний. Це найстаріші старожили не лише Черкащини, але і України.
Таємниця дуба пірамідального
Дуб дожив до наших днів як живий свідок часу. Він зберіг свої теплолюбиві давні риси, тому страждає від низьких температур (нижче − 25ºС). Його жолуді опадають у вересні − жовтні з корінцем За зиму такий жолудь, вкритий опалим листям, пускає корінець до півметра довжиною. Навесні жолудь проростає. Деревина дуба пірамідального значно м’якша, ніж дуба звичайного.
Видова назва Quercus. Дуб пірамідальний − дуже рідкісне дерево, так як це штучно виведений вид. У лісництві нам нічого точно не повідомили. Проте є припущення, що саджанці, як і інших дерев що тут ростуть, сюди доставлялись із Криму, тому що 150 років тому назад, лише там на Україні займались вирощуванням екзотичних рослин.
Дуби пірамідальні, що ростуть у Даріївці, мають висоту близько 30м. До речі, дуби ростуть у товщину все життя. Речовини що виділяються з листя дуба, вбивають хвороботворні мікроби, тому у лісопарку повітря чисте, там легко дихається. Крім дуба пірамідального, росте там і дуб звичайний (Quercus robur).
Сосна (Pinus) − високе, струнке, світлолюбне дерево. Деревина сосни вважається чи не найкращою після дуба. Вона легка, смолиста, тому має приємний запах і стійка проти гниття.
Скільки років соснам, що в Даріївці, сказати точно ніхто не може, але ці дерева, такі незвичні для нашої лісостепової місцевості, були посаджені тут ще у ХІХ ст.
Інвентаризацію дерев у лісопарку лісництво не проводило. І тому ми не маємо точних даних про кількість дерев, їх точну видову кількість. Але нам достеменно відомо що деякі екземпляри, які дивом не були знищені, вирубані, тощо, зовсім не притаманні для центральнопридніпровської лісостепової височенної області. Це такі дерева як буки, клени (татарський і цукровий) тощо.
Бук − велике листопадне дерево, з колоноподібним стовбуром має висоту 35м, діаметром 1м, покрите сірою гладкою корою, та тінистою кроною.
Береза бородавчаста (Betula alba), Граб звичайний (Carpinus betulus), ліщина звичайна (Corulus avellana), Бук європейський (Fagus silvatica).
Є в парку і береза Шмідта або береза залізна (Betula schmidtii). Вона дуже світлолюбна і представлена в парку одиночним екземпляром. Батьківщина цього дерева − Уссурійський край та Примор’я в Амурській області. Як вона потрапила сюди, - лишається для нас загадкою. Але це дерево-патріарх має надзвичайно міцну деревину. Недаремно його назвали «залізним». Деревина його тоне у воді. Фауна лісопарку не чисельна. Вона представлена диким кабаном, лисицею, зайцем. Є їжаки, куниці, з плазунів − вужі та мідянки. Із земноводних − жаби. Птахи − дятел, сойка, синиця, горобець, сова сіра.
Найчисельнішу групу представляють комахи. Це метелики, жуки, бабки, перетинчастокрилі. З метеликів тут можна побачити лимонницю, кропивницю, голуб’янку, капусницю, павичеве око, зрідка можна зустріти махаона. Із жуків у лісі живе жук-носоріг, жук-олень, жук-лісоруб, гнійний-жук, багато клопів.
Взагалі, видовий і кількісний склад представників флори не чисельний головним чином з-за антропогенних чинників.
Серед трав’янистих рослин поширені такі, як ефемери, та ранньоквітучі: проліски, ряст, купина, пшінка, анемона, конвалія, медуниця, зубниця звичайна. Є барвінок, вороняче око, зарослі кропиви жалкої та глухої; трапляються маргаритки.
Природоохоронна робота.
Масив «Даріївський парк» приписаний до Шполянського лісництва Звенигородського держлісгоспу Черкаської області, тобто це власність держави.
Ліс знаходиться під державною охороною. Лісники слідкують за насадженнями, проводять чистку дерев: трухляві, старі, хворі дерева (грибки, ракові захворювання дерев) видаляють; борються із шкідниками лісу (енцефалітний кліщ), насаджують молодняк тощо. На території урочища знаходиться школа-інтернат для дітей сиріт (в колишньому особняку), є житлові будинки. Поряд знаходиться споруда районної лікарні імені братів Коломійченків, п’ятиповерхова житлова будівля тощо. І в лісі створюють стихійні звалища сміття, влаштовують пікніки мешканці міста. Це улюблені місця відпочинку місцевої молоді. То ж для самого парку все це дуже згубно і неприпустимо.
Висновок
Я вважаю, що славу і красу колишнього парку садово-паркового мистецтва можна і треба відновити. Слід проводити роз’яснювальну роботу серед мешканців міста, молоді, давати статті в місцеву пресу, проводити опоряджувальні роботи, щось на зразок суботників. Треба, щоб міська рада більше піклувалася про відновлення ландшафтного парку. Ми, члени краєзнавчого гуртка, (керівник Т.А.Коломійчук) звернулися із письмовим проханням до місцевої мерії започаткувати акцію „Подаруй Даріївці друге життя”.
Надихає той факт, що щось подібне організував і архітектор О.Косаревський в 1947, коли організував реконструкцію «Софіївки». Сьогодні на цей витвір мистецтва з’їжджаються туристи з усього світу. Просто «Даріївці» не так пощастило. Тож, я гадаю, потрібна урядова програма, меценатство, а також пошук державних коштів для відновлення краси парку. Я розумію, що у такий скрутний для України час, це зробити дуже непросто. Та знаходяться ж кошти для інших заходів, хоча і не таких важливих! Тим паче, що за рішенням наукової геодезичної експедиції у липні 2002 р. Шполу було визнано як географічний центр України. Відновлення ландшафтного парку сприяло б розвитку «зеленого туризму», а також приваблювало б чисельних відвідувачів міста і збагачувало б місцевий бюджет району, примножувало славу і багатство нашої рідної землі.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123