This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Життя як подвиг

Коньшина Катерина, 15 р., зош № 7, м. Маріуполь

Хто зберіг любов до краю і не зрікся роду
той ім’ям не вмре ніколи в спогадах народу
Олександр Олесь

У житті мені довелося познайомиться з дуже цікавою людиною, це заслужений майстер спорту, багаторазовий чемпіон та рекордсмен Європи та Світу, чотириразовий призер Параолімпійських ігор з плавання – Данило Чуфаров.
У своїй роботі я хотіла б розповісти про цю людину, активного громадського діяча, і просто сильну духом особистість.

Мій вибір не випадковий, адже мені не один раз доводилося чути і бачити Данила, бо він гордість нашої школи, його постійно запрошують на наші свята. Оповіді про цю багатогранну особистість вразили мене й переконали в тому, що ми повинні пишатися нашим краєм, багатим синами та дочками, які небайдужі до долі України. Це спонукало мене написати науково – пошукову роботу про Данила Чуфарова, розповісти про його життя та діяльність усім тим, кому його ім’я було невідомим до цього.

Становлення Данила Чуфарова як плавця

Данило Чуфаров народився 15 липня 1989 року в Маріуполі у сім’ї інженерів. Батько Данила вмирає, коли дитині було чотири роки. З семи років його виховував вітчим. Данило навчався у загальноосвітній школі № 7 м. Маріуполя з першого класу і закінчив її з золотою медаллю.
У басейн майбутнього рекордсмена Європи та світу привело нещастя. У 8-річному віці Данило Чуфаров став втрачати зір. Лікарі рекомендували батькам відвезти дитину на плавання – м’язи підтягнути, поліпшити кровообіг головного мозку і, як наслідок – підтримати загальний стан непосидючого, незважаючи на свою хворобу, дитини.
«Наскільки я можу зараз пам’ятати, то батьківське рішення долучити мене до плавання особливого захоплення у мене не викликало, – розповідає Данило. – Мені тоді більше подобалися єдиноборства – тхеквондо, айкідо. Але батьки запевняли, що плаванням мені потрібно займатися лише два роки, а потім можна буде самому вирішити, чим займатися». Дорогу до басейну Данило найчастіше ділив зі своїм дідом – Володимиром Семеновичем Савченком. У минулому – спортсмен-футболіст, капітан, а пізніше – граючий тренер команди автобази, яка тричі ставала чемпіоном Маріуполя. Володимир Семенович дочку свою та онука залучав до активного способу життя. «Дідусь всього в житті добився сам, і багато чому – завдяки спорту, – розповідає Данило. – І мені, як бачите, пощастило зайняти своє місце в спорті. Свої перемоги та нагороди я ділю зі своїми рідними – мамою, батьком, бабусею і дідом. Вони багато чого в мене вклали, вірять у мої сили і підтримують, коли це необхідно». Після змагань Данила зустрічає вся рідня: мама, Анжела Володимирівна, загодя приготує щось смачненьке – знає, що син сумує за домашньою їжею. «Я не можу цього пояснити, але, перебуваючи за кордоном, мені страшенно хочеться маминого борщу. Хоча вдома я можу спокійно без нього обходитися. Мама знає цю мою слабкість, тому мене завжди зустрічає моїми улюбленими стравами».
У 2011 році закінчив економіко-правовий факультет Маріупольського Державного університету за спеціальністю «Менеджмент організацій». На цьому не зупинився. У 2013 році закінчив факультет «Фізичне виховання» Донбаського Державного педагогічного університету за спеціальністю «Теорія і методика фізичного виховання». З липня 2004 року по теперішній час – спортсмен – інструктор штатної збірної команди України з плавання Укрцентру «Інваспорт».

Патріот України – життя як подвиг

За 18 років у спорті, 26-річний Данило Чуфаров вже звик спокійно сприймати і поразки, і перемоги. «Усі ці роки занять спортом, по суті, складалися зі змагань або підготовки до них, – говорить Данило, – але зараз я став більш переживати за свій результат – позначається тягар відповідальності: прийшло усвідомлення, що в мене вірять, від мене чекають перемог і медалей. Більш того – я сам від себе цього чекаю. Раніше було простіше: плив і ні про що не хвилювався. Тоді для мене потрапити на чемпіонат світу було подією. Вперше я виступав на змаганнях такого рівня, коли мені було 17 років, в 2006 році – в Дурбані (ПАР). І відразу виграв три медалі – срібну та дві бронзові. Потім була Олімпіада 2008 року у Пекіні, коли я «приміряв» для себе максимум 5-е місце, а виграв срібло і бронзу. І вже після тієї олімпіади з'явився вантаж відповідальності, зрозумів, що потрібно відповідати і покращувати результат. Отже емоційно – напруженою крапкою для мене стали ті два рекорди світу, які я встановив у цьому році на світовій першості у Монреалі (Канада). На сьогоднішній день вони, ці рекорди, діючі: на 200-метрівці комплексним плаванням і 400-метрівці – вільним стилем. Ось тепер хвилююся, хочу, щоб рекорди протрималися якомога довше » – розповідає Данило.
За ці роки у спорті, Данило Чуфаров завдяки наполегливій праці, великого терпіння, стійкості та відповідальності, що коли він буває за кордоном на змаганнях, він представляє свою державу – Україну, тому завдяки цьому, наш плавець досяг таких результатів:
- чотириразовий призер Літніх Параолімпійських ігор 2008 і 2012 років;
- рекордсмен Європи (2008 рік) та світу (2013-й);
- кавалер орденів «За мужність» ІІІ ст. (2008) і 2-й (2012 рік) – за досягнення високих спортивних результатів на ХІІІ літніх Параолімпійських іграх у Пекіні, виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України;
- відзначений почесними грамотами Кабінету міністрів України, Верховної Ради, Донецької облдержадміністрації та обласної ради, Маріупольської міської ради та міського голови;
- переможець конкурсів «Майбутнє Маріуполя» (2008 рік), «Маріуполець року» (2012 рік), лауреат обласного конкурсу «Кришталеве серце» в номінації «Життя як подвиг».

Любов до рідного міста

До спортсменів у всьому світі ставляться з повагою, але шукати себе у чужих краях Данило не поспішає. «Я бачив багато країн і міст, – ділиться своїми враженнями чемпіон, – але ні в одному з них мені не хотілося б залишитися жити. З усього, що я бачив, мені більше сподобався голландський Ейндховен – там, принаймні, я зміг би досить довго знаходитися: чисті вулиці, маленькі доглянуті будиночки, велосипеди, мало машин. Я не люблю мегаполісів. Я люблю свій Маріуполь, тут є, куди піти, що подивитися, але в той же час нема столичного шуму і суєти. Ви, напевно, не повірите, у мене не так багато часу, щоб повною мірою відчути наше місто. Увесь день розписаний – три годинні тренування щодня плюс півгодини заняття у тренажерному залі». «Хотів би я що-небудь у місті змінити? – роздумує над питанням Данило. – Звичайно, хотів би. Але я розумію, що потрібно поміняти і свідомість людей – навчити їх берегти те, що вже є, навчити радіти життю. Думаю, що наше місто має поступово переродитися, повинна якась доброта з’явитися в людях. Я вірю, що і свідомість людей, і вигляд міста, і країни зміняться, люди навчаться поважати один одного, навчаться мислити, зрештою »...
Про те, що він сам своїм прикладом допомагає зробити місто краще, Данило Чуфаров не замислюється: «Я не сказав би, що я є якимось суперменом. Ні. Я просто живу і роблю те, що в мене добре виходить. Часто зустрічаюся зі школярами та студентами, і був би дуже радий, якби історія мого життя когось, чомусь навчила». Самому вчити когось Данило поки не поспішає. «Можливо, в майбутньому, – ділиться плавець своїми планами. – Такі люди як мій маріупольський наставник Віктор Вагнелі – велика рідкість. Це – професіонал з великої літери, він ніколи не кричить, доступно все пояснює, пише спортсменам індивідуальні програми, користується беззаперечним авторитетом. Я поки тренером ставати не планую, хіба що – викладачем фізвиховання. Ректор Маріупольського державного університету Костянтин Балабанов запропонував мені роботу, так з жовтня 2013 року займаю посаду доцента кафедри «Фізичне виховання, спорт та здоров’я людини». Університет уклав договір з одним маріупольським басейном, щоб там проводити частину занять для студентів. Звичайно, там є де прикласти мені свої сили»


Плани на майбутнє

Великий спорт – заняття виснажливе, настільки, що в рідкісні дні відпочинку Данило намагається повністю «переключитися», знайти заміну спорту. «З тих пір як з’явилися аудікнижки, я, якби заново відкрив для себе літературу, а також працюю над тим, щоб покращити свою англійську мову, адже я часто буваю за кордоном, де ця мова просто необхідна» – розповідає Данило.
Данило – на рідкість відкрита та товариська людина. Не любить пафосу та банальностей. З ним можна обговорювати будь-які теми. «Я не вимогливий до людей, не було в моєму житті ще такого, щоб я когось чогось не пробачив. Мабуть, просто тому, що мені пощастило з друзями. У мене друзі ще зі школи, університету, є – плавці, з якими ми тренуємося разом багато років» – розповідає Данило. У 2013 році став співзасновником Благодійного Фонду розвитку громади «Наш дім – Маріуполь». Данило автор ідеї та головній організатор дитячо-юнацького турніру з плавання на «Кубок Заслуженого майстра спорту Данила Чуфарова» у місті Маріуполь. А у 2014 році він був кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 58
…Попереду у Данила Чуфарова ще багато відповідальних змагань, найближчі з яких – чемпіонат світу в Шотландії та Олімпіада-2016 в Ріо-де-Жанейро. Будемо сподіватися, що вони будуть для мого земляка вдалими, і він повернеться додому з новими нагородами та рекордами. Своєю працею і завзятістю він це заслуговує.

Людина сильна духом

Можу з упевненістю вам сказати, що Данило Чубаров – сильна духом людина який здатний здобувати перемогу над собою і над обставинами, його реакція на ситуацію завжди позитивна. Спілкуючись з ним, ти дійсно захоплюєшся, отримуєш позитив і бажання домагатися поставлених цілей в житті. Це свого роду підтримка і показник для кожного з нас.
Якою же має бути людина, щоб виправдати своє горде звання? Чи повинна вона досягати верші у всьому, за що береться, бути «володарем світу»? Або заради цього вона повинна проявити свої найкращі якості – здатність до співчуття, прагнення до єдності, справедливості, мирного життя, бажання допомагати іншим? У теперішній час, коли батьківщина у такій скруті, коли йде війна, Данило Чуфаров не залишається байдужим. Коли сталася трагедія 24 січня 2015 року, був обстріл східного мікрорайону м. Маріуполя, де загинуло 30 людей та 117 поранено, більш 250 приватних та кілька десятків багатоповерхових будинків, школи та дитсадки були зруйновані та пошкоджені, Данило та його благодійний фонд надали допомогу теплим одягом, продуктами, коштами пенсіонерам та багатодітним сім’ям, які постраждали.
Я думаю, людина повинна прагнути до успіху, до великих досягнень. Тому що, порядна людина чесна та відкрита, вона керується совістю у своїх вчинках і не дозволяє собі підлого ставлення до інших. Завжди йде до своєї мети чесним шляхом і не намагається нажитися на нещасті оточуючих. Тому вона заслуговує на довіру і викликає повагу. Потрібна величезна сила духу, щоб не втратити віру, не здаватися і, не опустивши рук, продовжувати боротьбу. Узагальнюючи поняття «сильної людини» можна сказати, що сильний той, хто не боїться життєвих труднощів, стійко терпить поразки, сміливо долає перешкоди, падаючи, піднімається і продовжує йти до своєї мети. Сильний той, хто, піддаючись спокусам, будує своє життя відповідно за власним сценарієм. Сильні духом люди здатні також мотивувати оточуючих, допомагаючи їм повірити в себе і свою внутрішню силу. Я пишаюсь своїм земляком, Данилом Чуфаровим, він є добрим прикладом для нашої молоді, яка не байдужа до долі України.

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123