This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Ліквідація стратегічних міжконтинентальних балістичних ядерних ракет на території Миколаївської області в 1990-х роках – на початку ХХІ сторіччя.

Коваль Олексій, 13 р., зош І-ІІІ ст., с. Новосафронівка, Миколаївська обл.

Світ змінюється із калейдоскопічною швидкістю. Стратегічний союзник окупував частину території України і неодмінно постає питання: а чи варто було повністю роззброюватися – віддавати свій третій в світі ядерний потенціал. Автор не ставить на меті відповісти на таке складне питання – це справа експертів. Автор ставить за мету розповісти про ліквідацію стратегічних ядерних ракет на території Миколаївської області в 1990 – х роках – початку ХХІ сторіччя.

Після розпаду СРСР Україна успадкувала величезний ракетно-ядерний потенціал. Наша держава стала власником 220 одиниць стратегічних носіїв, в числі яких 130 ракет РС-18 (СС-19), 46 найсучасніших ракет РС-22 (СС-24), 44 важких бомбардувальників, оснащених 1068 крилатими ракетами повітряного базування великої дальності. Відповідно до умов Договору СТАРТ-1 за цими носіями було зараховано сумарно 1944 ядерних заряди.
30 жовтня 2001 року в Миколаївській області поблизу міста Первомайськ було знищено останню шахтно-пускову установку (ШПУ) міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) РС-22. Ця подія ознаменувала собою повне виконання нашою державою зобов’язань перед світовою спільнотою у зв’язку з підписанням Лісабонського протоколу до Договору СТАРТ-1.
Ще раніше, у період з 1996 по 1999 роки було знято з бойового чергування усі 13 ракетних полків МБР РС-18, ліквідовано 130 ШПУ рідкопаливних ракет РС-18, а 111 ракет цього типу ліквідовано в Україні на комплексі нейтралізації у місті Дніпропетровську, а 19 ракет РС-18 передано Російській Федерації.
У терміновому порядку 12 січня 1995 Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Угоду між Україною та МАГАТЕ про застосування гарантій до всього ядерного матеріалу в усій мирній ядерній діяльності нашої держави. Шлях до цього документа виявився довгим і в певному сенсі драматичним.
Ще влітку 1968 був відкритий для підписання Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), яким визнавалися лише п'ять країн, що володіють ядерною зброєю: США, СРСР, Великобританія, Франція і Китай. Це ті країни, які виготовили і випробували ядерні вибухові пристрої до 1 січня 1967 року. У результаті розпаду Радянського Союзу де-факто з'явилися ще три ядерні держави: Україна, Білорусь і Казахстан. Причому одна з них - Україна - стала спадкоємицею третього у світі ядерного арсеналу, який був рівним французької, англійської та китайської разом узятим!... Така ситуація порушила розподіл сил, що склалося після Другої світової війни, серйозно стурбувала не тільки керівництво найбільш впливових держав, а й світову громадськість. Міжнародні зустрічі, які відбувалися переважно за ініціативою США та Росії, мали на меті вирішення цього складного питання. З Білоруссю і Казахстаном було простіше: вони швидко погодилися позбутися свого небезпечного спадку. 14 січня 1994 на зустрічі в Москві президенти України, США та Росії підписали Тристороння заява, в якій констатувалося, що Україна все-таки стала на шлях ядерного роззброєння. Проте відразу стало ясно, що підготовча робота з приєднання України до ДНЯЗ займе багато часу.
5 січня 1996 року на півдні України, в районному центрі Первомайську Миколаївської області відбулася знаменна подія, яку багато хто називає історичною. Тут у присутності та за участю міністрів оборони трьох країн - США, Росії та України була підірвана перша з 176 шахтних пускових установок стратегічних ракет, які у спадщину цій державі після розпаду Радянського Союзу. Згідно з договором про скорочення наступальних озброєнь(СНО-1), вони повинні бути знищені до кінця 1999 року.
Ліквідація ракетної шахти відбудеться традиційним і буденним способом, хоча у Павла Грачова, Вільяма Пері і Валерія Шмарова на згадку про цю подію, мабуть, залишаться "червоні кнопки" від вибухового пристрою. Але політичне значення цієї події виходить далеко за рамки його значення цієї події виходить далеко за рамки його рамки його цього події виходить далеко за рамки його зовнішніх символів. Як відомо, в Україні було розташоване 130 рідинних стратегічних ракет SS-19 за натовською класифікації чи РС-18(УР-100) за російською (90 в Хмельницькому і 40 в Первомайську) і 46 твердопаливних ракет SS-24 або РС-22 (всі - в Первомайську). РС-18 несли на собі 6 ядерних боєголовок, а РС-22 - 10. Усього близько 1200 бойових блоків. Після довгих і складних переговорів між Україною і Росією, Україною, США та Росією, що супроводжувалися досить гучними скандалами у військових відомствах Москви і Києва (про них докладно в 1993-1994 роках писали "Известия"), Верховна Рада Україна, хоч і з застереженнями, але все-таки ратифікував Договір СНО-1. США і Росія стали гарантами територіальної цілісності України і недоторканності її кордонів, незастосування проти неї ядерної та звичайного озброєння, економічного тиску з метою вирішення будь-яких спірних питань. Вашингтон виділив Києву в рамках програми Нанна-Лугара фінансову допомогу в розмірі 350 мільйонів доларів, частина з яких пішла на будівництво житла для українських ракетників, організацію контролю, обліку та безпечного зберігання радіоактивних матеріалів, поставку в республіку різної інженерної та спеціальної техніки та матеріалів, в тому числі і бульдозерів великий продуктивності. Росія, у свою чергу, зобов'язалася надати сприяння Україні в ліквідації ракетно-ядерної зброї та оплатити вартість ядерних боєголовок стратегічних ракет поставками палива для українських атомних електростанцій. Зараз з 176 українських стратегічних ракет на бойовому чергуванні під оперативним управлінням главкомата РВСН Росії знаходяться тільки 96. Причому, з усіх них зняті польотні завдання, а ядерні бойові блоки залишилися поки тільки на десяти ракетах РС-18, розміщених в Хмельницькому. Але в 1996 році і вони повинні бути відстикувався і відправлені на бази зберігання, а звідти - на російські заводи для повного розбирання та утилізації. Залишаються поки головні блоки стратегічних ракет і на ядерно-технічних базах і в Первомайську, але в нинішньому році і вони повинні бути вивезені до Росії. Все впирається, як кажуть експерти, не в якісь політичні перешкоди з боку українського керівництва, а економічні та технічні можливості російських військових.
За повідомленнями інформаційних агентств в нинішньому році в Україні повинні бути ліквідовані п'ять шахтних пускових установок стратегічних ракет. Але міністр оборони Росії Павло Грачов, по інформацією, якою ми володіємо, постарається на зустрічі зі своїм українським колегою Валерієм Шмаровим підписати графік, передбачає різке збільшення темпів і обсягів цієї роботи. Росія вкрай зацікавлена в тому, щоб Україна, як і Казахстан(там вже знищено 80 з 104 шахтних пускових) повністю ліквідувала всі свої пускові установки. В залік Договору СВН-1 йде загальна кількість знищених пускових шахт без розбивки їх на держави, що стали раптом власниками стратегічної ядерної зброї, і чим більше буде їх ліквідовано в Україні та Казахстані, тим менше витрат буде потрібно від Росії на таку ж роботу у себе вдома і тим більше можливостей у неї буде зміцнити своєю стратегічний щит. До речі, для цих цілей вона недавно закупила в України в залік державного боргу 32 новенькі "Сухі", тобто незаправлені паливом, стратегічні ракети РС-18 або УР-100. Вони, мабуть, замінять в Козельську та Татищево такі ж ракети, але вже вичерпали свої терміни гарантійного знаходження на бойовому чергуванні.
Тим часом, як повідомив зі Львова ИТАР-ТАСС, українські партії правої орієнтації виступили проти знищення в Миколаївській області шахтної пускової установки стратегічної ракети. Вони стверджують, що такий спосіб ліквідації ракетно-ядерної зброї суперечить постановою Верховної Ради України, де главі держави і уряду було рекомендовано провести переговори з іншими державами про можливість використання ракетних шахт в мирних цілях. Деякі з українських депутатів навіть пообіцяли вжити всіх заходів, щоб не допустити в Первомайськ нікого з силових міністрів і запобігти вибуху шахти. Правда, знайомі нам експерти стверджують, що ці заяви носять, швидше, політичний характер, ніж економічний. Обслуговування такої складної і енергетично ємної споруди, як ракетна шахта, коштує стільки, що як і використаний на ріллі колишній танк, може розорити будь-кого. А відповідні служби, які відповідають за безпеку в Первомайську, вживають усіх заходів, щоб не допустити заворушень на ракетних позиціях.
Михайло Єжель про ліквідацію ракетних шахтно-пускових установок у Миколаївській області: «Все має бути по закону». Під час невеликої прес-конференції в Миколаївській ОДА міністр оборони України Михайло Єжель згадав і про проблему ракетних шахтно-пускових установок в Первомайському районі Миколаївської області. Голова Миколаївської обласної державної адміністрації Микола Круглов при цьому зазначив, що перед такими кардинальними діями повинен бути складений компетентний висновок, який підтвердить відсутність будь-якої екологічної проблеми для населення: «Це комплексне рішення, яке ми повинні приймати. На превеликий жаль, ми не можемо по-іншому - ця проблема існує близько 10 років, якщо не більше». Міністр Єжель також додав: «Не повинно бути «чорних слідопитів», тих, хто йде на ризик. Все має бути за законом».
10 – 12 березня 2004 року в Україні працювала група експертів Агенції зменшення загрози Міністерства оборони Сполучених Штатів Америки. До складу робочої групи, яку очолює менеджер проекту Агенції зменшення загрози Дональд Парман, увійшли також представники фірми “Рейтіон”, яка виконувала роботи з ліквідації стратегічних наступальних озброєнь на території нашої держави.
Основна мета візиту американських експертів полягає у обговоренні технічних питань Програми ліквідації стратегічних наступальних озброєнь в Україні, а також ознайомленні з ходом реалізації Програми спільного зменшення загрози в Україні на об'єктах Збройних Сил України. Фінансування ліквідаційних робіт здійснюється за рахунок коштів, виділених американським урядом у рамках угоди "Про надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї і запобіганні поширення зброї масового знищення", підписаної 25 листопада 1993 року між Україною і США. Контракт на проведення робіт було підписано у липні 2002 року між Агентством зі зменшення загрози Міністерства оборони США і фірмою "Ration Technical Service Company".
З 4 липня 2000 року п’ять сіл Первомайського району Миколаївської області стали центром уваги для всієї країни: «токсикодермія нез’ясованої етіології» почала, не вибираючи, косити всіх підряд; за надзвичайно короткий термін занедужали вже 410 чоловік, серед яких 240 дітей. Миколаївську область поспішили оголосити зоною екологічного лиха, а, за повідомленням міністра охорони здоров’я України Віталія Москаленка, найближчим часом буде проведено повне обстеження всіх жителів потерпілих сіл, а в сусідніх із ними населених пунктах — додаткову профілактичну перевірку. Незалежній Україні не довелося розв’язувати проблему поховання компонентів ракетного палива: близько половини з 5 тис. тонн гептилу, що залишилися після утилізації 111 міжконтинентальних балістичних рідкопаливних ракет SS-19, Україна продала Росії, а близько 2 тис. тонн гептилу зберігається в надійному, як вважають, сховищі в с. Шевченкове Харківської області й чекає свого часу (торік уряд затвердив державну програму утилізації цієї отрути, для якої навіть метал є пористою поверхнею). Скоріш за все, саме це стало передумовою для верховенства емоцій у так званій «стрілочній» боротьбі відомств — традиційному та найулюбленішому занятті влади на слов’янських землях. А народилося припущення більшою мірою на тій основі, що в Миколаївській області було 12 шахтних пускових установок для МБР. І справді, натяки деяких експертів і політиків на те, що американські гроші, виділені українським підрядникам на знищення ракет (суми чималі, враховуючи, що ліквідація однієї ракети SS-19 обходилася в 54 млн. дол. ) були, м’яко кажучи, «заощаджені», після вибуху епідемії виглядають не такими й безапеляційними. Саме тому Міністерство охорони здоров’я України оприлюднило версію про причетність військових до захворювань, не маючи вагомих доказів. Саме тому міністр оборони України Олександр Кузьмук поквапився спростувати цю версію.
Тож у відповідь на роз’яснювальну роботу в четвер жителі дружно блокували транспортування ракети — цього разу твердопаливної, яку везли до місця утилізації (якщо 130 рідиннопаливних ракет SS-19 ліквідовано ще торік, то 46 SS-24, які залишилися в шахтних пускових установках, і 8 SS-24, що перебувають на Павлоградському хімічному заводі, ще тільки мають ліквідувати до 2004 року).
За допомогою США, в Україні 14 квітня 2011 року знищили останню ядерну ракету "Скад Б" у Хмельницькій області, і надалі, за сприяння американців, продовжиться ліквідація зброї масового знищення в Україні.
5 травня 2000 року з шахтно-пускової установки була вилучена для знищення чергова стратегічна твердопаливна ракета SS-24, яка перебувала на озброєнні 43-ї ракетної армії у м. Первомайську Миколаївської області. Подія відбулася в рамках програми ліквідації Україною стратегічного наступального озброєння (СНО), а загалом нинішній рік має стати особливим у цьому напрямку, адже у квітні Конгрес США ухвалив рішення про продовження фінансування програми ядерного роззброєння до повного завершення. “Це означає, що ми не залишимося в якийсь момент один на один із цією проблемою”, – підкреслив міністр оборони Олександр Кузьмук. Поки що у Первомайську повністю завершена ліквідація рідкопаливних ракет (остання була вилучена з шахти у червні 1998 року). А як доповів міністру оборони України командуючий 43-ою ракетною армією Володимир Міхтюк, у 2000 році зі стратегічних шахт Первомайська будуть вилучені 40 ракет SS-24, які були розміщені на двох бойових ракетних комплексах. Він також додав, що цього року з бойового чергування будуть зняті ще 26 ракет. Справа роззброєння виглядає не менш видатковою, ніж озброєння: лише для того, щоби плани ліквідації стали можливими, було відремонтовано 145 одиниць техніки, 32 км під’їзних автошляхів, переобладнано станції перевантаження ракет. Крім того, проводяться і будуть проведені постліквідаційно-екологічні дослідження (а це близько 7 тисяч аналізів) та ремонт споруди Павлоградського хімічного заводу. Командуючий також зазначив, що на відміну від ліквідації ракетно-ядерного озброєння в 1998-1999 роках, нині завдання набагато складніші, оскільки необхідно здійснити значно більші обсяги робіт.
Незважаючи на такі складнощі, міністр оборони Олександр Кузьмук схвально оцінив виконання програми ліквідації СНО – за його словами, протягом усіх років Україна “жодного разу” не вибилася з графіка виконання своїх зобов’язань і “чітко їх виконує, хоч би як було важко”. Міністр нагадав, що до кінця 2001 року в Україні будуть ліквідовані 26 ракетних комплексів, з тим, щоб у грудні повністю завершити роботи з ліквідації ракетно-ядерного озброєння в Україні. До цього часу всі шахтно-пускові установки будуть підірвані.
Історія створення ракетних військ на території України почалася після Другої світової війни, коли американці скинули на Хiросіму й Нагасакі атомні бомби. Усвідомивши небезпеку, СРСР вирішив не відставати й собі — у 1953 році була створена воднева бомба. Ракетні стратегічні об'єкти, ракетні війська (як відомо, засновником радянського ракетобудування став житомирянин Сергій Корольов) створювали, як правило, ближче до кордонів СРСР. На території України після закінчення Другої світової війни в місті Вінниця розміщувався штаб 43-ї повітряної армії, з неї створили штаб 43-ї ракетної армії, якому підпорядкували дивізії у Первомайську, Хмельницькому, Коломиї, Луцьку, Білокоровичах, Ромнах. Найпотужнішими були дивізії Первомайська та Хмельницького. Саме вони станом на 1991 рік мали на своєму озброєнні ракети РС-18 (дальність польоту такої «цяцьки» — 10 тисяч кілометрів, головна частина мала шість бойових блоків — шість ядерних боєголовок, кожна з яких у 20 разів потужніша, ніж ті, що були скинуті на японські міста) та РС-22 (вона мала «на базі» 10 ядерних блоків!). У Первомайську перших ракет було 40 штук, а других — 46. Загалом в Україні було 176 ракет і 1272 атомні бомби, 2500 одиниць тактичної ядерної зброї! Таким чином, атомний потенціал України становив 25 відсотків потенціалу СРСР. На територii 46-ї дивiзiї полкiв було дев'ять. У шахтно-пусковій установці (такий «стакан» глибиною на 35 метрів і шiсть метрiв у дiаметрi) й була захована 105-тонна ракета з головною частиною — атомними бомбами. Кришка цієї установки — 120-тонний захисний пристрiй, виготовлений з металу, бетону i парафiну. У бойовому режимi цей пристрiй пiднiмався за 6—8 секунд. Сьогоднi можливiсть використання шахтно-пускової установки виключена, оскiльки частину пускових механiзмiв демонтовано i шахтний ствол на третину залито бетоном. Ракету сюди просто не можливо помiстити. Уявити ж її розмiри можна завдяки макету головної бойової частини ракети СС-24, який знаходиться поруч. Пiд ковпаком — десять ядерних блокiв — заряд, потужнiсть якого у 200 разiв перевищує силу ядерного вибуху в Хiросимi! Для транспортування, встановлення та виймання ракети використовувалася спецiальна допомiжна технiка. Монтажнi роботи проводили у нiчний час, i вони займали кiлька годин. Автопоїзд, що складався з двох машин, разом iз ракетою важив понад 220 тонн. До речі, висота кожного колеса (а їх тут 48) майже відповідає людському зросту.
Фантастична цифра: швидкість ядерних ракет — 7 кілометрів за секунду. Лише уявіть собі: всього дві людини могли привести в дію цей гігантський механізм і запустити 10 ракет із боєголовками — відтак і вирішити долю будь-якої країни! Шахтний командний пункт здатен витримати пряме попадання авіаційної бомби або тактичної ракети. Неодмінна відповідь могла би бути нанесена вже за 2 хвилини. Подібна установка — це 40-метровий залізобетонний «стакан», у ньому розміщено 12 поверхів (і лише один із них — житловий відсік). Усе інше — апаратура контролю, зв'язку, кондиціонери. За умови війни тут мешкало 4 офіцери, двоє з яких чергували. Безпосередній майданчик командного пункту — підвісний (це на випадок вибуху). Зверху цилiндрична шахта герметично захищена товстим 121-тонним шаром із бетону, залiза й парафiну. Вниз на глибину 40 метрiв веде спецiальний лiфт. Найнижче, на 12-му рiвнi, розташований житловий відсік офiцерiв. Функцiонально він нагадує купе потяга i здатний умiстити мiнiмум життєво необхiдних речей. До слова, така система може забезпечити нормальне життя офіцерам на понад 45 діб. На 11-му рівні — пункт управлiння запуском ракети, саме тут могла вирішитися доля всього світу.
5 січня 1996 року на півдні України, в районному центрі Первомайську Миколаївської області відбудеться знаменна подія, яка багато хто називає історичним. Тут у присутності та за участю міністрів оборони трьох країн - США, Росії та України буде підірвана перша з 176 шахтних пускових установок стратегічних ракет, які у спадщину цій державі після розпаду Радянського Союзу. Згідно з договором про скорочення наступальних озброєнь(СНО-1), вони повинні бути знищені до кінця 1999 року.
Ліквідація ракетної шахти відбудеться традиційним і буденним способом, хоча у Павла Грачова, Вільяма Пері і Валерія Шмарова на згадку про цю подію, мабуть, залишаться "червоні кнопки" від вибухового пристрою. Але політичне значення цієї події виходить далеко за рамки його значення цієї події виходить далеко за рамки його рамки його цього події виходить далеко за рамки його зовнішніх символів. Як відомо, в Україні було розташоване 130 рідинних стратегічних ракет SS-19 за натовською класифікації чи РС-18(УР-100) за російською (90 в Хмельницькому і 40 в Первомайську) і 46 твердопаливних ракет SS-24 або РС-22 (всі - в Первомайську). РС-18 несли на собі 6 ядерних боєголовок, а РС-22 - 10. Усього близько 1200 бойових блоків. Після довгих і складних переговорів між Україною і Росією, Україною, США та Росією, що супроводжувалися досить гучними скандалами у військових відомствах Москви і Києва (про них докладно в 1993-1994 роках писали "Известия"), Верховна Рада Україна, хоч і з застереженнями, але все-таки ратифікував Договір СНО-1. США і Росія стали гарантами територіальної цілісності України і недоторканності її кордонів, незастосування проти неї ядерної та звичайного озброєння, економічного тиску з метою вирішення будь-яких спірних питань. Вашингтон виділив Києву в рамках програми Нанна-Лугара фінансову допомогу в розмірі 350 мільйонів доларів, частина з яких пішла на будівництво житла для українських ракетників, організацію контролю, обліку та безпечного зберігання радіоактивних матеріалів, поставку в республіку різної інженерної та спеціальної техніки та матеріалів, в тому числі і бульдозерів великий продуктивності. Росія, у свою чергу, зобов'язалася надати сприяння Україні в ліквідації ракетно-ядерної зброї та оплатити вартість ядерних боєголовок стратегічних ракет поставками палива для українських атомних електростанцій. Зараз з 176 українських стратегічних ракет на бойовому чергуванні під оперативним управлінням главкомата РВСН Росії знаходяться тільки 96. Причому, з усіх них зняті польотні завдання, а ядерні бойові блоки залишилися поки тільки на десяти ракетах РС-18, розміщених в Хмельницькому. Але в 1996 році і вони повинні бути відстикувався і відправлені на бази зберігання, а звідти - на російські заводи для повного розбирання та утилізації. Залишаються поки головні блоки стратегічних ракет і на ядерно-технічних базах і в Первомайську, але в нинішньому році і вони повинні бути вивезені до Росії. Все впирається, як кажуть експерти, не в якісь політичні перешкоди з боку українського керівництва, а економічні та технічні можливості російських військових.
За повідомленнями інформаційних агентств в нинішньому році в Україні повинні бути ліквідовані п'ять шахтних пускових установок стратегічних ракет. Але міністр оборони Росії Павло Грачов, по інформацією, якою ми володіємо, постарається на зустрічі зі своїм українським колегою Валерієм Шмаровим підписати графік, передбачає різке збільшення темпів і обсягів цієї роботи. Росія вкрай зацікавлена в тому, щоб Україна, як і Казахстан(там вже знищено 80 з 104 шахтних пускових) повністю ліквідувала всі свої пускові установки. В залік Договору СВН-1 йде загальна кількість знищених пускових шахт без розбивки їх на держави, що стали раптом власниками стратегічної ядерної зброї, і чим більше буде їх ліквідовано в Україні та Казахстані, тим менше витрат буде потрібно від Росії на таку ж роботу у себе вдома і тим більше можливостей у неї буде зміцнити своєю стратегічний щит. До речі, для цих цілей вона недавно закупила в України в залік державного боргу 32 новенькі "Сухі", тобто незаправлені паливом, стратегічні ракети РС-18 або УР-100. Вони, мабуть, замінять в Козельську та Татищево такі ж ракети, які вже вичерпали свої терміни гарантійного знаходження на бойовому чергуванні.
Тим часом, як повідомив зі Львова ИТАР-ТАСС, українські партії правої орієнтації виступили проти знищення в Миколаївській області шахтної пускової установки стратегічної ракети. Вони стверджують, що такий спосіб ліквідації ракетно-ядерної зброї суперечить постановою Верховної Ради України, де главі держави і уряду було рекомендовано провести переговори з іншими державами про можливість використання ракетних шахт в мирних цілях. Деякі з українських депутатів навіть пообіцяли вжити всіх заходів, щоб не допустити в Первомайськ нікого з силових міністрів і запобігти вибуху шахти. Правда, знайомі нам експерти стверджують, що ці заяви носять, швидше, політичний характер, ніж економічний. Обслуговування такої складної і енергетично ємної споруди, як ракетна шахта, коштує стільки, що як і використаний на ріллі колишній танк, може розорити будь-кого. А відповідні служби, які відповідають за безпеку в Первомайську, вживають усіх заходів, щоб не допустити заворушень на ракетних позиціях.
Програма демонтажу пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет типу CC-19 і СС-24 в Україні - результат Угоди від 5 грудня 1993 між урядами США і України про ліквідацію стратегічних ядерних озброєнь. У конкурсі, оголошеному урядом США серед найбільших американських будівельних фірм в 1995 році на виконання функцій інтегрується Підрядника Програми, перемогла компанія Bechtel National. Inc. Вибір українських підрядних організацій - виконавців демонтажних і ліквідаційних робіт, здійснювався цією компанією також на основі конкурсних торгів. У травні 1996 року «Шахтспецбуд» в умовах жорсткої конкуренції отримав контракт від Bechtel National. Inc. на ліквідацію 41 шахтної пускової установки (ШПУ) і 3 уніфікованих командних пунктів (УКП) Хмельницької ракетної дивізії. Про масштаб робіт за цим контрактом говорить вже той факт, що в період їх найбільшого розвороту, одночасно в складі 23 бригад працювало більше 600 чоловік, використовувалося близько сотні одиниць будівельної техніки. Субпідрядниками та постачальниками «Шахтспецстроя» були понад 30 організацій. За ці роки підприємство в Миколаївській області виконало: демонтаж і ліквідацію більше 70 ШПУ і УКП, а також рекультивацію їх майданчиків у Миколаївській(1996 - 2002 рр.. ); демонтаж і ліквідацію запасних командних пунктів у Первомайську(1997 р. ); ремонт залізничних колій в селі Баловному(2000-2001 рр. ); ліквідація об'єктів зберігання ракетного палива в Баловному Новоодеського району(2003 р. ). За 8 років за замовленнями Bechtel National. Inc. виконано робіт на загальну суму 7, 4 млн. доларів США, відпрацьовано більше 1 млн. людиногодин.
Конгрес США восени 2000 року виділив близько 24 мільйони доларів на реалізацію проекту з будівництва в Україні установки ліквідації палива твердопаливних ракет СС-24. Перша установка буде споруджена на Павлоградському хімічному заводі в Дніпропетровській області. Головна проблема, з якою зіткнуться при реалізації проекту - це відсутність досвіду. Про виділення грошей в інтерв'ю агентству Інтерфакс-Україна повідомив заступник міністра оборони України - командувач 43-ї ракетної армією Володимир Михтюк в Первомайському районі Миколаївської області. За його словами, в надану суму також входить вартість будівництво пілотної установки по вилученню твердого ракетного палива. Павлоградський хімічний завод був визначений субпідрядником американським головним підрядником з виконання даного проекту - фірмою Morrison Knudsen. Володимир Михтюк зазначив, що необхідне обладнання для будівництва пілотної установки Morrison Knudsen вже закупила. В Україну з США воно буде поставлено в першому кварталі 2001 року, що відповідає "графіком проекту". Командувач нагадав, що саме Morrison Knudsen обраний Міністерством оборони США головним підрядником у цьому проекті. Разом з тим, як зазначив Михтюк, головною проблемою при ліквідації твердого палива ракет є відсутність досвіду. "У світі немає досвіду по вилученню твердого палива з ракет СС-24, тому уряд України, КБ" Південне "(Дніпропетровськ), яке розробляло ракету, Павлоградський хімзавод прийняли рішення побудувати пілотну установку", - сказав він. Михтюк пояснив, що після "експериментального вилучення (палива з ракет - ІФ)" при необхідності установка буде доопрацьована. "Потім ми перейдемо до будівництва серійної установки", - зазначив командувач 43-ї ракетної армії. Як повідомив заступник командувача 43-ї ракетної армії з озброєння Владислав Бушуєв, на території Павлоградського хімічного заводу буде побудовано 4 сховища для ракет. "Близько двох тижнів тому підписано контракт з будівництва таких сховищ, і роботи практично почалися", - зазначив він. Відповідаючи на питання агентства, Бушуєв повідомив, що сховища повинні бути побудовані до грудня 2000 року. За словами Володимира Михтюк, в кожному сховищі зберігатиметься 8, 5 ракет, так як витягнуті СС-24 розбираються на 3 ступені і зберігаються в такому вигляді. Кожна із ступенів важить близько 35-40 тонн. У даний час розібрані ракети зберігаються в Михайленках (Житомирська область) і Первомайське (Миколаївська область). Командувач також повідомив, що українська сторона веде переговори з Росією "з питань знищення твердопаливних ракет". "Може, будемо їх ліквідувати", - сказав він. Однак більш детально розповісти про переговори В. Міхтюк не зміг, так як, за його словами, в переговорах не бере участь.
У ході своєї робочої поїздки 5 травня в частині 43-ї ракетної армії міністр оборони України, генерал армії Олександр Кузьмук ознайомився із станом ліквідації ракет СС - 24 і спостерігав за вилученням з шахтно-пускової установки однієї з них. Керівник військового відомства ознайомився з процесом рекультивації позиції уніфікованого командного пункту ракетного полку. Цього ж дня в місті Первомайськ Миколаївської області міністр оборони вручив ключі від 15 квартир, придбаних для військовослужбовців 43-ї ракетної армії.
Роботи з ліквідації ракетно-ядерного озброєння в Україні передбачається завершити в грудні 2001 року, повідомили кореспонденту ДІНАУ в прес-службі Міноборони. До цього часу всі шахтно-пускові установки (ШПУ) повинні бути підірвані. 43 ракетна армія проводить роботи з ліквідації ракетно-ядерного озброєння з 1993 року відповідно до міждержавних угод і програмами, затвердженими Президентом України. Нині весь обсяг робіт, передбачених комплексною програмою ліквідації бойових ракетних комплексів (РБК) з рідкопаливними ракетами, виконаний. Зі 176 ракет, що перебували у складі армії, з бойового чергування знято 150, також ліквідовано 150 ШПУ і 15 шахт уніфікованих командних пунктів. Станом на 1 червня 1996 року зі об'єктів 43-й ракетної армії вивезено 1272 ядерних боєприпасу. З початку ліквідації злито з ракет і відправлено на переробку понад 9000 тонн аміла і більше 3, 3 тисячі тонн гептилу. Після демонтажу будівель і споруд бойових ракетних комплексів проведена рекультивація земель 140 майданчиків. 5 червня 1998 вилучена остання рідкопаливна ракета РС-18 з ШПУ в м. Хмельницький.
Роботи з ліквідації твердопаливних ракетних комплексів РС-22 у м. Первомайськ почалися з 1 червня 1998 року. Тут знято з бойового чергування 20 ракет. Нині на чергуванні знаходиться 26 ракет. У 2000 році обсяг ліквідаційних робіт збільшився в два рази в порівнянні з минулими роками. З бойового чергування заплановано зняти три ракетних полку, вилучити з ШПУ і перевезти на зберігання 20 твердопаливних ракет.
Таким чином, Україна чітко виконує взяті на себе зобов'язання з ліквідації стратегічних наступальних озброєнь (СНО) перед світовим спільнотою.
Ідея, згідно якої екологічне забруднення в Миколаївській області було викликано господарською діяльністю південнокорейської аграрної фірми, набула широкого поширення під час брифінгу, що проводиться прес-секретарем Президента України Олександром Мартиненком. Олександр Владленович, посилаючись на доповідь генерального конструктора КБ «Південне» Станіслава Конюхова, повідомив пресі про те, що «паливо ракет СС-24, які знаходяться в Миколаївській області, не містить отруйної речовини гептил, яке могло б викликати отруєння людей». За словами конструктора, дані ракети взагалі не використовують рідке паливо. Останні твердження сумнівів, в принципі, ні у кого не викликали. Гептил дійсно є ракетним паливом, наприклад, для рідкопаливних СС-19. Однак саме ці ракети на ряду з твердопаливними СС-24 базувалися в Первомайську. І не тільки в радянські часи, але і в часи незалежної України.
30 жовтня 2001 року на території 43-ї ракетної армії Збройних Сил України ліквідовано останню з розташованих в Україні шахтно-пускових установок для пуску міжконтинентальних балістичних ракет РС-22 (за класифікацією НАТО СС-24). На думку керівника Управління ліквідації стратегічного озброєння Агентства зі зменшення загрози Міністерства оборони США Джона Коннелла, "це історична подія для України і всього світу ". За його словами, в США 17 серпня 2001 була також ліквідована остання ШПУ, і "це свідчить про те, що ми наближаємося до кінця цілої ери ядерного протистояння США і колишнього СРСР ". Представник американської сторони зазначив, що ліквідація ШПУ є тільки першим елементом програми, що передбачає також рекультивацію земель, які будуть передані народному господарству. Він підкреслив важливість знищення інфраструктури шахтних установок та очищення земель від забруднення ракетним паливом.
В той же день після ліквідації ШПУ заступник міністра оборони України, командувач 43-ї ракетної армією Володимир Михтюк і керівник управління ліквідації стратегічного озброєння Агентства зі зменшення загрози Міноборони США Джон Коннелл поставили свої підписи під поправкою до "Угоди між Міністерством оборони України та Міністерством оборони США про співпрацю в ліквідації інфраструктури зброї масового знищення шляхом надання Україні матеріально-технічних засобів, послуг і відповідної підготовки персоналу ", якій продовжується термін її дії до 31 грудня 2006 року.
Україна на ці потреби у 2002 роки буде виділено 30 мільйонів доларів США.
Як зазначив на церемонії ліквідації шахти Володимир Михтюк, за цей термін планується ліквідувати всі МБР РС-22 та інфраструктуру ракетних комплексів.
Він подякував всі країни, які надали Україні гарантії безпеки після її відмови від ядерної зброї та матеріально-технічну допомогу, передбачену договором СНО. Як уже повідомлялося, згідно з відповідними угодам між Україною і США, ФРН, Канадою та Японією на таку допомогу планується виділення 511, 468 мільйона доларів США.
У Первомайському районі Миколаївської області невстановлені особи, які здійснюють незаконний демонтаж ракетних шахт, залишених військовими на початку 2000 -х рр., дісталися до могильника з залишками надтоксичного ракетного палива та зламали всі контейнери. Сталася ця подія 12 червня 2012 року. Про це на брифінгу в Києві повідомив медіа - координатор громадянського руху «Спільна Справа » Ігор Пилипчук, який побував на місці подій. «Контейнери з відходами випотрошені. Навколо жахлива хімічна сморід. Там не можна пробути й хвилини. Тих, хто це зробив, цікавили, очевидно, металеві контейнери, які розміщувалися всередині бетонних, і які зараз зникли. Саме в них зберігалися залишки ракетного палива та інші токсичні відходи. Мисливці за металом не зрозуміли, що окрім тяжкого злочину вчинили ще й самогубство», - вважає І. Пилипчук. Він упевнений, що вміст контейнерів виливалося прямо в грунт, про що свідчить і характерний запах і майже повна відсутність трав'яного покриття на місці, де контейнери зараз знаходяться.
« Це близько села Генівка Первомайського району. Поруч - кілька кинутих ракетних «точок», які повністю розбиті. Скрізь сліди діяльності людей і важкої техніки. Мародери вже дісталися до підземних споруд, де розташовувалися командний пункт та інші службові приміщення, до підземних шляхопроводів - потерн, що сполучали різні об'єкти. Стирчить арматура, залишки кабелів, навколо провали і діри, через які видно підземні комунікації», - розповів І. Пилипчук. Також підірвані ракетні шахти надзвичайно притягують шукачів металобрухту.
Вінниця назавжди залишиться столицею ракетної «мощі» країни. «Ракетні війська стратегічного призначення рішенням ЦК КПРС і радянського уряду були створені в грудні 1959 року, а вже 20 серпня 1960-го почалося формування 43-ї ракетної армії, однієї з перших об'єднань РВСН, штаб якої дислокувався у Вінниці - розповідає Віктор Малко, в Минулого замначальника штабу армії, а нині глава ради Вінницької обласної громадської організації ветеранів-ракетників. В Україні станом на 1991 рік перебувало 176 пускових установок міжконтинентальних ракет і 1242 ядерних боєприпасу до них, кожен з яких у разі надзвичайної ситуації міг призвести до катастрофи, порівнянної з Чорнобильською. Міжконтинентальні ракети розташовувалися в сусідніх Хмельницької, Миколаївській та Кіровоградській областях. Глибина стандартної шахти для такої ракети досягала 37-ми метрів. «Командний пункт бойового ракетного комплексу також розміщувався в шахті і він, як багатоповерховий будинок, « ділився »на 12 відсіків. "Заселені" були тільки нижні два. Бойове чергування розрахунки несли на глибині понад 30 метрів в 11-му відсіку. З’єднання із зовнішнім світом здійснювалося в дводверних ліфта. Незважаючи на це, протягом місяця бойовий розрахунок міг повністю автономно жити. Навіть у випадку ядерного удару по командному пункту в ньому нічого особливо не постраждало б. А на поверхні землі перебували лише огородження, технічні споруди і приміщення для солдатів і офіцерів, які відпочивали після чергувань», - згадує Владислав Олексійович. «За Договором про ліквідацію ми мали право з частини зразків обладнання та майна створити музей.
У районі міста Первомайська на базі колишнього командного пункту одного з полків 46-й ракетної дивізії, яка входила до 43 ракетної армії, створено унікальний музей. Його експозиція відображає історію ракетних військ колишньої наддержави, а також полку, особистий склад якого багато років ніс бойове чергування. Творці музею залишили в первозданному вигляді підземний командний пункт і одну з ракетних шахт. Ліквідація міжконтинентальних балістичних ракет на території України здійснювалася за договором і при сприянні США і завершилася в 2002 році.
У світі таких музеїв існує всього три (один — наш, другий — американський, ще один мають німці). Коли бачиш усю цю махину, велетенський комплекс (а мені завжди уявлявся «оспіваний» чемодан із червоною кнопкою), де було божевільної потужності озброєння, розумієш, куди йшли державні гроші.
Парадокс долі: колишні військові, які колись керували найбільш потужним ядерним потенціалом світу, тепер проводять екскурсії для туристів. Чесно кажучи, відчувається «закалка» секретності: на багато питань (навіть найелементарніших) «екскурсоводи» про всяк випадок не відповідають. Тепер Музей ракетних вiйськ стратегiчного призначення — бюджетна організація, яка сподівається переважно на свої сили (утримувати такий об'єкт теж коштує немало). Але туристів приїздить сюди чимало: щороку їх буває до 4 тисяч (за минулий рік музей заробив 120 тисяч гривень). Переважно це — українці, росіяни, білоруси. Чимало колишніх офіцерів цього об'єкта привозять сюди свої сім'ї, аби показати рідним, де вони працювали. Від цього музею у захваті китайці, британці, американці. Цікавих тут пускають практично всюди, лише знімати на камери не все дозволяють, позаяк існує домовленість між Росією і Україною, — у росіян на озброєнні ще й досі є такі комплекси. «Музей почав працювати у 2001 році після ліквідації останніх ракет в Україні, — розповідає завідувач експозиційного відділу Музею ракетних військ стратегічного призначення Олександр Тарасенко, колишній командир полку, на базі якого створено музей. — Зараз у нас працюють 45 осіб — усі колишні військові».
Перша експозиція зустрічає відвідувачів ще на підході до музею. Її складають зразки ракетних двигунів різного часу і макет ракетного комплексу Р-12, що став «головним героєм» Карибської кризи 1962 року народження, - вони виставлені вздовж дороги, що веде до експозиційних залах. У самих залах музею представлені документальні матеріали, що розповідають про історію створення та ліквідації Ракетних військ стратегічного призначення, устрій і обладнанні підземного командного пункту, стартових позицій. Також на території музею - поруч з шахтної пускової установкою - виставлена допоміжна автотехніка, яка, зокрема, служила для завантаження контейнера з ракетою в шахту. Всього в музейній колекції більше двох тисяч унікальних експонатів. Але, мабуть, найцікавіше і захоплююче в Музеї ракетних військ стратегічного призначення - це можливість по 150 – метровому підземному коридору спуститися в уніфікований командний пункт, звідки здійснювалося управління запуском бойових ракет. Він являє собою металевий контейнер, що складається з дванадцяти рівнів, кожен з яких - це округла кімната, де знаходиться апаратура та обладнання, що виконують спеціалізовані функції. Тут повністю збережена справжня обстановка, що дозволяє відчути унікальну атмосферу і несумірну міць оборонного комплексу. В даний час можливість використання уніфікованого командного пункту і шахтної пускової установки виключена - частина механізмів демонтована, а шахтний ствол на третину залитий бетоном.
Ціна екскурсії: 20 грн; вартість екскурсійного обслуговування - 25 грн; вартість спуску в підземний командний пункт - 40 грн. Час роботи: з 10. 00 до 17. 00, без вихідних.
Таким чином, ми бачимо, що Україна виконала всі взяті на себе міжнародними договорами зобов’язання і ліквідувала всі ракети, ядерні носії, в тому числі на території Миколаївської області. Натомість через 12 років отримала окупацію частини своєї території державою – гарантом своєї безпеки, своїм стратегічним союзником.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123