Універсали Центральної Ради

З самого початку національної демократичної революції національні сили згуртувалися, що призвело до створення Української Центральної Ради як загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного керувати широким народним рухом. У той самий час і українські самостійники виступили з ініціативою її створення.

На той час М. Міхновський, який був палким прихильником ідеї незалежності України, очолював самостійників у Києві. Коли почалася Перша світова війна, Міхновський був мобілізований до царської армії. Як юрист він був поручником у Київському окружному суді, але коли почалася революція, він поринув у політичне життя.

З березня 1917 року самостійники заснували УЦР як тимчасовий орган управління незалежністю України. З часом Рада була зобов’язана скликати український парламент і створювати уряд, який звітний перед ним.

Центральна Рада прагне до автономії України

Представники всіх українських партій, а саме Української соціал-демократичної робітничої партії (УПСР), Української народної партії (УНП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП) та дрібних партій, взяли участь у діяльності Центральної Ради. М. Грушевський, відомий український історик, який активно брав участь у національному рухі, очолював Центральну Раду. В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра, П. Христюк та інші відіграли значну роль у її діяльнрості.

Майже всі відомі письменники, історики, юристи та інші члени інтелектуальної еліти України були членами Центральної Ради. У центрі уваги Ради було вирішення проблеми автономії України.

В. Винниченко, який був керівником однієї з найважливіших груп у Центральній раді Української соціал-демократичної робітничої партії, заявив: «Свої соціально-політичні партійні програми не змінювалися, ніколи не відмовляючись від своєї роботи серед українського пролетаріату. Тим часом у самій Центральній Раді ми свідомо відмовлялися від вирішення гострих соціальних питань». Ми були стурбовані тим, що міцна, але недостатньо зміцнена національна єдність може розвалюватися або розбитись через розбіжності в сфері соціального будівництва. З часом це поздавлювало вплив Центральної влади на трудящих громадян України.

У Києві Педагогічний музей був резиденцією Центральної Ради. На місцях були створені губернські, повітові та міські національні ради.

УЦР: склад і статус

УЦР розпочала свою роботу з невеликої групи відомих діячів українського національного визвольного руху, але з часом перетворилася на справжній керівний центр національно-демократичної революції, що нагадує український парламент.

Вплив рад робітничих і солдатських депутатів, які орієнтувалися головним чином на частину міського населення, а не на українізовані підрозділи армії, значно перевершував вплив Центральної Ради. Восени 1917 року в Раді було 822 члени. У її формуванні брали участь громадські організації, політичні партії, територіальні представники та інші. Всеукраїнська рада селянських депутатів мала 212 членів у Центральному комітеті, Всеукраїнська рада військових депутатів мала 158, а Всеукраїнська рада робітничих депутатів 100. Ці члени були представлені політичними партіями, професійними групами, а потім регіональними чи національними інтересами.

Більшість громадських об’єднань і організацій, які діяли в Україні після революції, були об’єднані Центральною Радою. Більшість українців була за цими об’єднаннями. Це дозволило УЦР отримати право на загальнонаціональний представницький орган.

Перший Універсал Центральної Ради

Центральна Рада наважилася на рішучий крок у світлі загальнонаціонального піднесення. 10 червня вона схвалила і урочисто проголосила Перший універсал, який пізніше був відомий як Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущою». Універсал проголошував автономію України та закликав народ до створення нового політичного ладу.

Універсал висловив бажання, щоб Україна була вільною. Хай українці мають право самостійно керувати своїм життям на своїй землі, не відділяючись від Росії та не розриваючись з російською державою. Хочу, щоб Всенародні українські збори (Сейм) були вибрані всім народом рівним і традиційним голосуванням, щоб створити порядок і лад на Вкраїні.

Універсал сподівався, що неукраїнські народи, які живуть разом з українцями в Україні, створять незалежну державу, здатну покінчити з безладдям.

Суспільство отримало сильне враження від універсалу. З місця йшли сотні телеграм, у яких висловлювалася щира підтримка і солідарність з Радою.

Іншим фактором була реакція Тимчасового уряду на універсал.

Другий Універсал Центральної Ради

У другому універсалі, який датувався 3 (16) липня 1917 року, говорилося, що найближчим часом Центральна Рада повинна поповнитися представниками інших народів, які проживають в Україні, щоб вона стала єдиним найвищим органом революційної демократії в Україні.

Зміст Універсалу показує, що Центральна Рада зробила значні поступки урядові, коли він намагався обмежити національно-визвольний рух. Угода втратила цінність для українців через те, що не було визначено територію, на яку мала поширюватися вада Центральної Ради. Крім того, не було визначено, які повноваження має секретаріат, особливо щодо взаємодії з місцевими органами Тимчасового уряду, які продовжували існувати.

Третійи Універсал

7 листопада УЦР оголосив про створення Української народної республіки (УНР) як автономної держави в складі Російської республіки. УНР хотіла вступити у федеральні відносини з тими державами, які виникли після розвалу імперії, і, звичайно, без урядів більшовиків.

Юрисдикція охоплювала дев’ять губерній України. Проголошення УНР було величезною подією в житті українців. Це був наступний етап української революції. Більшість громадян України погодилася з рішенням Центральної Ради.

Наприкінці жовтня — на початку листопада 1917 року в Україні, за винятком деяких районів Донбасу, баланс сил був на користь Центральної Ради, яка проголосила утворення УНР відповідно до поширених настроїв серед населення.