This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Чудова країна жовтогарячих квітів

Слободенюк Катерина, м. Амвросіївка, Донецька обл.

Вступ

Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях,
А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.
В.Симоненко

Життя людини нерозривно пов’язано з природою. З раннього дитинства нас оточує її чудовий та дивовижний світ. Будучи часткою цього світу, людина не уявляє собі життя без його краси і щедрот. Світ, багатий і різноманітний, збагачує та робить неповторно цікавим життя кожного з нас.

З часів виникнення цивілізації вірними і надійними супутниками людського життя були квіти – добротворці рослинного світу. Наші предки обожнювали квіти, вважаючи, що цей витвір природи даровано людям від Бога. Цьому є багато підтверджень: Біблія, у якій згадується багато видів рослин, з якими пов’язується створення світу, життя і діяльність первісних людей, історичні події тих часів; археологічні знахідки, які свідчать про широке використання квітів у часи бронзового століття; давньоєгипетські палаци, храми, прикрашені квітами для культових обрядів. Природа створила безліч різних квітів. Кожен із двохсот тисяч видів цих прекрасних рослин унікальний, по-своєму гарний і незвичайний, кожен викликає море радісних емоцій і переживань. Саме тому їх ототожнюють з любов'ю, радістю, гарним настроєм і бадьорістю. Вчені довели, що ці прекрасні створіння вміють поглинати негативну енергію, натомість віддаючи позитивно заряджені частинки. Звідси посмішки і радість людей, яким ми даруємо квіти.
Ще філософи античного світу звернули увагу на велику роль квітів у моральному вдосконаленні людини, формуванні, розвитку і поглибленні почуття прекрасного. Важко переоцінити естетично-духовне значення квітів для людини. Скільки прекрасних творів написано під впливом їх краси і величі. Лише Античний світ залишив нам у спадок цілу низку поетичних легенд і міфів, пов’язаних із квітами. А народна творчість! Вона теж пронизана мотивами цієї невмирущої краси: вишиванки, різьблення, розписний посуд. А пісні! Такі милозвучні, вони беруть за душу, проникають у саме серце.
Сьогодні ми маємо безліч літературних творів, пісень, легенд, витворів мистецтва, якими люди засвідчують свою любов і повагу до цих тендітних представників флори. «… я малюю лише квіти. Так як же їх не малювати, як вони такі красиві? Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші – та все ж і квіти… А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть!.. Ой Боже ж мій, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша! Та начебто схиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти нас покинеш?» То я все на світі забуду – та й знов малюю квіти…» - писала відома українська мисткиня Катерина Білокур.
Квіти так тісно пов’язані з життям людей, що можна стверджувати: квіти – частка історії людства. Тож не дивно, що багато рослин стали символічними. Вони часто символізують ту чи іншу націю, культуру, мову, естетичні ідеали.
Шанований «українець» із мексиканським корінням
Квіти - це історія нашого народу.
Квіти - це наша природа.
Квіти - це ми.
В Україні споконвіку шанують квіти. Чимало легенд, пісень, переказів зберегла про них пам'ять народу. Їх широко застосовували в обрядах, побуті чи просто як окрасу.
Які ж квіти найбільше люблять в Україні?
Я народилася та живу у невеличкому районному центрі – місті Амвросіївка. Його ще називають «українською Японією». Чому, запитаєте ви? Тому, що ми раніше за всіх в Україні зустрічаємо схід сонця, яке освітлює та зігріває все навкруги: широкі степи та мальовничі діброви, річки і скелясті береги – чаруючу красу нашого краю! І хоча центр міста прикрашають стрункі тополі та крислаті каштани, головним його талісманом вважають чорнобривці. Вони ростуть усюди: на ганках садиб, у парках, скверах і просто на вулицях. Особливо це помітно восени, коли на тлі засинаючої природи чорнобривці зігрівають нас своїми теплими, яскравими фарбами, наче добрі матусині руки.
Моя бабуся Шура розповідала, що здавна повелося садити чорнобривці у дворі, де народився хлопчик. А хлопчиків у нашому місті дуже багато, то ж палахкотять чорнобривці скрізь яскравим цвітом. Вони не тільки прикрашають наше життя, а й поєднують наші душі і серця. Коли народився мій тато, бабуся теж посіяла багато чорнобривців, щоб вони прикрашали не тільки подвір’я, а й зігрівали душу, на щастя, на долю.
У нашому місті, як і по всій Україні, майже біля кожної хати завжди знайдеться місце для пахучої м'яти, яскравих чорнобривців, жовтогарячих нагідок, червоної рути, барвінку, мальв, жоржин, маків, ромашки, калини, любистку, матіоли – цих незрадливих оберегів духовності українського народу. Не перелічити нині всіх назв квітів, які прикрашають життя сучасного українця.
Але нема жодної української хати, біля якої дбайливі руки господині не влаштували б яскравих квіткових острівців, на яких би не росли під вікнами чорнобривці – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Вони милують око, ніжно хвилюють душу, міцно прив’язують наші серця до рідної домівки. Усім, хто вирушає у далеку дорогу і опиняється далеко від батьківського порогу, вони нагадують: там земля мила, де мати народила. Усі ці почуття добре відбиті у вірші М. Сингаївського «Чорнобривці», що згодом став піснею, яку люблять і співають не тільки в Україні:
Як на ті чорнобривці погляну,
бачу матір стареньку,
бачу руки твої, моя мамо,
твою ласку я чую, рідненька.
Чорнобривці так щільно ввійшли у життя, культуру та побут українців, що стали одним із українських народних символів, який уособлює дитинство, рідну матір і батька, рідну оселю. Вони настільки поширені в Україні, що, здається, їх культивують у нас споконвіку і мало хто згадує про те, що кілька століть тому наші давні предки не мали найменшого уявлення про те, що такі квіти взагалі існують.
Та необізнаність наших пращурів не дивна. Адже батьківщиною чорнобривців вважають Центральну Америку, а точніше, Мексику, де ці квіти культивували місцеві індіанські племена ацтеків та майя. Їх вирощували як лікарські та культові рослини, яким приписували різні магічні сили та властивості, використовували у певних релігійних обрядах. Навіть існувала цікава легенда про те, що чорнобривці вказували на місцезнаходження золотого розсипу скарбів у землі.
Саме це, а ще те, що вони дуже гарні і привабливі на вигляд, привернуло до них увагу іспанських конкістадорів. Повертаючись до Європи, каравели іспанців привезли разом із награбованим золотом, сріблом, дорогоцінним камінням плоди й насіння різноманітних, небачених досі у Старому Світі рослин, серед яких насіння чорнобривців.
Так розпочалася «подорож» чорнобривців до Європи. Згодом вони «дісталися» й України. Оригінальна краса суцвіть, притаманні цим рослинам справжні та вигадані, цілющі властивості сприяли тому, що вони швидко поширились у культурі та стали дуже популярними. Немає України без білої хати і чорнобривців, які милують око до сивих морозів. Ми так звикли до цієї квітки, що не можемо уявити свою країну без неї. Та навіть якщо нині хтось бачить квітку десь за кордоном, завжди згадує про Україну:
Я розлуки і зустрічі знаю.
Бачив я і в чужій стороні
чорнобривці із рідного краю,
що насіяла ти навесні.
Не дивно, що чорнобривці значаться серед квітів, за якими закріпилася слава добрих. Що це значить? На Україні віддавна поширився звичай класти у першу купіль дитини різні ароматичні рослини, промовляючи при цьому побажання. Використовували для цього квіти, які, за народними розуміннями, давали силу, здоров’я, доброту. Так, у купіль хлопчика, окрім любистка, гілочки дуба, барвінку, туї, живокосту, клали чорнобривець, щоб був чорнобровий.
Чорнобривці у народі називають по-різному: жовтяки, оксамитки, бархатки, повняки, шапочки. Та серед українських назв зустрічаються і такі, що вказують на далеку батьківщину цих квітів. Наприклад, на Дрогобиччині раніше їх називали андиками від найменування американських гір Андів. Подекуди можна зустріти назву «індики», бо походять від центральноамериканських індіанців.
Але найбільш поширеною стала назва - чорнобривці. Виникнення цієї назви з чим тільки не пов’язують. У давнину майстри-чоботярі виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраві червоні халявки та чорні голівки. Їх називали чорнобривцями. Вважається, що подібність основних кольорів цього чепурного взуття та суцвіть рослини зумовила спільність їх назв. Та є й інші тлумачення. Подекуди вважають, що назва цих квітів пішла від старовинної однойменної назви одного з видів народної вишивки, у якій основними кольорами були чорний та червоний. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті мають рости чорнобривці. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки.
Та якби там не було, а так вже здавна повелося, що все що припадало до серця українському народові, все що було йому любе й миле, завжди знаходило своє втілення в мистецтві. Згадуються чорнобривці у художніх творах, народних і сучасних піснях, казках та бувальщинах.
Скільки народної любові і тепла до цих квітів втілилося у легендах про них. Матері їх завжди ототожнюють з найдорожчим - чорнобровими і кароокими синами, тож чорнобривці для матерів - символ чоловічої сили, святості, чистоти, хлоп’ячої краси й добра. Діти ж, навпаки, пов’язують ці квіти з образом матері і для них це символ отчого дому, материнської любові, Батьківщини. Цю нерозривну єдність якнайкраще передає одна з легенд, а точніше її заключні слова: «Зосталися в Україні Хата, Мати і Чорнобривці, як одне ціле».
Дивишся на квітку і згадуєш про свою маму, бабусю, вкотре усвідомлюючи, як сильно їх любиш. Мама – найрідніша і найдорожча на світі. Вона присвячує нам своє життя. Вирощує і виховує нас у любові, як чорнобривці і, навіть, коли ми виростаємо, піклується і дбає про нас, наче пригортаючи чорнобривці до серця. Мамине серце завжди сповнене любові до дитини. Тому так важливо завжди пам’ятати і цінувати матерів понад усе.
Думаючи про рідну матір мимоволі згадуєш про нашу неньку Україну. Мати – Україна… Вона пригортає усіх своїх дітей, з надією дивиться у майбутнє, іде з усмішкою по життю. Вона прекрасна: в її очах і душі вирує життя, палає вогонь, вся барвиста і уквітчана.
Квіти стали щедрим джерелом пісенної творчості. За словами відомого українського поета Василя Кравчука
Чорнобривці чарівні
Так і просяться в пісні.
Дуже тісно пов'язані з чорнобривцями поетичні образи народної та сучасної пісні, яка завжди була, є і залишається неповторним скарбом української душі, її генетичним кодом. Чорнобривці згадуються у деяких весільних піснях:
Перше було літечко, а тепер зима,
Посіяла чорнобривці, та вже не пора.
А вже мої чорнобривці розцвітають,
Уже мою русу косу розплітають.
А хіба може залишити нас байдужими задушевна пісня про чорнобривці композитора В. Верменича на вірш М. Сингаївського? Пісня «Чорнобривців насіяла мати…», як і квіти, знайшла дорогу до людських сердець і стала піснею-реквіємом Миколи Сингаївського не тільки його матері Уляні, а й усім нашим матерям.
Ця материнська пісня стала вічною зорею, «зорею благовісною, маминою піснею», що багато років звучить, звертаючись до наших матерів. Її багато разів переспівували різні виконавці на різні лади, але за стільки років вона не стала менш актуальною. Навпаки, щороку збільшується число шанувальників, як у цієї пісні, так і у квітів.
Відомому українському досліднику культури Дмитру Антоновичу належать слова: «Культурний розвиток кожного народу проходить у процесі постійних взаємин різних народів між собою, у процесі культурних впливів одного народу на інший... такі культурні впливи є необхідною передумовою культурного розвитку й поступу кожного народу. І чим більше є різних впливів культурних, які народ сприймає, вбирає в себе, перетворює і розвиває, тим культура цього народу є багатшою». Ото ж бо й воно.
Дивна квітка чорнобривець. По суті – «чужинець», а став чи не найріднішим, збагатив культуру, духовність, став одним із символів українського народу.
Чарує, хвилює, радує, пробуджує особливі почуття, навіює радість, щастя, сподівання на прекрасне майбуття і… вчить. Чому? Любити, поважати, цінувати, дбати, мирно співіснувати… Усьому, чому так потрібно навчитися людям.
Чорнобрива Україна
Тож розводьмо чорнобривці собі та людям на радість і користь повсюдно, де це можливо!
Б. В. Заверуха
Відомий український ботанік Борис Володимирович Заверуха добре розуміється на квітах. Глибокі знання науковця знайшли втілення в багатьох його книгах, працях. Перу вченого належать науково-популярні книги "Квіти дванадцяти місяців", "У світі рослин", "У царстві флори". Тож закликаючи розводити чорнобривці він знав для чого це потрібно, але і уявити не міг, що згодом цей заклик підхопить ледь не вся Україна. Та ще й як підхопить!
Сьогодні чорнобривці не полишають пальму першості у квіткових уподобаннях українців. Останні роки Україну охопила «чорнобривцеманія». Заголовки періодичних та Інтернет видань рясніють назвами на кшталт: «Вулицю Кобилянської у Чернівцях хочуть прикрасити чорнобривцями», «Чорнобривці в нашім краї - не лише для краси», «Чорнобривці – новий символ Кіровограда», «Чорнобривцеві рекорди», «Засіяв чорнобривцями 150 кілометрів узбіч» і таке інше. Висунуті ініціативи, започатковані і реалізовуються цілі проекти, що полягають у висаджені чорнобривців на узбіччях доріг, вулиць, на подвір’ях і квітниках. І все це для того «щоб згодом уся наша країна забуяла жовтогарячими барвами, а чорнобривець став квіткою – символом України, як тюльпан у Нідерландах». Чорнобривець помалу стає візитівкою України.
Сьогодні для українців чорнобривець - символ глибокої національної й демократичної основи суспільства, його здатності виживати навіть у несприятливих умовах, символ молодості і краси нашої держави. Оспіваний в піснях, змальований на численних полотнах, він не припиняє надихати митців на нові шедеври, оригінальні творчі рішення, робити людей відомими у всьому світі.
Волинянин Василь Рижук став відомим завдяки двом речам – монументальній скульптурі і любові до чорнобривців. Причому остання прийшла до нього у процесі роботи над меморіалом та так і не полишила його й по сьогодні. Ось, як він сам про це згадує: «Коли завершив роботу на меморіалі в Лобачівці, то було враження, що не поставив останньої крапки. Чогось не вистачало. А посадив чорнобривці й кущі калини — усе стало на свої місця. От тоді й подумав: а якби продовжити оту квіткову доріжку аж до поля Берестецької битви. Яка б то була краса! З того часу щороку сію чорнобривці вздовж доріг. Чому їх? Чорнобривці — символ України, як, наприклад, тюльпани — Голландії. За ними нас мають впізнавати іноземці. Тому хочу засіяти чорнобривцями всю Україну».
Ідея В. Рижука сподобалася і знайшла підтримку серед простих українців. Громадська організація ПЦ «Академія» та школа «Паросток» з Полтави започаткували проект «Чорнобрива Україна». Їх підтримали у Житомирській, Чернігівській, Івано-Франківській, Волинській, Луганській, Донецькій областях. Цей проект за дуже короткий термін набув не аби якої популярності. По всій Україні, як гриби після дощу, з’являлися клумби та грядки з квітами.
Сам же ініціатор і натхненник цієї доброї справи за останні десять років засіяв чорнобривцями сотні кілометрів узбіч і роздільних смуг уздовж автомобільних доріг, що ведуть до Львова, Рівного. За найдовшу композиційну доріжку з квітів волинянин потрапив до Книги рекордів України.
Знадобиться ще немало зусиль і часу, щоб по-справжньому уквітчати Україну чорнобривцями. Але не менше часу знадобиться і для того, щоб у кожному українцеві прокинулася національна свідомість і гордість, відчуття, що ми справжні європейці. І якщо вже квітці - чорнобривцю судилося допомогти нам у цьому, то нехай вона й буде благословенним символом нової, європейської України!
На тлі усього вищесказаного, гарним підсумком мого дослідження будуть слова Сергія Супрунця, молодіжного лідера проекту «Чорнобрива Україна»: «Ми віримо, що з часом чорнобривці зможуть не тільки стати символом України, а й сформувати певний імідж нашої держави. Тільки уявіть, як всі іноземні туристи, які відвідуватимуть нашу країну, говоритимуть: «О, Україна! Звичайно, знаємо. Це чудова країна, де росте дуже багато жовтогарячих квітів!».
Висновки
Народні символи – це наші святині, це те, що найбільше любить і шанує народ. Про них складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символ Росії – берізка, Японії – сакура. Україна ж вирізняється серед інших країн багатою рослинною символікою. І це само по собі дуже символічно, адже земля українська – щедра та родюча. Це земля, де ми народилися і живемо, земля наших батьків, дідів і прадідів. Усім нам безмежно дорога наша мати Україна, і куди б не закинула доля українця, його душа залишається тут, де «тихі води і ясні зорі», де народна пісня бринить найглибиннішими почуваннями, а чорнобривці народжують у пам'яті найдорожчий образ матері.
Життя не стоїть на місці. Молода українська держава вирізняється швидким темпом розвитку і змін. На тлі цього з’являються елементи нової національної культури, які впливають на формування духовності та світогляду людини. Разом з цим змінюється та розширюється символіка.
Останнім часом популярність чорнобривців в нашій країні настільки зросла, що вони претендують стати новим символом сучасної європейської України, сформувати певний імідж нашої держави.
Але які б зміни не відбувалися, щоб вони не привносили в наше життя, вони, все одно, спираються на вікові традиції, живлющі джерела народної мудрості. Тож не даймо замулитися і зникнути їм, адже без минулого не має майбутнього. І нехай надбання української нації стане основою у розбудові єдиної соборної держави, її слави і величі у всьому світі.
Побудуємо нашу країну такою, щоб усі, хто її відвідає, із захопленням говорили: «О, Україна! Чудова країна, де росте дуже багато жовтогарячих квітів!»
Нехай в і надалі вони навіюють радість, щастя і сподівання на прекрасне майбуття.

Політика конфіденційності сайту

Створення сайтів і підтримка студія PBB design

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123