Краєзнавці Дубенщини

Мельник Діана, 15 р., школа-гімназія, м. Дубно, Рівненська обл.

Вступ
В розбудові Української держави постає чергове завдання: формування національної самосвідомості та історичної пам’яті українського народу. В його реалізації велика роль належить скарбниці пам’яті народної - історичному краєзнавству. За вивчення рідного краю, біографії його міст і сіл взялися сотні, тисячі ентузіастів, котрі хочуть всебічно знати, хто ми є в Україні сущі, чиї ми діти і якою була наша минувшина далека і близька.

Бо, як відомо, любов до рідної землі, до малої Батьківщини - одне з найсвятіших почуттів, яке кожен з нас проносить крізь усе своє життя. Витоки патріотизму починаються там, де людина вперше усвідомила себе особистістю, де взяла в руки «Буквар», або Шевченків «Кобзар», де відчула красу і безмежжя рідної природи. І замолоду, і на схилі років ми найчастіше згадуємо батьківську хату, материнську пісню, битий шлях, яким ходили до школи, незайманий ліс за сільською околицею. І з особливою вдячністю згадуємо всіх тих людей, які ділилися з нами власною мудрістю, допомагали нам знайти дорогу у велике життя.
Краєзнавство - це і наука, і мистецтво донесення до широкого загалу особливостей історичного процесу. Неможливо переоцінити виховну роль і моральну віддачу краєзнавства, адже це реальний інструмент концентрації суспільної енергії навколо пріоритетних завдань збереження історико-культурної спадщини та довкілля. За період розбудови та становлення молодої Української держави вже чимало зроблено для відродження історичної пам’яті, духовності та культури, національно-патріотичного виховання нашого народу, передусім молоді. Великого значення у суспільному житті незалежної України набув краєзнавчий рух як явище громадсько-політичного, культурного і наукового життя, дієвий засіб глибокого пізнання та всебічного дослідження й вивчення скарбів рідного краю.
Зібраний фактичний матеріал та висновки роботи можуть бути використані істориками, краєзнавцями з дослідницькою, навчальною та виховною метою. Матеріали дослідження можуть сприяти вихованню як патріотичних почуттів української молоді, зокрема, дубенчан, так і прагнення самостійно долучитися до вивчення історії рідного краю.
Розділ 1
Історія розвитку краєзнавства на Волині
З чого починається Батьківщина? – запитання риторичне. В кожного з нас є або були батьки, дім, де народився і виріс, вулиця, по якій бігав у школу і проводжав кохану, маленьке село і велике місто, де тобі знайомий кожен куточок. Ці «точки» на карті Землі і є малою батьківщиною кожного з нас.
Дубенський район розташований в південній частині Рівненської області з центром в місті Дубно. Утворений 4 грудня 1939 року. Перша згадка про місто Дубно датована 1100 роком. Територія району - 1201 кв. км., або 6 % від території області. Чисельність населення - 48, 7 тис. чоловік. До складу району входить 103 населені пункти. Землі району належали до складу історичної Волині, великого історико-географічного, історико-етнографічного регіону, до якого входять сучасні області України: Волинська, Рівненська і частини Житомирської, Хмельницької, Тернопільської, Львівської.
Складовою частиною волинієзнавства є дослідження історії Рівненщини, в тому числі Дубенського краю. Волинське історичне краєзнавство пройшло тривалий та тернистий шлях свого становлення та розвитку, відображаючи крізь призму дослідження свого регіону всі події й трагічні сторінки життя свого народу, зазнаючи цензурних утисків, а його діячі - переслідувань і репресій від політичних режимів, що панували упродовж віків.
Краєзнавчий рух, як виразник українського національного відродження, започаткувався і розвинувся на Великій Волині ще у ХІХ столітті. В його складі сформувався важливий науково-дослідний напрям.
Становлення волинського краєзнавства відбулося у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть. Неоціненним є внесок у вивчення історії Волині представників історичної школи В. Б. Антоновича. Висвітлені окремі проблеми давньої історії Волині М. С. Грушевським. Участь у краєзнавчих дослідженнях Волині дав М. І. Теодорович. Культуру та побут населення Волині досліджував П. Чубинський.
Розвитку історичного краєзнавства на Волині у першій половині ХХ століття сприяли Товариство дослідників Волині та польські краєзнавчі осередки. Організатором краєзнавчої роботи в Рівному є Якуб Гоффман. Найвагомішою його справою, що спричинилась істотно до розвитку волинської історіографії, археографії, етнології, краєзнавства, бібліографії, була організація та десятирічне видання «Rocznik Wolynski» (Рочніка Волинського), який виходив у м. Рівному в 1930 – 1939 роках. Всього вийшло 8 томів.
В 90-х роках ХХ століття Всеукраїнська спілка краєзнавців стала координаційним центром краєзнавчої роботи в Україні. Відродився краєзнавчий рух на Волині, в тому числі й на Рівненщині, розширилась тематика з історичного краєзнавства.
Сучасні дослідники з історичного краєзнавства використовують загальнонаукові методи аналізу і синтезу історичного дослідження, спираючись на принципи науковості, об’єктивізму, всебічності. Однією із визначальних рис є використання пошуку першоджерел з історії краю.

Розділ 2
Літописне місто

Ти омите рікою Іквою,
Позолочене шпилями веж,
І оспіване дзвонів хвалою,
І оплакане димом пожеж…
Богдан Галета.

У нашому краї Дубно – одне з найдавніших і найцікавіших міст. Про його походження розповідає народний переказ. У глибоку давнину серед дубового лісу стояло село Дубенка. Від нього поселення і отримало назву – Дубен. У 1100 році про нього згадує Іпатіївський літопис. У той час якраз сталася надзвичайна подія. Давид Ігоревич, князь Володимир-Волинський, осліпив Василька, князя Теребовлянського. Руські князі на чолі з великим князем київським зібралися у Витичеві. За нечуваний злочин вони позбавили Давида князівства, залишивши за ним Буськ, Остріг, Дубен і Чарторийськ/
Іпатіївський літопис згадує про Дубно і в 1149 році, коли виникла міжусобна боротьба за великокняжий престол між Ізяславом Мстиславовичем і його дядьком Юрієм Володимировичем. Двоє старших Юрієвих синів, Ростислав і Андрій, йшли попереду з половцями і зупинилися ночувати біля Муравиці, раптом вночі половці злякалися і побігли назад. Дочекавшись ранку, Андрій відступив до Дубна, де його чекали брат з військом і половці.
Тоді Дубно входило до складу Володимир-Волинського князівства. Поселення тоді відігравало важливу роль у боротьбі населення краю із зовнішніми ворогами – польськими, угорськими та литовськими феодалами, степовими кочовими племенами.
У 1240 році татари під проводом Батия розгромили Волинь. Не вціліло і Дубно. Воно занепало і було на рівні незначного села, що входило до складу Острозької волості. Таким воно дісталося Федору Даниловичу, князю Острозькому. Нові господарі прагнуть зробити поселення надійним бастіоном в охороні своїх володінь. У 1492 році вони споруджують замок.
1498 року, свідчить грамота, дана литовським князем Олександром князю Костянтину Івановичу Острозькому, місту Дубно був наданий привілей, так зване магдебурзьке право.
Дубно починає рости. Розвивається торгівля і ремесла, які надбали типових для середньовіччя форм. Історична забудова XVII – ХІХ століть почала формуватися наприкінці XV століття після отримання права міського самоврядування. Його опорою від ворожих нападів (зі сходу) був Замок кінця ХV ст., із заходу - Луцька брама ХVІ ст., а також костел і монастир бернардинів ХVІІ ст. (з північного заходу), з півночі місто захищалось монастирем кармеліток XVII – XVIII століть. Поруч міських укріплень розташовувались острівні поселення: Хрестово-Воздвиженський, Спасо-Преображенський, Підборецький і Страклівський монастирі. Колишні передмістя Забрама, Вигнанка, Сурмичі, Підборці, Страклів нині злились з містом.
Древнє Дубно – місто на перехрестях епох, на перехрестях подій. Жодна значна подія, яка торкалася Східної Європи, тією чи іншою мірою не оминула Дубна. Середньовічне Дубно було одним з найбільших культурних центрів Волині. При тутешніх монастирях жили і працювали видатні вчені, літератори, церковні діячі – Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, отець Віталій, Іов Залізо (Іов Почаївський), ігумен Хрестовоздвиженського монастиря. Отець Віталій тут 1604 року перекладав з грецької книгу «Діоптра…», а ієромонах Арсеній у 1539 – 1566 роках створив відоме Дубенське Четвероєвангеліє.
Дубенський Замок у часи середньовіччя називали Волинською твердинею через вигідне ландшафтне розташування (з трьох сторін його омивали води ріки Ікви та її болотисті заплави) і міцні фортифікаційні споруди ХVІІ ст., які робили цю споруду неприступною упродовж кількох століть. Тут зберігали свої багаті скарби князі Острозькі, а згодом - і нащадки Острозької ординації: князі Заславські, Сангушки, Любомирські; тут, під охороною хоругв ординатського війська, надійно зберігались безцінні родинні архіви цих можновладців. Тут діяла людвисарня - ливарна майстерня, де виготовлялися гармати, культові речі для храмів і монастирів, предмети побуту.
У ХVІІІ ст. місто набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки знаменитим Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова 1774 року. Ці ярмарки починалися 7 січня і тривали цілий місяць. Для зручностей гостей і купців князь Михайло Любомирський побудував кілька двоповерхових будинків навколо Ринкової площі, звів ратушу і ще один палац у Замку, блискуче декорований італійським зодчим Доменіко Мерліні. Дубно, населення якого тоді становило 6535 чол., щорічно (протягом двох десятиліть) приймало до 30 тисяч гостей. У Замку влаштовувались пишні бенкети, лицарські турніри, феєрверки. Тут ставив свої п'єси знаменитий польський драматург Войцех Богуславський, де головні ролі виконував знаменитий актор Казімеж Овсінський, виступала римська опера. Азартні ігри в Замку часто поглинали весь обіг торгового дня. Під час контрактів Дубно тричі (у 1781 році) відвідав польський король Станіслав Август, де йому влаштували полювання на ведмедя.
Наприкінці XVIII ст. Дубно тимчасово було столицею престолонаступника французького трону, опального принца Конде, та його родича, представника роду Бурбонів – Герцога де Беррі. Приблизно в той самий час місто відвідала легендарна жінка – гусар Надія Дурова, яка служила в Литовському полку, який дислокувався у Дубровиці та Луцьку. Окремий підрозділ цього полку дислокувався і у Дубні. Шляхи великого українського філософа і поета Григорія Сковороди теж пролягали через Дубно у 1753 і інших роках. Місто Дубно освячене слідами і сльозами Тараса Шевченка, який побував тут восени 1846 року.
А ще ж долучаються до історії нашого міста й такі славетні імена, як український гетьман Іван Виговський, Іван Федоров і Северин Наливайко, Оноре де Бальзак й Антоній Мальчевський, Олександр Купрін й Володимир Короленко, Леся Українка й Улас Самчук, Віталій Лисенко і Ярослав Гашек, патріарх Мстислав (Степан Скрипник) і генерал де Голль, Тадеуш Чацький і Валер'ян Поліщук, Симон Петлюра й митрополит Іларіон (Іван Огієнко), Андрій Малишко й Максим Рильський, Ніна Матвієнко й Станіслав Ростоцький, Микола Костомаров й Адам Міцкевич, Михайло Драгоманов і Олена Теліга та інші. Додаймо сюди й наших видатних сучасників - Почесні громадяни міста Дубна - Микола Сивіцький з Варшави, Юрій Шумовський із США, Борис Возницький зі Львова, Микола Жулинський з Києва, Петро Вишневський з Дубна та багато інших.
Археологічні дослідження в місті й на його околицях, головним чином, поки що носили розвідувальний характер. Виявлені поселення епохи ранньої й пізньої бронзи, черняхівської культури, культури кулястих амфор. На території Дубна знаходять римські монети ІІ століття нашої ери. Археологічні розкопки проводили вчені Ю. Шумовський, М. Островський, М. Смішко, В. Селедець, І. Свєшніков, В. Гупало.
Постановою Кабінету Міністрів України № 444 від 14 червня 1993 року, було створено Державний історико-культурний заповідник міста Дубна, на балансі якого нині знаходяться такі пам'ятки історії, культури, архітектури, як Замок, Луцька брама, колишні монастир і костел бернардинів, синагога, Спасо-Преображенська церква, Юріївський храм, монастир кармеліток, Іллінський собор, численні світські будівлі ХVІІІ - ХІХ століть. Ведуться реставраційні роботи, проводяться наукові конференції, відкриваються тематичні виставки, поповнюються фонди, видаються нові краєзнавчі книжки.
Отже, древнє Дубно, замок, православні храми й католицький костел, синагога, розгалужені підземні ходи, якими помережена центральна заповідна частина Дубна завжди вабили до себе мандрівників, дослідників, музикантів, артистів, де історія дихає на кожному кроці.
Розділ 3
Краєзнавці Дубенщини
3.1. І. Д. Лозов’юк - краєзнавець, етнограф, публіцист
Минуле Дубна здавна привертало увагу не тільки істориків-фахівців, але і багатьох аматорів-краєзнавців. Своєю подвижницькою працею вони зробили чималий внесок у дослідження історії нашого краю. Серед видатних людей, що народилися і проживали на Дубенщині і своєю працею сприяли вивченню історії міста, ім’я І. Д. Лозов’юка, безперечно, займає одне з почесних місць.
Лозов’юк Ігор Дмитрович народився 1917 року в селі Хотин колишнього Дубенського повіту Волинської губернії (теперішній Радивилівський район) в сім’ї священика. Ще до школи вмів читати. Ходив до початкової школи у рідному селі. Його першою вчителька була рідна тітка Олександра Григорівна Ісаєвич.
 У 1936 році Ігор Лозов’юк вступає до Варшавського університету на факультет православної теології і паралельно на філологічний факультет. Ще лишався один академічний рік, та 1 вересня вибухнула Друга світова війна.
Саме Друга світова війна стала початком життєвих незгод Лозов’юка. Ігор Дмитрович воював, був поранений, війну закінчив у Чехословаччині. Учасник війни, нагороджений медалями, як мільйони інших безвинних, вчорашній фронтовик потрапляє у безжальні лещата сталінської тиранії й неждано опиняється далеко від України, в Омській області. Вісім років він був на засланні, а потім майже все життя «ворогом народу». Повернувшись, він був змушений вступити у вечірню школу, а відтак вивчитися на бухгалтера. Цю скромну посаду Ігор Дмитрович займав до самої пенсії. Він був глибоко віруючою людиною, саме тому не зневірився, не озлобився. Бо любив людей.
Ще з 1937 року І. Д. Лозов’юк почав виступати з краєзнавчими статтями у часописах «Наша Батьківщина» - Львів, «Дитина» - Варшава, «Рочнік волинські» - Рівне. У 1938 році в Рівному вийшла його книжка польською мовою «Бібліографія наукових праць у «Волинських єпархіальних відомостях» за 1867-1915 роки». Ця книжка становить окремий відбиток з 7-го тому «Рочніка волинського». На 73 сторінках автор подає анотацію до кожної наукової праці. Зміст праць стосується історії Волині, зокрема - князів Острозьких.
У 80-тих роках краєзнавчі статті Ігоря Дмитровича Лозов’юка виходять під псевдонімами у міськрайонній газеті «Червона зірка». Це статті «Герб нашого міста» та «Сурмицькі дзвони». У 1990 році Дубенське видавництво «Наш край» випустило буклет «Віч-на-віч з Дубном» з краєзнавчими нотатками І. Д. Лозов’юка. Тільки починаючи з 1991 року, газета «Вісник Дубенщини» почала систематично друкувати статті Ігоря Дмитровича. Вийшли серії статей «З дубенської бувальщини», «Давні дубенські монастирі», «Йдемо з віків», «З історії Української Автокефальної Православної Церкви». «Статті І. Д. Лозов’юка відзначаються величезною сумлінністю, глибокими історичними знаннями, чималим літературним хистом», - писав І. К. Свєшніков.
І. Д. Лозов’юк не задовольнявся вивченням преси та інших вітчизняних друкованих видань. Архівна картотека краєзнавця налічує понад 1000 формулярів. Для її поповнення Лозов’юк користувався виписками, а пізніше і відбитками архівних матеріалів з Польщі, Росії, всієї України.
А книги були частиною життя І. Д. Лозов’юка. «Кохався у книгах. Пристрасно, по-юнацькому. Це треба було бачити, з якою любов’ю брав до рук старовинні фоліанти, енциклопедії, зарубіжні видання», - згадує про Ігоря Дмитровича Микола Пшеничний. В його бібліотеці - багатотомники дореволюційних видань - книги класиків: В. Скотта, Е. Хемінгуея, Ш. Руставелі, Т. Шевченка, Л. Українки та ін. Чільне місце займають «Слово о полку Ігоревім», книги сучасних авторів про козацтво. Багато книг французькою, німецькою, польською, російською мовами. А ще - словники.
І. Лозов’юк підтримував зв’язки з багатьма музеями України, щиро ділився з науковцями здобутою інформацією, консультував. Про це свідчать листи з словами подяки від краєзнавців Житомира, Києва, Львова.
І. Д. Лозов’юк був багатогранною людиною. За своє життя зібрав чималу колекцію монет, марок, листівок з ілюстраціями відомих творів мистецтва, зразків українських вишивок (перемальовував їх власноручно). Власноруч хрестиком він вишив відому картину Куїнджі «Березовий гай». Всі свої колекції старанно групував за темами, робив до них анотації, оформляв альбоми, папки. Своє давнє захоплення фотографуванням він не полишив до останніх днів свого життя. З заслання він привіз, крім підірваного здоров’я, десяток альбомів з фотографіями краєвидів суворого Сибіру в різні пори року.
На підмурівках, залишених нам, - вже інші дослідники зводитимуть стіни, дах, вікна, двері, садитимуть квіти й дерева довкола оселі його духу, й, очевидно, далеко не всі здогадуватимуться, хто, коли, в яких умовах закладав підвали, довбав, носив камінці і, закачавши рукави, день у день трудився не для себе, а - для нас. Для Дубна і дубенчан, для Волині, для України.
3.2. П. О. Савчук - історик, краєзнавець
Одним із наріжних каменів нашого українського дому є формування національної свідомості громадян. Ніякі матеріальні блага не замінять того, що зветься духовністю, того, що ґрунтується на любові до рідної землі, вікових традиціях народу, історії, єдності минулого, сучасного і майбутнього.
Збереження цього зв’язку часів - в руках істориків і краєзнавців, які присвятили своє життя самовідданій праці на ниві історії й краєзнавства, праці благородній і відповідальній. Глибоко вивчає та досліджує історію Дубна - історик, кандидат історичних наук Савчук Петро Оксентович.
Народився П. О. Савчук у с. Злинці Дубенського повіту 12 червня 1935 року. Маючи потяг до навчання, майбутній історик почав його у Здовбицькій семирічці. У 1953 році закінчив Семидубську середню школу і тоді ж вступив у Луцький державний педагогічний інститут ім. Лесі Українки. Обрав історичне відділення. Вже у вузі були перші спроби зайнятися науковою працею.
Зразу ж після отримання вищої освіти починається трудова діяльність на освітянській ниві. Він працює вчителем Білівської середньої школи Клеванського району, та мрії про серйозну дослідницьку роботу не залишав. Розпочинає активні пошуки у Рівненському обласному державному архіві. Тема торкалася суспільно-політичного життя краю у 20-30-х роках ХХ ст.. згодом він опублікував дві статті у Клеванській газеті «Зоря». Матеріал був про діяльність підпілля у краї.
Важливим доробком вченого є праця над історією міста Дубна та населених пунктів району. Під егідою Інституту історії Академії наук УРСР видається 26-томна «Історія міст і сіл Української РСР». Петро Оксентович очолює колектив по підбору матеріалів і підготовці нарисів. Ним особисто були написані розділи: «Дубно», «Верба», «Плоска», «Привільне» та ще 17 довідок по селах району. У цей період автор успішно співпрацював із тодішнім директором Дубенського краєзнавчого музею Селедцем Володимиром Денисовичем, який, як ерудована людина, допомагав у зборі документів та написанні статей. 1973 року у співтоваристві він видає краєзнавчий нарис «Дубно».
Узагальнивши практичний досвід роботи, Савчук П. О. в 1973 році у львівському «Каменярі» видає брошуру про інтелігенцію району, її працю серед трудівників і учнів. А через два роки, після численних правок, узгоджень, запевнень і переконань, виходить у світ путівник «Дубнівський краєзнавчий музей» - у співавторстві з директором музею Кузнєцовим І. І. та журналістом Яковчуком П. Г.
Після захисту кандидатської дисертації у 1978 році Савчук Петро Оксентович зосереджує свою увагу на науково-дослідницькій роботі. Через рік переходить у Рівненський державний інститут культури, щойно відкритий у січні 1979 року. Тут працює на кафедрі суспільних наук старшим викладачем, доцентом, деканом заочного факультету, аж до його реорганізації у 1999 році.
Добра частина життя і творчості вченого припадає на радянський період, що позначилося на науковій діяльності щодо тематики, змісту досліджень.
1990-ті роки стали поворотним пунктом в дослідженні «білих плям» нашого краю. Петро Оксентович постійно виступає на теоретичних конференціях «Велика Волинь» в Житомирі, Луцьку, Рівному, Хмельницькому.
З 2000 року тема монастирів і церков Дубенщини стає провідною в його творчості. Лише епізодично його увагу відвертають нагальні проблеми історії Дубенщини, на які він теж реагує. Це монографія «Дубенський форт» (2001). Щодо релігійної тематики, то вона є вагомим внеском в дослідження виникнення, розвитку, причин занепаду монастирів на Дубенщині (як православних, так і католицьких). Першим ґрунтовним дослідженням церковного життя краю стало краєзнавче видання «Дубенська Георгіївська церква на Сурмичах» (2000). У 2002 році з’явилось яскраве дослідження з історії Дубенського Хресто-Воздвиженського монастиря, присвячене пам’яті його очільника Іова Почаївського. У 2006 році побачила світ книга «Дубенський Спасо-Преображенський монастир і церква». У ній цілий розділ присвячений історії м. Дубна.
Наукова діяльність кандидата історичних наук Савчука П. О. знайшла гідну оцінку. Працюючи в Рівненському державному інституті культури, в 1994 році стає лауреатом премії ім. М. Костомарова, а у 2002 році - лауреатом обласного краєзнавчого товариства, за книгу «Дубенський форт». У 2007 році йому вдруге присвоюють звання лауреата обласної краєзнавчої премії за історико-краєзнавчі розповіді про монастирі Дубенщини. На рахунку вченого вже понад 250 наукових праць. Серед них чільне місце займають дослідження міста Дубна і краю. Його науковий доробок - багатющий матеріал для науковців, істориків, педагогів, студентів, школярів, краєзнавців і всіх, кому не байдужа історія рідного краю.
3.3. Літописці дубенського краю
Помітне місце у галузі археології Рівненщини вже посів Віталій Ткач. Відносно молодий, який зробив внесок в розвиток цієї науки.
Народився він 9 лютого 1975 року. Навчався в ЗОШ № 1 міста Дубна. Закінчив Рівненський інститут слов’янознавства.
Захоплення археологією почалося ще у школярські роки. Після того, як довідався, що наше старовинне місто фахово як археолог майже ніхто не досліджував. Найперші розвідки були на любительському рівні, в буквальному розумінні - на поверхні. Але й таким чином його домашня археологічна колекція почала збільшуватися з кожним днем, з кожним тижнем і місяцем.
Ще у дванадцятирічному віці В. В. Ткач уже встиг взяти участь у кількох археологічних експедиціях. Це і в селі Грядки Дубенського району, де дослідження епохи пізнього палеоліту проводив Рівненський обласний краєзнавчий музей; й наукова експедиція «Дніпро» - по трипільській культурі - в селі Григорівка Канівського району під керівництвом київського вченого М. Ю. Відейка; розкопки мікролітичної культури пізнього палеоліту в селі Семенівка Бориспільського району, організована Інститутом археології Академії Наук України, кандидатом історичних наук Д. Ю. Нужним; у 1995 році була організована археологічна експедиція у Дубенському замку, яку очолював св. п. І. К. Свєшніков.
Проводив дослідження Тараканівського форту - як історичної пам’ятки. В результаті чого було виявлено чимало речей кінця ХІХ - поч. ХХ ст., які відносяться до життєдіяльності форту.
Віталій Ткач активно проводив розвідки давноруських поселень та городищ. Наслідком стало відкриття нових, цікавих для вивчення, пам’яток, зокрема - в селі Тараканів. Пошуковець виступив як співавтор узагальнюючої публікації по городищах слов’яноруського часу.
Одним з улюблених періодів для краєзнавця є епоха бронзи. Відомості про поселення цього часу значно розширилися завдяки його розвідкам та публікаціям.
Розкопки в Дубні біля Синагоги дали дуже важливий матеріал для вивчення кераміки ХІУ ст. в 1997-2002 роках активно досліджував колишній Підборецький монастир. Відповідно - зібрав колекцію, частина якої передана у Дубенський історико-культурний заповідник, а частина - у Рівненський краєзнавчий музей.
Досить таки часто ходить з учнями в багатоденні походи, досліджуючи місцевість.
Людмила Степанівна Ганжелюк народилася 11 травня 1964 році у мальовничому, хоч і доволі віддаленому від районного центру, селі Майдан. Сім’я була працьовита, воістину українська (шанувались народні традиції, звичаї, любили співати пісні, вишивали, були глибоко віруючими людьми). Коли вона із 1971 по 1978 роки навчалась у тутешній 8-річній школі, то проявила себе як старанна, допитлива учениця. Особливо любила уроки літератури, історію, географію.
Вже навчаючись із 1979 по 1983 роки у Дубенському педагогічному училищі, стала однією з активісток літературно-мистецького об’єднання «Серпанок». Отримавши диплом про середню спеціальну освіту, поїхала, згідно державного розподілу, у Львівську область. Там і почався її педагогічний стаж, коли вона своє серце, свої знання щиро почала віддавати дітям: спочатку працювала вихователькою, а невдовзі - завідуючою дитячим садком.
Але хотілося вчитися далі. Таким чином, поступила у Рівненський гуманітарний університет, після закінчення якого стала студенткою і Кам’янець-Подільського національного університету.
Є автором 8 книжок, сценаріїв, масових заходів народознавчого та християнського спрямування, пише пісні, серйозно і глибоко займається вивченням топоніміки Дубенщини. Брала участь у багатьох фольклорно-етнографічних експедиціях по селах Дубенського району. Її творчий, науковий, педагогічний доробок уже добре знаний в Україні та за рубежем.
Алла Василівна Семенюк народилася на хуторі Ластівка в с. Білобережжя Дубенського району. Закінчила Варковицьку середню школу із золотою медаллю, а також - Львівський державний університет імені Івана Франка, історичний факультет. Деякий час працювала вчителем історії середньої школи № 3 м. Дубна. На даний момент - методист відділу освіти райдержадміністрації. Крім виконання своїх посадових обов’язків, вона займається створенням навчально-методичних посібників, укладанням карт, є керівником творчої групи вчителів, організовує краєзнавчо-пошукову роботу на Дубенщині.
У 2000-му році до 900-ліття нашого міста світ побачило перше її видання «Дубенщина. Історичний путівник», яке містить в собі матеріали з історії краю, карту видатних місць, анотацію до карти. Воно адресоване викладачам історії, народознавства, краєзнавцям, учням, студентам, всім, хто цікавиться славною минувшиною і сьогоденням. Приємно, що цей путівник розійшовся по світі, адже його дарували делегаціям з Києва та зарубіжним гостям.
У 2003 році Алла Василівна видала навчально-методичний посібник із краєзнавства, - як засіб збагачення духовності школярів. У ньому вміщені розробки уроків, тематичні дослідження, конкурсні твори з історії рідного краю.
У 2004 році до каталогу Рівненщини занесений був творчий проект Алли Василівни під назвою «Краєзнавство - безцінна скарбниця збереження історичного досвіду», який отримав І-ше місце у номінації «Історія та право» в обласному конкурсі-ярмарку педагогічних ідей. У цьому ж конкурсі у 2006 році перемогу здобув рукопис книги «Літопис Дубенського краю», який у 2007 році вийшов окремим виданням. Це - історико-краєзнавча річ, яка досліджує історичні місця Дубенщини, архітектурні пам’ятки краю.
У 2007 році Аллу Василівну було обрано головою Дубенського об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, і цього ж року у грудні делегація на чолі з нею брала участь у святкуванні ювілею 90-ї річниці «Просвіти» на Рівненщині.
У 2007 році Алла Василівна стала лауреатом рейтингу громадської популярності Дубенського району «Золотий колос».
Щодо творчих задумів та планів на майбутнє (як краєзнавця та дослідника нашого краю), то Алла Василівна ставить собі за мету: видати книги «Нариси історії шкіл Дубенщини», «Дубенщина туристична»; продовжити випуск програми «Дорогами рідного краю»; зняти фільми «Мотря Братійчук - гордість Вербської землі», «Відродження духовності» (про село Липу) тощо.
Висновки
У становленні Української незалежної держави чи не найважливішу роль відіграють завдання формуванню національної свідомості та історичної пам’яті нашого народу. В їх реалізації одну з провідних ролей відіграє краєзнавство - наука про дослідження рідного краю, яка виконує науково-пізнавальні та виховні функції.
Адже, шановані нами поняття «Батьківщина», «національна гідність», святе поняття Отчого дому і рідної землі починаються саме з рідного краю, своєї домівки, села, вулиці, де людина народилася і виросла, де пройшло її босоноге дитинство. Вони передаються з покоління в покоління з молоком матері, мелодією народної пісні, поетикою рідної мови. Почуття любові до отчого краю, глибокої поваги до вікових традицій є невичерпним джерелом духовності, моральності та культури сучасної людини. Саме знання рідного краю духовно збагачує людину, виховує неперехідне почуття любові до Вітчизни, глибоку повагу до традицій свого народу та інших народів, що здавна пліч-о-пліч жили і працювали на нашій землі.
В зв’язку з цим, сьогодні ми повинні глибоко замислитися над тим, як повніше використати виховний потенціал краєзнавства для відродження духовності й історичної пам’яті, виховання національної гідності нашого народу, і особливо молоді. Тому хочемо наголосити, що вся діяльність краєзнавців, науковців-спеціалістів з дослідження рідного краю повинна проводитися на наукових підвалинах з використанням нових архівних і друкованих джерел, на основі нових підходів, продиктованих часом з тим, щоб нами була досліджена і написана нова, правдива історія «малої батьківщини».
На нашу думку, Ігор Дмитрович Лозов’юк був багатогранною людиною. За своє життя зібрав чималу колекцію монет, марок, листівок з ілюстраціями відомих творів мистецтва, зразків українських вишивок (перемальовував їх власноручно). Власноруч хрестиком він вишив картину відому Куїнджі «Березовий гай». Всі свої колекції старанно групував за темами, робив до них анотації, оформляв альбоми, папки. Своє давнє захоплення фотографуванням він не полишив до останніх днів свого життя. І. Лозов’юк підтримував зв’язки з багатьма музеями України, щиро ділився з науковцями здобутою інформацією, консультував. Ігор Дмитрович довго не міг винести на широкий загал той духовний скарб, який плекав усе своє життя. Вже після його смерті його архіви, краєзнавчі матеріали, літературні відомості про наш край, бібліотеку, у якій багато рідкісних книг, а також вишивки, оригінали малюнків були передані до Державного історико-культурного заповідника м. Дубна. Нині у заповіднику створено іменний фонд І. Д. Лозов’юка, наукові працівники вивчають цю величезну спадщину.
Палке бажання вивчати історію рідного краю у Петра Оксентовича Савчука з’явилося дуже давно, ще в юності, і цьому він вирішив присвятити своє життя. Його науковий доробок – багатющий матеріал для науковців, істориків, педагогів, студентів, школярів, краєзнавців і всіх, кому не байдужа історія рідного краю.
В. В. Ткач, Л. С. Ганжелюк, А. В. Семенюк дуже багато роблять для дослідження «білих плям» нашого краю.
Обов’язок всіх краєзнавців глибоко і всебічно досліджувати всі сторінки «малої батьківщини» від далекої минувшини до сьогодення. Історія Рівненщини досліджена краєзнавцями, буде внеском у загальнонаціональну справу: відтворення правдивої історії України.