This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Заповідь Лева Шанковського – служити народу та Україні

Рогожинська Анастасія, с. Оброшино, Львівська обл.

Широкую ниву умів Ти орати
І труду зусиллям давав все почин,
Ратай Ти, робучий, все повний посвяти
І народу свого ріднесенький син

Професор Лев Шанковський – чільна постать у науковому світі

Основні біографічні віхи

Лев Шанковський народився 9 вересня 1903 року в селі Дуліби на Стрийщині. Із батьком Лева— отцем Петром- товаришував Іван Франко. Саме через це у домі священика був учинений обшук.

У листі до нареченої Ольги Рошкевич Франко писав: «Їдучи до Долини, хотів би ще побачитися з Петром Шанковським…» Лев Шанковський у «Нарисах історії Стрийщини» писав: «Священик села Дуліби (тобто Петро Шанковський) дуже часто запрошував Івана Франка співати на Службі Божій. У неділю і свята Франко завжди співав з пам’яті утреню і вечірню».
Родина Шанковських була відомою у тогочасному галицькому середовищі: бабця Лева і його мама були з родини Петрушевичів, а дружина Марта— з Могильницьких.
Лев Шанковський навчався в Стрийській гімназії. У 15-річному віці включився в національно-визвольну боротьбу— вступив до Першої пластунської сотні Української Галицької Армії, яка 1 листопада 1918 року брала участь у військовому перевороті в Стрию. В результаті Листопадового зриву владу в Галичині здобули українці. Шанковський закінчив Старшинську школу Зв‘язку із званням підхорунжого. У 1920 став членом Української Військової Організації, у якій його зверхником був Микола Бігун, товариш з гімназії й служби в Пластунській сотні. Того ж року перейшов до діючої армії Української Народної Республіки, брав участь у Першому Зимовому поході армії УНР (1919-1920).
Після закінчення визвольних змагань продовжував навчання в Станіславській гімназії, де склав іспит на атестат зрілості. В 1922 році Лев поступив до Таємного Українського університету у Львові, де вивчав історію. Згодом вчився на філософському факультеті Львівського університету, вивчав французьку та англійську мови та літератури. Загалом Лев Шанковський опанував німецьку, латинську, грецьку, італійську та іспанську мови. Одночасно вчився у Вищій школі закордонної торгівлі (сьогодні – Львівська комерційна академія).
У 1930 році Лев Шанковський одружився з Мартою Могильницькою. Люди зрілого віку нашого села пам‘ятають пані Марту, яка, не шкодуючи сил, віддавалась художній самодіяльності, зокрема, навчала вишивати молодь не лише Оброшина, а й навколишніх сіл. У подружжя народився син Ігор, який сьогодні — професор літератури в італійському місті Трієст. Ігор Шанковський вивчав славістику в Токіо, Філадельфії, Мюнхені. Володіючи блискуче японською мовою, переклав 100 японських середньовічних поетів і видав збірку їхніх творів під заголовком «Сто поетів— сто пісень». Йому належать розвідки українською і англійськими мовами про Василя Симоненка. Поезії і літературознавчі есе друкувались в журналах «Київ» (виходив у Філадельфії) і «Визвольний Шлях» (у Лондоні).
Л. Шанковський проявив себе як журналіст в «Літописі Червоної калини». Багато працював у середніх та вищих навчальних закладах Стрия, Станіславова, Львова. Після 1939 року Шанковський працював легально як референт з професійно-технічної освіти при Українському Центральному Комітеті у Львові. Йому вдалося вберегти багатьох молодих українців від вивозу на примусові роботи в Німеччину, скеровуючи їх на навчання в професійно-технічні установи. Він займався також науковою роботою в галузі досліджень і популяризації української військової історії.
Сучасний дослідник визвольного руху Є. Перепічка стверджує, що Лев Шанковський брав участь в складі озброєної боївки ОУН у Щирці поблизу Львова. Бої з поляками у вересні 1939 р. мали оборонний характер. Тоді було роззброєно приблизно 500 польських вояків, які скупчилися в селах Ставчани та Оброшино та погрожували погромами сусіднім селам. «Роззброєних поляків зачинили в селянських клунях, а після проведення слідства затримано тільки старшин, а рядових відпустили на волю, попередивши їх, що за всякі спроби тероризувати українське населення їх з боку українців зустріне сувора кара». Під час німецької окупації Л. Шанковський працював у підпіллі в Крайовому військовому штабі ОУН у вишкільному відділі. Займався організацією освіти, навчанням бійців, розробкою партизанських підручників та статутів.
Співпраця Шанковського з Організацією Українських Націоналістів мала військовий, політичний і дипломатичний характер. З його ініціативи створено Українську Головну Визвольну Раду, яка розглядалась не тільки як верховне політичне керівництво організованої визвольної боротьби українського народу під час Другої світової війни, але також як структура державно-юридичного характеру. 21 вересня 1943 року Лев Шанковський отримав запрошення від Романа Шухевича для участі в підпільній організації, метою якої буде «зорганізувати верховний політичний орган для ОУН й УПА, - підпільний український уряд, що його покличе до життя зорганізована нами підпільна установа, щось в ролі тимчасового парламенту України, очевидно в підпіллі». Установчі Збори Ініціативного Комітету (ІК) для створення УГВР відбулися 25 березня 1944 року в складі 5 осіб: Лева Шанковського (голова Комітету), Дарії Ребет, Іллі Сем‘янчука, Михайла Степаняка і Василя Охримовича. Головними завданнями ІК визначались: підготовка Великого Збору УГВ та основних документів Ради, підбір майбутніх членів УГВР, які визнавали доцільність революційних методів визвольної боротьби та її потребу проти обох окупантів. Наради ІК УГВР відбувалися в основному у Львові в будинку «Просвіти». Проект Універсалу УГВР був складений о.Іваном Гриньохом і Левом Шанковським, а над редакцією Устрою та Платформи УГВР працювала комісія під керівництвом Мирослава Прокопа. Особисто Л. Шанковський оформлював мандати членів УГВР Івана Вовчука, підполковника Варфоломія Євтимовича, Василя Потішка, Павла Турули, Петра Чуйка.

Еміграційна діяльність Лева Шанковського

За пропозицією Романа Шухевича Президент УГВР Кирило Осьмак і члени Президії постановили вислати за кордон спеціальну місію із завданням вести там зовнішньо-політичну діяльність від імені УГВР та українського визвольного руху в цілому. Очолив місію Микола Лебедь. До складу місії входив і Лев Шанковський, який 1946 р. виїхав в Мюнхен, і став співзасновником Закордонного Представництва ОУН в Німеччині. Завдяки доброму знанні іноземних мов йому вдалось нав‘язати контакти з багатьма впливовими політиками, обстоюючи, роз‘яснюючи та захищаючи визвольну боротьбу УПА від фальсифікації, дезінформації на міжнародній арені.
Після Другої світової війни постала потреба у створенні координаційного органу—Української Національної ради. Провід ОУН-б провадив переговори в цьому напрямі. На підготовчому етапі переговорів усі погодилися з вимогами Закордонної Частини ОУН. 16 липня 1948 р. в Аугзбурзі в таборі «Зоммер-Казерне» розпочала роботу перша сесія Українська Національна Рада. Від ЗЧ ОУН до УНРади було делеговано проф. Івана Вовчука (голова фракції), Костю Кононенка, Бориса Андріївського, проф. Лева Шанковського, Анатолія Рябушенка, др. Петра Мірчука.
За патріотичну діяльність та участь у визвольній боротьбі українського народу Лев Шанковський мав багато нагород: Пам‘ятний хрест УГА, Хрест ім. Симона Петлюри, Залізний хрест. Генерал Роман Шухевич особисто надав Л. Шанковському звання поручика УПА.
Наприкінці 1949 року Лев Шанковський виїхав до США, проживши у Філадельфії до останніх днів свого життя. Еміграційний період життя Лева Шанковського багатий на громадську науково-дослідницьку і педагогічну роботу. Він викладав новітню історію в Німеччині та США, редагував англомовний журнал «Пролог», щоденну газету «Америка». В діаспорі Шанковського знали як професора й дослідника української військової історії. Перу професора належать такі праці, як «Українська Галицька Армія», «Похідні групи ОУН», «Курені УПА в Перемишлянщині», «УПА проти Гітлерівської Німеччини», «УПА та її підпільна література», «The Ukrainian Liberation Movement in Modern Times” (українською— «Український визвольний рух на даному етапі»), «National Problem in the USSR» (українською – «Національні проблеми в СРСР»).
Лев Шанковський був дійсним та дієвим членом Наукового Товариства Шевченка, Українського історичного товариства, доцентом та почесним професором ряду американських, європейських університетів та наукових установ. Він передав свою власну бібліотеку Києво-Могилянській академії. Наукові досягнення Лева Шанковського користуються визнанням серед авторитетних вчених та діячів світового рівня, є вагомими джерелами у світовій історичній та політичній науці найновіших часів.
Бог наділив професора Шанковського великим талантом не лише історика, журналіста, а й промовця. Він у своєму житті виголосив сотні доповідей різних за тематикою на наукових конференціях, військових зборах та конгресах в Європі, Америці, Австралії.
Професор Лев Шанковський дожив до проголошення незалежності України- помер у Філадельфії 25 травня 1995 року на 92 році життя.
15 серпня 1995 року оброшинська громада отримала лист з Нью-Йорка, в якому середовище Української Головної Визвольної Ради повідомило про смерть відомого професора. У листі було сказано: «Для всього українського народу є великою втратою відхід Лева Шанковського, людини широкого інтелекту, природно талановитого і продуктивного працівника пера, дослідника, доброго сина своєї батьківщини. Тіло покійного спочило на цвинтарі св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку в штаті Нью-Джерсі, в секції цвинтаря колишніх вояків Української Повстанської армії».

Дослідження української воєнної історії

Під час навчання у Таємному університеті у Львові Лев Шанковський став учасником семінару української воєнної історії (1924 р.) під керівництвом професора Івана Кревецького. Тоді почалось зацікавлення історика військовою тематикою. На семінарі автор виклав дві розвідки краєзнавчого характеру: «Козятинська бригада під Львовом» і «Оброшин та оброшинці у визвольних змаганнях», які зникли в архіві «Червоної Калини» в 1939 р. Останній рукопис знайшов відомий на галицьких теренах краєзнавець Василь Лаба. Він вважає, що у військового історика збереглись чернетки дослідження, на які Шанковський посилався у праці «УГА». Відрадно, що із села Оброшин в армії перебувало 87 осіб, з-поміж яких одна жінка— Розалія Гумен. Її Шанковський називав «однією з кращих розвідниць команди 7-ої Львівської бригади». Відомо, що 36 оброшинців загинуло на полі бою. Загалом було мобілізовано до війська 7, 4 % населення. У брошурі Лаба умістив додаток Микитея про події визвольних змагань в Оброшині (він був зятем пароха М. Левицького).
В 1930-х роках Л. Шанковський був членом-кореспондентом Воєнно-Історичного інституту у Варшаві, за дорученням якого виконував різні дослідження.
Професор Шанковський є одним із авторів фундаментальної праці «Історія українського війська», що нараховує 823 сторінки великого формату. У цьому виданні розділ, привчений Українській Повстанській армії, займає 200 сторінок. Завдяки його науковим здобуткам українська визвольна боротьба посіла чільне місце в сучасній історичній науці. Він виступав на сторінках багатьох часописів та журналів українською, англійською, німецькою, португальською мовами. Багато праці професор вклав у підготовку «Енциклопедії українознавства», в якій подав правдивий аналіз історичних подій.
Значна частина наукового доробку професора Шанковського вийшла за кордоном: в Мюнхені «Українська армія в боротьбі за державність» (1958) та «Похідні групи ОУН» (1958); в Единбурзі «The Ukrainian Liberation Movement in Modern Times» (1951); в Нью-Йорку «The Ukrainian Insurgent Army in Fight for Freedom» (1954).
Низка його розвідок на воєнну тематику поміщена в газетах і журналах: «Літопис Червоної Калини» (Львів), «Вісті Братства колишніх вояків 1 УД УНА» (Мюнхен), «Голос Комбатанта і «Вісті Комбатанта» (Нью-Йорк), «Альманах Провидіння» (Філадельфія), «Альманах» «Гомону України» (Торонто), «Український історик» (Нью-Йорк-Мюнхен), томи «Матеріали до історії УГА» (Вінніпег).
Вшанування пам`яті Лева Шанковського мешканцями села Оброшино
Самовіддана життєва позиція та високопатріотичний чин Лева Шанковського в ім‘я ідеалів становлення незалежної Української держави дозволяють визначити його заслуги перед українським народом, сучасною державою і нашим селом, дають підстави для його гідного вшанування. Він гідний пам‘яті оброшинців, заслужив на те, щоб в селі було відкрито пам‘ятну таблицю.
Це відкриття відбулось 7 вересня 2003 року та приурочене до 100-річного ювілею з дня народження нашого славного односельця. Посвята пам‘ятної таблиці відбулась на старому будинку сільської школи (сьогодні Дитяча музична школа). Урочистість відкрила директор музичної школи п. Наталія Кушнір. Почесне право відкрити завісу на дошці мали учні професора Шанковського— Юлія Островська та Володимир Шило. До громади звернулись: професор Львівського університету Лев Полюга, заступник голови НТШ, професор Іван Головацький, заступник голови Пустомитівської райдержадміністрації п. В. Салагай, тодішній сільський голова п. Василь Братюк, учні Лева Шанковського.
Окрасою свята стали виступи народної капели «Галичани» під керівництвом Любові Ковальчук, дитячого ансамблю «Зернятко», дуету Любові та Романа Підківки, духового оркестру, тріо викладачів музичної школи— Оксани Слободської, Галини Волосецької та Галини Гадзецької. Пам‘ятна дошка створена на доброчинні пожертви парафіян церкви св. Димитрія, членів осередку Союзу українок. Роботи по художньому оформленню проводились під керівництвом викладача коледжу ім. Труша Ярослава Троцька.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 438-р «Про присвоєння імен навчальним закладам» Оброшинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів присвоєно ім’я Лева Шанковського.
Увіковічення імені Лева Шанковського в селі Оброшино як гідного сина України, патріотичного борця, освітянина, громадського та наукового діяча сприяє національно-патріотичному та пізнавально-освітньому вихованню наступних поколінь. Життя вченого— це школа національно-патріотичного виховання нашої молоді, адже заповідь Лева Шанковського— служити народу та Україні.

Лев Шанковський

25 квітня 1995 р. помер у Філадельфії, США, проживши 91 рік, Лев Шанковський, член-засновник Української Головної Визвольної Ради, педагог, економіст, історик війська, публіцист, поліглот, людина всесторонньої освіти, непересічної працездатности, справжній український патріот.
Народившись у 1903-му році, Лев Шанковський належна до того українського покоління, в якого юнацьких роках український піднявся на революційний змаг будови своєї держави, і яке, те покоління, мало щастя взяти участь у тій боротьбі. Лев Шанковський був одним з перших серед них. Він – вояк Української Галицької Армії і Армії Української Народної Республіки, учасник Першого зимового походу, а після катастрофи українських армій, він у 1920-их рр. є в рядах Української Військової Організації, яка продовжує боротьбу проти окупантів України, врешті він пов’язує свою долю з організованим українським націоналістичним рухом ОУН, а під час війни він активний співробітник українського проти німецького підпілля, зокрема в галузі підготовки і вишколу військових кадрів УПА. Тоді також він співпрацює в Референдумі зовнішніх зв’язків ОУН і в такому характері бере участь в переговорах з представниками Румунії, якої війська окупували частину української території. Восени 1943 р. Лев Шанковський, на доручення Головного Командування УПА очолює Ініціативний комітет для створення Української Головної Визвольної Ради, він бере участь в Першому великому Зборі УГВР і є одним з її членів-засновників.
Лев Шанковський був серед тих, хто на доручання Президії УГВР виїхали з рідних земель на Захід зі завданням вести інформативну працю серед чужинець кого світу про організовану визвольну боротьбу українського народу. В рамках цього завдання, надбання Лева Шанковського чималі. Тривалий час він був членом Закордонного Представництва УГВР і співробітником Дослідного і видавничого об’єднання «Пролог» в Нью-Йорку, зокрема як редактор англомовного журналу «Prologue».
Вже на початку 1950-их рр. він писав працю «Українська Повстанча Армія», що появилася у збірному томі «Історія Українського Війська», згодом довідник «УПА та її підпільна література», «Українська Армія в боротьбі за державність», «Похідні групи ОУН», а також « The Ukrainian Liberation Movement in Modern Times» і «National Problem in the USSR».
Він був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, співробітником Енциклопедії Українознавства, що появилася у видавництві НТШ.
Для всього українського народу є великою втратою відхід Лева Шанковського, людини широкого інтелекту, природно талановитого і продуктивного працівника пера, дослідника, доброго сина своєї батьківщини.
Тіло Покійного спочило на цвинтарі св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку в штаті Нью-Джерсі, в секції цвинтаря колишніх вояків Української Повстанської Армії. Прощали Покійного над могилою і на тризні Микола Галів, Євген Стахів, Михайло Ковальчин і ніші.
Дружину Лева Шанковського і всю Рідню просимо прийняти вислови нашого найщирішого співчуття.

Президія Середовища УГВР

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123