This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Віктор Чукарін - зірка української гімнастики

Ільєвський Владислав, 15 р., зош № 7, м. Новогродівка, Донецької обл.

Вступ

Чемпіон Олімпійських ігор –
Абсолютний, двократний – Віктор!
Перемога – характеру сутність,
Феномен – його працелюбність.

В міжнародному конкурсі «Мій рідний край» я приймаю участь вдруге. Перша моя робота була присвячена «Культурно-просвітницькій діяльності Легіону Українських січових стрільців у роки Першої світової війни».

Участь у цьому конкурсі відкрила для мене нове захоплення – пошук та відкриття нової інформації щодо історії моєї батьківщини, дослідження історичних джерел, порівняння фактів, встновлення істини. В якості нагороди на другий день нашого перебування у місті Львові нам запропонували відвідати Державний історико-культурний музей-заповідник «Лича́ківський цви́нтар» — меморіальне кладовище у Львові. На 86 полях загальною площею 40 га тут розміщені понад 300 тис. поховань на могилах встановлено близько 500 скульптур і рельєфів. Головна алея цвинтаря починається між каплицями Адамських та Бачевських і видовженим овалом проходить через все кладовище. Мне вразило побачене! Вдзвовж головної алеї я вперше у своєму житті побачив на власні очі пам'ятник Великому Каменяреві Івану Франку, пам'ятник «Будителю Русі» Маркіяну Шашкевичау, пам'ятник Орфею на могилі Соломії Крушельницької та багато інших. Під час екскурсії я звернув увагу на пам’ятник Віктору Чукарину, бо прізвище цієї людини було у мене на слуху. Виявилося, що туристична база, на якій ми проживали під час перебування у Львові розташована саме на вулиці імені Чукарина. Коли я почув про те, що це видатний радянський гімнаст, заслужений майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон Олімпійських ігор світу та ще й наш земляк, я твердо вирішив, що наступна моя робота повинна бути присвячена саме цій історичній особі. Порадившись із своїм науковим керівником Гавриловою Л. Г., узгодивши усі організаційні питання, я взявся за розробку цієї теми.
Вихованець Львівського інституту фізичної культури (тепер — Університет фізичної культури) Віктор Чукарін здобув на Олімпіадах сім золотих нагород.
Львівщина завжди славилася своїми спортивними талантами. Наприклад, українець Адам Крулікевич був першим представником нашої Батьківщини на Олімпіаді 1912 року в Осло. На жаль, тоді українські спортсмени, зважаючи на політичні обставини, змушені були захищати спортивну честь Російської або Австро-Угорської імперій. Після 1939 року наші спортовці виступали вже у складі олімпійської збірної СРСР. Саме тоді світ дізнався про видатного гімнаста Віктора Івановича Чукаріна – людини незвичайної долі, людини зі складною долею, людини, яка пройшла тернистий щлях від всесвітнього винання до повного забуття, від триумфу спортивної слави до болісного відступу. Його шлях у великий спорт схожий на героїчний подвиг. Популярність Віктора Чукаріна була величезною, хоча в ті часи не було телебачення, яке сьогодні популяризує спортсменів на всю країну і світ. Проте з його зображенням випускали листівки, марки, конверти, про ньго писали вірші. Його знали і з різних куточків Союзу приходили листи – величезна кількість, де на конвертах було вказано лише "Львів Чукаріну". У роки його упевнених перемог в гімнастиці, газети пістрявили заголовками "Непереможний", "Машина", "Винищувач". Саме висловлювання зробити "по-чукарински" - тоді це було висловлюванням вищої якості.
11 червня 2013 року я відвідав в Донецькому обласному краєзнавчому музеї тематичну виставку «Спортивна Донеччина». Експозиція була присвячена головній спортивній події року - юнацькому чемпіонату світу з легкої атлетики, який пройшов з 10 по 14 липня 2013 року в Донецьку. На виставці представлено понад 300 експонатів, що ілюструють спортивні досягнення Донбасу, серед яких спортивна форма, фото, нагороди спортсменів. Я гордий, що преставники Донбасу Сергі́й Бу́бка - видатний український легкоатлет (стрибки з жердиною), чемпіон Європи і світу, багаторазовий світовий рекордсмен, олімпійський чемпіон, Герой України, Лілія Подкопаєва - абсолютна чемпіонка світу, Європи, володарка Кубка Європи, володарі “Золотого м’яча”, кращі футболісти Європи в різні роки О. В. Блохін та І. І. Бєланов, теперішні кумири А. Шевченко, С. Ребров, О. Шовковський та ін золотом, бронзою та сріблом вписали в історію світового спорту імя нашої держави - України, провжуючи славну чукаринську традицію перемагати з гідністю. Отож, у В. Чукарина в сучасній Україні багато послідовників. Так є, так буде завжди!
Розділ І.
Прокопчений чорноморським сонцем юнак
Віктор Іванович Чукарін народився у Донецькій області – у селі Красноармійському, поблизу Маріуполя 9 листопада 1921 року. Прокопчений веселим чорноморським сонцем юнак, виріс на березі Азовського моря, в місті Маріуполі. Родина Чукаріних перебралася сюди зі степового села Приазов’я, бо місто розросталося і запрошувало людей – молодих, здорових, сильних. До таких і належав наймолодший Чукарін, життєрадісний, непосидючий. Батько працював експедитором він був із бідного козацтва. У 1937 року його було репресовано. За те, що він написав листа до знайомих у Румунію. В ті часи була проблема з продуктами харчування, і він попросив друзів допомогти. Після цього його забрали. Тому Віктор був сином "ворога народу" (реабілітацію ж за батька Віктор одержав лише 1963 року: батька реабілітували посмертно). Мати Віктора - корінна маріупольчанка, гречанка за національністю. Віктор захопився гімнастикою ще в дитячому віці. Якось він побачив на стадіоні показові виступи гімнастів, якими супроводжувалися усякі масові заходи того часу, і вирішив спробувати свої сили у цьому спорті. Повернувшись додому, негайно спорудив поперечку і спробував робити якісь вправи. Віті здорово пощастило - учителем фізкультури в 10-й маріупольській школі був Віталій Полікарпович Попович. Він помітив прагнення хлопчини і покликав його в секцію. Віталій Полікарпович був літньою людиною, багато побачив на своєму віку, багато знав і був пристрасним прихильником гімнастики. Чукаріна прийняли охоче. Ще б! У шкільному атестаті тільки відмінні та добрі оцінки. Вступні іспити витримав успішно і чудовий спортсмен. Його відразу зарахували до збірної команди технікуму. Просто і ясно відкривалася життя: ще якийсь рік-другий, і він уже зможе увійти фахівцем в заводські цехи. Дивно, сам Віктор став якось уникати розмов про професію металурга. Він вирішує зі своїм другом Іваном Петровим їхати поступати в Київський фізкультурний технікум. З середини тридцятих років Київ став задавати тон в гімнастиці. Ім'я київського гімнаста Аджата Ибадулаева звучало нарівні з іменами легкоатлетів братів Знаменских, футболіста Григорія Федотова, боксера Миколи Корольова - найбільш знаменитих спортсменів тих років. Віктор зустрівся з Ібадулаевим в спортивному залі "Харчовик" - той виступав за "Локомотив". А потім вийшло так, що майку з такою ж емблемою, яка була у абсолютного чемпіона країни, надів і юний гімнаст. Ібадулаєв запропонував йому тренуватися разом, незабаром вони міцно подружилися.
А через рік, у грудні, на чемпіонаті України в Харкові Віктор виконав норматив майстра спорту. Як і у більшості радянських людей, всі плани порушила війна.
Розділ II
Війна, полон
Чукарін одразу пішов на фронт добровольцем. Через кілька тижнів під Городищем, що біля Черкас, артилериста Чукаріна поранило в голову, а потім почалися табори полонених. В. Чукарін спочатку потрапив у концентраційний табір, на руці Віктора з’явилося татуювання – 10491, з яким він жив довгі чотири роки в німецькій неволі, але невдовзі його забрала до себе німецька селянська родина з Донбостона на кордоні з Голландією (в перші місяці війни полонених було стільки, що фашисти навіть відпускали їх на прохання родичів). Можна сказати, юнакові пощастило: що він потрапив в селянську родину, цінуючи свого тямущого батрака, який до того ж блискавично опанував німецьку мову, та зауваживши потяг хлопця до гімнастики, не перешкоджали тренуватися..
В цій німецькій родині довго зберігали сувенір, який 1942 року Віктор подарував їм на якесь свято. Що він міг подарувати? Зумів сплести з соломи у формі серця шкатулку. Там вони зберігали листування з ним. Коли 1952 року він став олімпійським чемпіоном, і газети різних країн розмістили його фото, Брюнси впізнали в ньому «свого» Віктора. Вони написали йому листа, вказавши таку адресу: «Львів, Віктору Чукаріну». Важко собі уявити, але лист дійшов! Зав’язалося листування, німці почали збирати витинки з газет, фотографії, сувеніри, листи від нього, навіть створили в помешканні невеличкий музей, присвячений олімпійському чемпіонові, який колись працював поруч з ними. Чукарін навіть хотів поїхати до них, але його не випустили з країни. Для приватних поїздок він був невиїзним, а у складі офіційних делегацій за ним завжди «приглядав» представник «Контори глибокого буріння». Була ще одна спроба доньки господарів Ленні Брюнс, під час війни їй було 19, а Віктору – 20 років, зустрітися з Віктором під час Олімпійських ігор 1972 року, що проходили у Мюнхені. Вона приїхала до олімпійської столиці, але у ці дні вересня араби розстріляли групу ізраїльських спортсменів, і в олімпійському селищі ввели особливі заходи безпеки. А коли Чукарін звернувся до керівника гімнастичної делегації Юрія Титова за дозволом вийти до міста, то його не випустили на зустріч…
Боже провидіння берегло цю людину. Все-таки він пережив табори військовополених і потрапив на роботу. Останні дні війни він зустрів уконцтаборі Зандбостель на березі Північного моря. Уперші дні травня полонених завантажили на баржу, загнали людей в трюми, і заміновану вивели в море на поталу хвиль. Тільки через кілька днів британський сторожовий корабель натрапив на судно без керма і відтранспортував його унайближчий порт. Звільнені люди були подібні на живі скелети. Одним з них був Віктор Чукарін. Повернувшись додому, він перебував під наглядом, адже був подвійним «ворогом народу»: як син репресованого ще у 30-ті роки батька і як полонений. Довший час жив без паспорта, хоча мріяв повернутися на навчання у Київський інститут фізкультури. Нарешті восени 1946 якийсь із начальників в Маріуполі змилостивився над ним і дозволив видати документ. «Я був такий худий і страшний, що навіть рідна мати визнала мене, тільки знайшовши на голові рубець, який залишився в мене з дитинства після падіння зі скирти», - згадував пізніше Віктор Іванович.
Розділ III.
Життя з початку
Нова система тренувань.
Маріуполь лежав у руїнах. Відбудовували місто дуже важко. Однак Чукарін усе-таки плекав надію повернутися у великий спорт, адже до війни він вчився у технікумі фізичної культури, захопився спортивною гімнастикою і навіть захищав честь рідного міста на чемпіонаті СРСР. Невдовзі майбутній чемпіон переїхав із Маріуполя у Львів, який і став колискою його гімнастичної слави.
Повернення додому, образно кажучи, з того світу, було нелегким: військова контррозвідка (СМЕРШ) назвала Віктора „зрадником Батьківщини”. Лише на початку 1946 року Чукарін приїхав у рідний Маріуполь. Навіть рідна мати не впізнала сина; попри те, що йому щойно виповнилося 25, виглядав хлопець значно старшим. Після таборів він важив всього 40 кілограмів і не міг підтягнутися більше двох разів. Але Чукарін відновлює тренування, паралельно працює на заводі «Азовсталь» і навчається у Львівському інституті фізкультури, куди його взяли у вигляді винятку.
Фініш того року теж був ознаменований ще однією подією. В останній декаді грудня в Ленінграді розпочався особисто-командний чемпіонат країни з гімнастики. Дванадцяте місце зайняв на першому для себе чемпіонаті країни Чукарін. Дуже непогано для дебютанта. Але головним було все ж не це. Переглянувши виступ кращих атлетів країни, Чукарін зміг оцінити свої можливості, і його висновок був оптимістичним: "Не боги горщики обпалюють. Ми ще потягається, товариші чемпіони!" Не зарозумілістю була породжена ця впевненість. Точним розрахунком. У цьому переконує хоча б те, що в тому ж році, намітивши собі шестиразовые тренування в тиждень по 3-3, 5 години кожна, Чукарін протягом подальших п'яти років не змінив цього режиму. Віктор на кожен місяць ставив собі нову задачу. Та що там на місяць! На кожен день. З боку це, мабуть, і не було помітно. Але він-то кожною жилкою, чутливим нервом відчував: "Сьогодні цей зіскок з перекладини вийшов краще. Цей стрибок через коня залишив хвилююче почуття польоту. А ось в цьому елементі на брусах немає легкості... "
І не нудними, не були одноманітними для Віктора тренування. Навпаки - захоплююче цікавими. І тому вони не втомлювали, а приносили радість відкриття, просування вперед. Курс, взятий Чукаріним, вивів його з дванадцятого місця в 1946 році на п'яте 1947-м. Змагання 1948 року з гімнастики були позначені введенням нових правил. У довільній програмі майстру спорту давалася лише одна спроба, а не дві, як було прийнято раніше і як залишилося в обов'язковій програмі.
Йому було 26 років, і він знову почав інтенсивно займатися гімнастикою. І тренер трапився Петро Тимофійович Собенко, лагідна людина, але вимогливий фахівець зі спортивної гімнастики. Тренувався щодня, хоча таке ще не стало правилом для спортсменів, тренувався завзято і вперто повторював елемент за елементом, щоб досягнути довершеності. 1948 року вперше став чемпіоном СРСР у вправах на брусах. Це був його улюблений снаряд, на якому він особливо витончував свою програму. Чукарін за свою прихильність до брусів навіть отримав прізвисько «Брусевич». У листопаді 1948 року на чемпіонаті України Віктор здобуває першу перемогу. У боротьбі з самим Аджатом Ибадулаевым він завойовує першість. І на всесоюзному першості зроблений новий крок. Чукарін перемістився на четверте место. У червні 1949 року 360 гімнастів вийшли на арени ленінградських залів боротися за звання найсильнішого. На цьому тлі загального підйому серед гімнастів виразно виділявся Чукарін. За віком він був ближче до нового покоління. За досвідом - до старшого. По витримці перевершував всіх. "Високий, з добре розвиненою мускулатурою, Чукарін підкуповував глядачів не тільки майстерністю, але і своїм спокоєм. На нього, здавалося, не діяли окремі помилки суддів. Не бентежили особисті невдачі, настільки можливі при виконанні складних елементів, які він, як і його суперники, повинен був виконати в заздалегідь установленій послідовності. Він показав себе з блиском. Незабаром після чемпіонату країни, в серпні, багато збірні команди Радянського Союзу виступали на спортивних змаганнях Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Будапешті. Студент Львівського інституту Чукарін теж виступав на цих змаганнях. Уперше за кордоном він боровся за перемогу і... не досяг її. У чотирьох видах багатоборства - на брусах, кільцях, коні та перекладині - першість виборов Грант Шагінян. Звичайно, сам Чукарін чітко усвідомлював, чому сталося з ним таке. Весняна сесія в інституті. Потім чемпіонат країни, на якому виклав всі сили. Але хіба це могло втішити? Він знову переглядає, перерозподіляє тренувальні навантаження. І це приносить свої плоди. В 1950 і 1951 роках він стає абсолютним чемпіоном СРСР. "Він робив вправи фантастичної складності з виразом повного спокою на обличчі. І це було схоже на диво", - з подивом писали газети. У 1951 році в Берліні на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів Чукарін переміг у вільних вправах і на коні, а головне, виборов звання абсолютного чемпіона з фантастичною сумою 118, 75.
Його середня оцінка була 9, 9!
Олімпійські старти гімнастів
1952 рік гімнасти почали посиленою підготовкою до Олімпіади. Почастішали зустрічі з зарубіжними спортсменами, насамперед із країн народної демократії. Товариські турніри проходили на арені - рингу Московського цирку, в басейнах Будапешта, в залі "Гвардія" у Варшаві, у Празі. Свої довільні комбінації до Олімпіади в Хельсінкі Чукарін міняти не став. Але вирішив довести їх до досконалості. Якщо врахувати майстерність, якого він досяг у змаганнях минулого року, то воно було близько до ідеалу.
 У перший день олімпійських стартів гімнастів, незважаючи на ранню годину, зал Мессухалли облягали натовпу вболівальників. Коли в сім годин ранку команди вийшли на парад, трибуни були заповнені вщерть. Наша команда розпочала з опорних стрибків. До чого ж скупі на оцінки судді: 9, 00, 9, 05... Одному лише Чукарину вивели 9, 45, і в залі піднялася буря обурення. "Стрибок був близький до ідеального", - назавтра писали у фінських газетах. Спортсмени ж Швейцарії, Японії, Фінляндії отримували тим часом і 9, 5 9, 6... У нашої ж команди середня оцінка всього 9, 2. На брусах наші гімнасти діють чітко, зібрано. Радянські спортсмени безповоротно завоювали прихильність публіки, і тепер уже далеко не кожен суддя вирішується занизити їм бал, не ризикуючи викликати презирство і оглушливий свист. Чукарін отримує 9, 8. Наша команда вже впритул наблизилася до лідерів - гімнастам Швейцарії та Фінляндії.
На третьому снаряді - перекладині - наша команда відпрацювала рівно, але без блиску. Настала черга вільних. І тут Чукарін на мить розслабився. Він не розраховував бути тут серед перших. І опинився ближче до останніх.
В конях-махах з справжнім блиском виступає Грант Шагінян - 9, 9. Чукарін заробляє 9, 7. "Існуюча шкала оцінок мала для визначення майстерності радянських гімнастів на цьому снаряді", - зазначають фахівці. На кільцях знову попереду наші спортсмени. Шагінян - 9, 80, Чукарін - 9, 65. У командному заліку збірна СРСР захоплює безперечне лідерство - 284, 35; Швейцарія - 281, 85. В особистому ж заліку найкращі суми балів у швейцарця Йозефа Штальдера - 57, 15, за ним йдуть Шагінян - 57, 0, Муратов - 56, 95. У Чукаріна четвертий результат - 56, 85. Так, дорого йому обійшлася помилка у вільних вправах. Але попереду ще один день боротьби. І почалася вона для нашої команди з довільних вправ. На поміст піднімається Чукарін. Яскравіше спалахнуло світло в залі. Заблимали блакитні спалахи "блицев". Глуху тишу змовклих трибун порушують лише скрекіт камер та легке дзижчання сильних ламп. Погляди всіх присутніх прикуті до спортсмена. Зараз він дасть відповідь, чи мав під собою грунт його зрив, чи це лише прикрий збій.
Виступ майстра бездоганний! Під грім оплесків завершив він свій останній переворот і, ніби врізаний в потік світлових променів, завмер в стійці. 9, 80! У Чукаріна, як і у монополіста в цьому виді багатоборства Торессона, найвища оцінка.
На нашій лавці панує радісне пожвавлення.
Другий вид довільної програми - кільця. Як би прийнявши естафету, Шагінян продовжує розвивати успіх колективу - 9, 95! У нього найвища оцінка у всьому олімпійському турнірі. У Чукаріна - 9, 90. Потім були наступні перемоги і, мабуть, тільки він міг розповісти, скільки мужності та сили волі вони йому коштували. Про це знала його дружина Клавдія Іванівна, з якою вони побралися у Львові 1948 року.
Сім’я - «тилова підтримка»
Це була спортивна сім’я, адже Клавдія Іванівна теж займалася гімнастикою, а потім багато років тренувала дітей в ДЮСШ. Вони познайомилися на змаганнях в Ленінграді, підтримували робочі стосунки – він допомагав їй як тренер. І лише через кілька років ці стосунки переросли у щось глибше, хоча вона й не вірила у серйозність їхнього роману: була на два роки старша за нього і мала семирічну доньку Інну. До речі, майбутню дружину славетного львівського плавця Георгія Прокопенка. Але Віктор був наполегливий, і Клавдія переїхала з Воронежа до Львова. Вони побралися і народили ще двох доньок – Віку та Олю. Мали дачу на Збоїщах, де у нечасті вільні хвилини пропадали на свіжому повітрі за роботою на землі.
Через чотири роки у Мельбурні Чукарін знову став абсолютним чемпіоном (у 35 років!). На цьому він завершив кар’єру спортсмена і одразу став тренером, а згодом і суддею міжнародної категорії. Здавалося, що знаменитий спортовець буде купатися у променях слави, а він, як і раніше, приходив щодня на роботу, скромно працював на кафедрі гімнастики інституту фізкультури, тренував молодих гімнастів, і це було для нього найголовнішим.
Чукарін був автором багатьох нових складних елементів, які донині виконують гімнасти. На жаль, тоді цим елементам не присвоювали імені. Це почалося від японця Цукахари, чиїм іменем названо різновид опорного стрибка. Потім було сальто на колоді Ольги Корбут, переліт Делчева на перекладині тощо.
Відомий львівський скульптор ЯківЧайка ще за життя нашого героя виліпив його скульптуру. Мужній атлет з поглядом переможця обіперся на спортивні бруси. Саме така скульптура стоїть на могилі Віктора Чукаріна на Личаківському кладовищі, на головній алеї трохи вище Івана Франка, ще одна така ж довго стояла у гімнастичному залі, а нині зберігається у читальному залі бібліотеки Львівського державного університету фізичної культури. Багато років проводяться традиційні змагання юних гімнастів в пам’ять олімпійського чемпіона. У Львові та Маріуполі його іменем названо вулиці. Цього року рідний навчальний заклад проводив у вересні олімпійський тиждень, присвячений своєму видатному випускникові, якому сьогодні, 9 листопада, могло б виповнитися 90 років. Померла й Клавдія Іванівна Чукаріна, яку в останню дорогу проводжали три доньки, внучки і правнучки.
Висновок
Доброю традицією у Львові стало вшанування памяті В. Чукаріна у Львівському державному університеті фізичної культури На фасаді головного корпусу університету встановлено меморіальну таблицю Вікторові Чукаріну – видатному львів’янину, який на увесь світ прославив Україну та Львів! Працівники ЛДУФК, учні, колеги, родина відвідують могилу Віктора Чукаріна на Личаківському цвинтарі, проводять урочисті засідання кафедри гімнастики і хореографії Львівського державного університету фізичної культури, влаштовують виставку особистих речей Віктора Чукаріна, які університетові радо передала його сім’я. Саме тут, у стінах гімнастичного залу, Віктор Іванович провів більшу частину свого життя як студент, викладач, завідувач кафедри. Його колеги та колишні студенти згадують неординарні ситуації, в яких уславлений гімнаст проявляв чуйність, завжди простягав руку допомоги, навіть ризикуючи потрапити у "немилість" тодішньої влади. Гарним спогадом став фільм "Атлети віку: Віктор Чукарін". Фільм зняв випускник ЛДІФК, відомий спортивний журналіст Фарид Досаєв. Видатна людина, народившись на донецькій землі, знайшла вічний спочинок у Львові. Він так багато зробив для своєї Батьківщини, свого народу. Громада міста і області поховала його на полі № 4 Личаківського цвинтаря поруч із великими Іваном Франком і Соломією Крушельницькою. Вулиці Львова названі їхніми іменами. Хіба не від нас, живих, залежить, чи будуть ті, кого сьогодні з нами немає, і далі служитимуть народові, як вони це робили за життя.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123