This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Співець Костопільського краю

 Шамбір Анна, м. Костопіль, Рівненська обл.

У нашому місті Костополі є неординарна і багатогранна особистість. Це Анатолій Микитович Карп'юк. Він є автором і упорядником історико-документальних книг «Костопіль», «Обереги духовності», «Стежками легенд і переказів» (розповіді про населені пункти Костопільського району), «Спогади про Юрія Жилка», збірника про призабутих і переслідуваних письменників при комуністичному тоталітарному режимі «Не приведи загинути рабом», у якому вміщено життєписи і твори Надії Соханської, Юрія Жилка, Олеся Журби та ін., чиї біографії пов’язані із Костопільщиною.

Займається літературною творчістю, є автором кількох поетичних збірок.
Але для того, щоб постать цієї людини постала на весь зріст, слід розпочати з самого початку, з перших кроків Анатолія Микитовича. Дитинство (а народився він 1 липня 1932 року) минало в мальовничому куточку Волині серед розкішних садів, родючих нив, працьовитих людей села Кутрова, розташованого на берегах річки Стир. Його батьки з діда-прадіда були хліборобами. Змалку хлопцеві довелося жити у звичайній сільській хаті під солом’яною стріхою. Коли йому сповнилося три роки, батьки перебралися на хутір. Спонукав до цього мешканців села тодішній польський уряд. Краса довкілля викликала в дитячій уяві глибокі естетичні почуття та переживання, які, проте, були захмарені ранньою втратою матері. Найстаршому, Анатолію, було 6 років. У серпні 1939 записався до школи. А першого вересня почалася Друга світова війна. Він став свідком бомбардування німецькими літаками Берестечка.
Після закінчення в 1947 році Кутрівської початкової школи середню освіту здобував у Берестечку. Особливо захоплювався українською мовою та літературою. Поезію він сприймав як щось надзвичайне, таке, без чого не можна жити. І сам час від часу брався за перо. Багато наслухавшись про козаків, почав цікавитися історією рідного краю.
А потім був Луцький державний інститут ім. Лесі Українки. Навчався на історико-філологічному факультеті. Відвідував вузівську літстудію. Друкувався на сторінках волинської обласної газети.
Три десятиліття навчав учнів рідної мови та літератури в Костопільській середній школі №1 ім. Т.Г.Шевченка. керував літературно-творчим гуртком, який видавав рукописну газету та альманах «Проліски». Вів також літературну студію при редакції районної газети.
Видав три поетичних збірочки для дітей: «Сорочині іменини» (1997), «Загаданки для Оксанки» (1995), 2Срнячний зайчик» (1997) і дві книжечки-розмальовки. За сумлінну дослідницьку роботу в 2004 році Анатолій Микитович став лауреатом регіональної краєзнавчої премії «За відродження Волині».
Чимало ще у нього задумів. Сили для їх втілення він черпає від рідних батьківських місць, де промайнуло його дитинство, куди, хоча й хати вже нема, приїздить час від часу, щоб походити милими серцю стежками, набратися наснаги. Наведемо для прикладу вірш.

Батьківська хата
Чи спиться мені, чи не спиться,
Чи сон мої мрії снує, -
А батькова хата все сниться,
Спокою мені не дає.
Чи стукає в шибку синиця –
Шукає гніздечко своє,
А батькова хата все сниться,
Спокою мені не дає.
Чи кличе на хутір синиця,
Де збігло дитинство має.
А батькова хата все сниться,
Спокою мені не дає.

Читаючи вірші Анатолія Карп'юка, відразу ловиш себе на думці, що він досконало знає психологію і тонко розуміє саме дитячу душу, переконливо і по-своєму завжди передає пізнання нею усіх нюансів навколишнього світу, а часто ненав’язливо підказує, як дійти до справедливої розгадки чи зробити правильні висновки. Тут, так би мовити, відчувається власний вчительський досвід, уже свої педагогічні методи. Розміри його віршів невеличкі, сюжети чи враження у них викладені ніби просто і зрозуміло, але з творчою видумкою. Ось візьмемо хоча б вірш «Їжачата»:

Їжача та, їжачки.
Де взялися колючки?
Ми під тернами качались –
Й голочки поначіплялись.

Своє бачення автор демонструє і в скоромовках, і в лічилках, і в загадках. Усі вони не тільки легко читаються, легко сприймаються, а й відразу запам’ятовуються. Наведемо одну скоромовку:

Нахилився біб до бобу
Та й ударив боба лобом.
І кричить до бобу біб:
- Прикладай до лоба лід!

Книжка «Сонячний зайчик» призначена для дітей. Загадки і скоромовки допомагають краще розуміти навколишній світ, красу природи, все чудове, чисте і цікаве. Автор розмовляє зі своїм маленьким читачем просто, відверто і зрозуміло, хоч і намагається, особливо в загадках, задуматись над певним явищем чи цікавою ситуацією. Вміщено цикл «Завдання цієї гри – рими влучно підбери». Звісно, автор не ставить перед собою мети готувати з малечі майбутніх поетів, котрі б уміли вправно римувати. Він хоче, щоб дитина спробувала власною римою завершити загадку-добавлянку. Це розвиває логіку, естетичний смак, прищеплює любов до прекрасного, що необхідно сучасним дітям.
У книзі «Дача в дипломаті» Анатолій Карп’юк виступає в іншій іпостасі: на цей раз як гуморист і сатирик. В анотації сказано, що до збірки увійшли вірші, написані за життєвими спостереженнями та народними анекдотами, яких останнім часом розвелося чимало. На думку автора, гумор – це «цілющий сміх», бо

Хто сміятиметься, люди,
Довше житиме за всіх.

Гострим художнім словом поет виводить на чисту воду різного роду людей. Засуджує передусім нероб, заздрісників, жадібних до легкої наживи, самовпевнених невігласів.

Хтось купує на базарі
Курочку-селянку,
А я грошей тільки маю
На «Gallinu Blanku».

Варта уваги книга «Стежками легенд і переказів». У вступному слові укладач підкреслив, чому саме взявся за публікацію народних легенд і переказів. Він хотів місцевих краєзнавців заохотити до збирання та вивчення джерел самопізнання. Адже душа народу міститься у фольклорі і знати його повинні і молоде покоління, і старші поціновувачі української самобутності. І це прекрасно, що є такі люди, котрим небайдужа подальша доля напрацювання пращурів. Це Анатолій Карп'юк. У даній роботі він взявся з’ясувати назви всіх 62 населених пунктів Костопільщини на основі топонімів. Допомогли збирати народну мудрість педагоги та культурологічні працівники району. Така колективна праця увінчалася успіхом – вийшла книга «Стежками легенд і переказів».
У книзі «Лицар свободи» (2004) автор виступає не тільки як упорядник, але і як автор значної кількості статей. Це хвилююча розповідь про життя і творчий шлях непересічної постаті – талановитого українського маляра і графіка зі світовим ім’ям, випускника Варшавської академії мистецтв, активного учасника визвольних змагань 40-х і початку 50-х років минулого століття, уродженця села Дюксина, що на Костопільщині, – Ніла Антоновича Хасевича (1905 – 1952).
Протягом майже півстоліття його високохудожні твори знаходились у спеціальних фондах архіву Волинського КДБ – були заховані за радянських часів від людського ока. І тільки в умовах незалежної України вони стали доступними для ознайомлення.
Опубліковані нариси, спогади земляків художника, статті відтворюють сторінки героїчної боротьби радянського підпільника, який, будучи з дитячих літ калікою, не міг тримати зброї в руках, але бився проти ворогів «різцем і долотом», тобто мистецьким способом. Ніл Хасевич зустрів смерть 1952 року. Щоб не датись ворогам, він застрелився. На цьому трагічному місці щороку збираються українські патріоти, щоб віддати шану людині, котра стала символом мужності та нескореності, героїзму і самопожертви в імя незалежної України. І про таке треба писати, щоб знав загал. І ще краще, коли ми мажмо таких людей, що хочуть доносити іншим долю непростих українців. Адже це наші з вами земляки. Постає питання:»А чим я гірший?» так, нічим, а може й кращий. Тому треба не стояти осторонь суспільних подій, а активно брати участь в обороні своєї землі і свого міста.
«Вулицями Костополя» – це видання, у якому публікується анотований список вулиць, провулків, майданів міста. Адже топоніми є частиною історії нашого краю, в них – подих минулих віків. Та чи інша епоха робила свій відбиток на них. Назви природно-георгафічних об’єктів нерідко мінялися з ідеологічних причин. Були випадки, коли вони замінювалися по декілька разів протягом життя одного покоління людей. Радянський уряд теж вдавався до перейменувань. Анотації у стислій формі знайомлять читачів із життєвим і творчим шляхом тих людей, чиїми іменами названі вулиці поліського міста Костополя.
Анатолій Карп'юк протягом багатьох років мандрував шляхами великих людей – Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, І.Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Агатангела Кримського та інших видатних постатей, які стали гордістю і славою української нації. Подорожуючи, він не тільки знайомився з визначними історико-архітектурними пам’ятками старовини, а й часто зустрічався з цікавими людьми. Бачене й почуте занотовував у своєму записнику. І враження від численних мандрівок лягли в основу цього краєзнавчого видання. Книга складається з двох частин. Перша має назву «До чистих джерел». В ній розповідається про Козацькі могили, про відвідини автором спогадів Шевченківського краю, про перебування Великого Кобзаря на Рівненщині, про Лесині літературно-меморіальні музеї і про батьківську хату Василя Стефаника. Друга частина («Долі людські») містить статті про активних просвітян-патріотів Рощинських, про відкриття пам’ятника педагогові Антонові Олійнику в Золотолині та про багато інших цікавинок.
Отже, Анатолій Карп’юк є одним з небагатьох сучасників, кому не байдужа ні доля минулого, ні доля майбутнього України і рідного краю. Шанований нами поет, педагог, дослідник є яскравим прикладом для наслідування любові до всього не лише на словах.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123