У кожного своя доля і свій шлях широкий…
Т. Г. Шевченко. Поема “Сон”
Велет духу, поводир українського народу Тарас Григорович Шевченко, завбачливо акцентує увагу на споконвічному сенсі життя людини.
Тобі, Людино, там, на небесах, викреслено Долю, що схожа на лабіринт. А він і є шляхом до повного розпізнання життя. І тільки Ти обираєш якими вуличками, кварталами іти. Та більш важливо, як саме ти проходитимеш цей шлях – йтимеш упевнено, або блукатимеш. Бо саме від цього залежатиме твоя Доля.
Шлях може бути обвінчаний терням, а може квітнути найзапашнішими миттєвостями людського буття.
Так, найпрекраснішим кварталом, на який я натрапила у лабіринті життя, є конкурс “Мій рідний край”. До нього мене привело немало стежин. Перша – вступ до гімназійної родини, окреслення цілі мого життя. Наступна – це знайомство й наполеглива праця з чудовою Людиною, моїм батьком-наставником, науковим керівником – Віталієм Романовичем Півтораком. І третя – мої батьки, які завжди підтримують мене в усіх починаннях і яким я дякую за можливість іти лабіринтом панянки-Долі. І центральною вуличкою до якої сходяться всі стежки є Боже Благословення, яке надихає, підбадьорює і посилає промінчик сонця у твоє серце та розум. І ось тепер вуличка завела до кварталу, де мене зустрів високоповажний регент – пані Ростислава Федак. Не можливо в кількох словах передати захоплення цією жінкою. Це Людина-Стихія, Людина-Свято, Людина-Джерельце, з якого завжди черпаєш кришталеву мудрість…
Перебування на конкурсі “Мій рідний край” дало змогу відчути себе у своїй тарілці, познайомитись із близькими по духу людьми. Це не просто знайомство, про яке забуваєш за декілька тижнів. А таке, коли ти підтримуєш зв’язок протягом усього життя. Таким є знайомство з Наталією Іванко із Севастополя та її ученицями Аліною та Альоною: ми навзаєм вітаємо зі святами, спілкуємось у соціальних мережах, а то й просто телефонуємо, щоб дізнатись, як справи. Шкода, що буремні події так гірко змінили долю пані Наталії. Вчитель української мови, в якої біля будинку в Севастополі росла верба і калина – символи України, була змушена покинути свою батьківщину. Та я щиро вірю, що ці деревця не зів’януть, а проростуть новими пагінцями біля відновленого дому такої щирої українки, як Наталія Іванко.
Ще одним надзвичайно позитивним моментом є атмосфера конкурсу, та, що окриляє і звеселяє твою душу. Тільки тут ти є сам собою як у спілкуванні, так і в усьому іншому.
Варто зауважити, що конкурс проводиться в той самий час, що й Форум видавців. Хороших книг настільки багато, що коли була б можливість, я б купила всі. Саме на цьому форумі, 2013 року, придбала книгу Юрія Николишина “Бота Фікс/ Невидима нитка життя”. У ній натрапила на ось таку важливу цитату: “Стати на міцну твердь – і тоді дух набуде можливості відштовхнутися для злетів, досягнення найвищої мети і сповнення високого призначення”.
Моєю твердинею і став конкурс “Мій рідний край”. Я злетіла і досягла мети – вступила до університету. А по завершенню першого року навчання взяла участь у роботі ІІІ Світового конгресу бойків та науково-практичній конференції Комітету жіночих організацій Конгресу, на якій було порушено питання проблеми жінок-бойківчанок в сучасному суспільстві. Пані Ростислава надала мені слово, а опісля поблагословила на досягнення високого призначення.
Тому рушаю далі, до наступного кварталу, до “найвищої мети”.