Громадське життя м. Тисмениця кінця ХІХ – початку ХХ століть

 Василик Софія, 12 р.,СШ І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів,м. Тисмениця, Івано-Франкіська обл.

Розділ І: Культурно-просвітницькі організації

Центральне місце у цій сфері безперечно займало товариство «Просвіта», засноване 1868 року у Львові (засновник – Анатоль Вахнянин). Осередок «Просвіти» у Тисмениці виникає у першій половині 1877 року. Ініціаторам його створення були суддя Тит Заячківський та парох Кокорної церкви о. Мотюк, які також долучилися до започаткування роботи у 1882 році хати-читальні – осередку просвітницького товариства «Руська бесіда».

Важливу роль у розвитку культурного життя Тисмениці відіграла читальня при Кокорній церкві (секретар – Левко Чорнодола), яка була створена в січні 1890 року і діяла до 1894 року.
При хатах-читальнях діяли бібліотеки, для яких передплачували найпопулярніші тогочасні українські часописи. З метою популяризації української народної творчості гуртки художньої самодіяльності читалень організовували концерти, вистави, вечори вшанування визначних людей та знаменних дат (день народження Тараса Шевченка, створення «Просвіти»). Отримані, від проведення цих культурно-масових заходів, кошти перераховувалися у фонди Просвіти, що використовувалися на реалізацію матеріальних потреб хат-читалень.
У березні 1898 року при Кокорній церкві з’являється нова читальня (голова – о. Іван Грабович, секретар – Антон Бачинський), засновниками якої стали поважні тисменицькі газди та майстри-кушнірі – Степан Гринівський, Яків Голуб, Іван Пірановський, Яким Довгий, Іван Козогін, Теодор Підлуський, Михайло Роздольський, Атанас Островський і Микита Юревич.
У серпні 1900 року організовано читальню при церкві Святого Миколая (голови – Павло Волосенко, Іван Пірановський), цільовою аудиторією якої були міщани. Серед її засновників: Павло Волосенко, Адам Зубрицький, Іван Чорнодола, Захарій Монюк, Костянтин Юревич, Степан Гриньовський, Яків Голуб, Тимофій Юревич, Лукаш Підлуський, Григорій Монюк, Спиридон Гросар.
Культурно-просвітницькою роботою в Тисмениці, окрім читалень, активно займалися просвітницькі товариства й організації. В лютому 1901 року в приміщенні Братського дому (біля церкви Святого Миколая) було створено просвітницьке товариство «Руська родина» (філія львівського товариства «Руська бесіда». Членами-засновниками товариства були Андрій Стрельчак, Петро Волощук, Степан Гриньовський, Іван Пірановський і Микола Козогон. Головою було обрано пароха церкви Святого Миколая о. Івана Коцюбу.
Мета організації – створення читальні та бібліотеки, хору і оркестру, проведення відчитів (лекцій), концертів, вистав і товариських забав.
Надзвичайно важливою подією в культурному житті Тисмениці на початку ХХ ст. стало освячення приміщення Українського народного дому (1906 р.), будівництво якого проходило під керівництвом інженера Павла Волосенка та громадського комітету. Народний дім став центром громадського життя міста і осідком більшості громадських організацій української частини населення Тисмениці. Згорів в результаті пожежі 1926 року, відновлений у 1928 році.
У травні 1907 року з ініціативи Томи Павлишина на Монастирі була заснована читальня «Просвіти», членами-засновниками якої були Василь Романчук, Петро Комуницький, Максим Романчук, Микола Ференчук, Павло Кривдюк, Дмитро Теличкан, Петро Гриник, Дмитро Ференчук, Олекса Кошик.
6 травня 1908 року була створена Тисменицька філія «Просвіти» (голова – Атанас Островський), до складу якої входили читальні сіл Вільшаниця, Довге, Пшеничники, Рошнів, Стриганці, Хом’яківка, а також 4 тисменицькі читальні.
Помітною подією в культурному житті міста стало створення у 1908 році братства тверезості «Відродження» при кожній з 3-х українських церков. Члени товариства прилюдно присягали в церквах, що не будуть вживати впродовж певного часу (1-3 місяці, півроку, рік) алкогольних напоїв.
17 серпня 1909 року в Тисмениці з’явився осередок товариства «Сільський Господар», а вже 25 травня 1912 року Тисмениця стала центром філії цього товариства, до складу якої входили осередки з навколишніх сіл.
Значну релігійно-виховну та освітню роботу серед тисменичан проводило створене 15 січня 1911 року при церкві Св. Миколая релігійне товариство «Серце Ісуса Христа».
Важкі роки воєнного лихоліття (1914-1920 рр.) та польська окупація Галичини призвели до призупинення громадського життя свідомого українства м. Тисмениця.
Однак, вже в середині 20-их рр. ХХ ст. громадське життя в Тисмениці помітно активізується, відновлюється діяльність більшості довоєнних громадських організацій.
Активізує свою роботу філія «Просвіти» (голова – Іван Нич), до числа відновлених читалень входять нові – Слобода, Пшеничниківська та Гребля.
Активну роботу на культурно-просвітницькій та виховній нивах проводив у Тисмениці з першої половини 20-их рр. ХХ ст. осередок організації «Рідна Школа – Українське Педагогічне Товариство» (з 1929 р. – «Рідна школа»), створене стараннями доктора Ярослава Щипайла (голова) та Павла Микитина (секретар).
17 вересня 1931 року у м. Тисмениця з ініціативи Лідії Белей був утворений осередок громадська «Союзу українок», а 11 жовтня 1931 року – його філія, до якої увійшли осередки з Тисмениці, сіл Підпечери, Милування, Стриганці, Рошнів, Хом’яківка, Вільшаниця, Клубівці. У тисмениці осередки було створено передмістях Монастир (1938 р.), Заріка (1939 р.), Кокора (1939 р.). До управи товариства входили кращі представниці тисменицького жіноцтва: Юлія Тарасевич, Марія Лозинська, Валентина Волосенко, Анна Ющишин, Євстахія Микитин, Марія Кондрат, Павлина Микитин, Ольга Островська, Емілія Угорчак, Катерина Вовк, Гертруда Залевська, Текля Федик, Сабіна Гриньовська.
За ініціативи тисменицької філії «Союзу українок» створено навчальні курси для жінок: кравчинь, вишивання та виготовлення квітів, танців, куховарства, діловодства. Союзянки виїжджали на села з лекціями на популярні та суспільно корисні теми: про визначних жінок-українок, про захворювання на туберкульоз, дошкільне виховання, ведення господарства.
До практичної діяльності організації входило також проведення святкових заходів, серед яких: День матері, свято просфори, «Вечір народної ноші». Під опікою «Союзу українок» діяли перші на Тисмениччині дитячі садочки – в селах Милування та Клубівці.
ІІ світова війна (1939-1945 рр.) та утвердження радянської влади на західноукраїнських землях остаточно поклали кінець громадській діяльності на українських національних засадах. До відродження національної свідомості залишалося чекати майже 40 років.

Розділ ІІ: Молодіжні спортивно-фізкультурні організації

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть тривале пригнічення національної свідомості та знищення української державності призвели до спротиву патріотично налаштованої молоді. Процеси демократизації і консолідації, що відбувалися в молодіжному середовищі, стали поштовхом до зародження організованого молодіжного руху на теренах Галичини.
Першим українським молодіжним товариством був «Сокіл», заснований 1894 року у Львові (провідник – В. Нагірний). Сокільські організації залежно від місця розташування різнилися за характером своєї діяльності. В містах «Сокіл» мав «руханково-гімнастичний» характер, і до його обов’язків входило утримання спортивних залів та гімнастичних снарядів. Натомість ті товариства, які розташовувалася в сільській місцевості, носили характер «пожежно-руханковий» і першочерговим завданням вважали «несення зорганізованого рятунку життя і майна не тільки при пожарі, але також у випадку інших життєвих нещасть».
На теренах Тисмениці пожежно-гімнастичне товариство «Сокіл» (голова – Степан Гриньовський) виникло у вересні 1903 року. Ініціатором його заснування був Євстахій Волосенко. Новостворене товариство діяло згідно із загальноприйнятим уставом, виховуючи своїх членів «в гімнастиці спільними вправами, спільними прогульками і відчитами та культурно-просвітницькою діяльністю». Відновлений у 1926 році (голова осередку – Ілько Гах). Заборонений польською владою у 1932 році.
Товариство проводило різноманітні культурно-просвітницькі заходи, серед яких слід відзначити святкування 300-річчя від дня народження керівника Національно-визвольної війни XVII ст. – гетьмана Богдана Хмельницького (1905 р.).
Важливою подією для Тисмениці став перший крайовий сокільський зліт та урочисте посвячення сокільського прапора. На цих урочистостях низові осередки товариства представляли найдостойніші. Місто представляли голова каси «Віра» Іван Пірановський, парох церкви Св. Миколая о. Іван Коцюба, суддя Михайло Терлецький, помічники судді Павло Скородинський і Антон Левицький, вчитель Атанасій Островський і о. Панько Городецький.
Близьким до «Сокола» по духу та за ідейним спрямуванням було руханково-пожежне товариство «Січ» засноване у 1900 р. в с. Завалля на Снятинщині (провідник – Кирило Трильовський). Мета товариства – відновлення української історичної традиції (Запорізька Січ), що має реалізуватися через пожежну охорону, руханкові вправи та просвітницьку діяльність.
У Тисмениці осередок пожежно-гімнастичного товариства «Січ» виникло наприкінці 1910 року (засновники – Максим Гриник і Олекса Абрамчук).
Поряд із пожежно-мілітарними формуваннями «Сокіл» і «Січ» свою діяльність проводив національно-мілітарний «Пласт», заснований Петром Франком та Іваном Чмолою у 1911 році в Львові. Заборонений польською владою у 1930 році.
З ініціативи Ольги Волосенко у 1924 році в Тисмениці було створено дівчачий і хлопчачий курені. Також відомо про діяльність 54-го пластового куреня ім. Олени Степанівни (опікун – Марія Шкорута) та 56-го пластового куреня ім. Гетьмана Петра Дорошенка (опікун – Степан Маціборко).
Тисменицькі пластуни двічі на тиждень збиралися на свої «гутірки», під час яких самостійно чи під наглядом старших пластунів проходив процес навчання: історія та географія України, українська мова та література, українські пісні і танці, спорт, ремісничі практики. Особливою популярністю серед пластунів користувалися т. зв. «мандрівки» (кількаденні туристичні походи, під час яких вони ознайомлювалися з флорою та фауною місцевостей, де проходили, а також збирали етнографічні та фольклорні матеріали). Приклад такого походу – здійснений у 1927 році за маршрутом Тисмениця-Отинія-Коломия-Косів-Говерла-Ворохта-Яремче-Надвірна-Тисмениця, метою якого було пізнання рідного краю, його історичних і пам’ятних місць, пов’язаних із визвольними змаганнями 1914-1919 рр., а також перевірка фізичного загартування пластунів.
Не менш потужним було молодіжне товариство «Луг», засноване в с. Підберезці на Львіщині у 1925 році.
У Тисмениці осередок «Лугу» був створений 20 березня 1927 року стараннями Ярослава Щипайла (голова – Теодор Камінський). Статутна діяльність – аналогічна до «Сокола» та «Січі» (єдина відмінність – невтручання організації в політичні справи). Заборонений польською владою у 1935 році.
У другій половині 30-их рр. ХХ ст. при церкві Святого Миколая виникло товариство «Скала» (голова – Володимир Струк), метою якого було зміцнення греко-католицької віри й духовне виховання віруючих, а особливо молоді. При тисменицькій «Скалі» була створена футбольна дружина, яка стала першим футбольним клубом у м. Тисмениця. Тисменицькі футболісти грали з місцевими польськими командами, а також у Станіславі, Отинії, Коломиї, Монастириську, Зеленому Усті, Ямниці та інших населених пунктах Галичини
Практично всі спортивні молодіжні товариства були заборонені польською владою, формальною причиною стало виховання української молоді на засадах національної історії і традицій, приналежність членів молодіжних організацій до заборонених радикальних націоналістичних політичних формувань.

Висновки

Громадські організації м. Тисмениця стали незамінним джерелом освіти і культури громадян міста. Вони формували тисменичан як компетентних, освічених людей, з почуттям патріотизму і національної гідності.
Не зважаючи на економічні та суспільні-політичні труднощі, наші земляки знаходили час і ресурси на діяльність громадських об’єднань. Вони об’єднувалися на основі реалізації спільних інтересів.
Діяльність культурно-просвітницьких організацій («Просвіта», «Руська бесіда», «Руська родина», «Сільський Господар», «Відродження», «Рідна Школа») була спрямована на реалізацію культурних та освітніх потреб громадян.
Це було реалізовано у підтримці читалень (бібліотек), проведенні культурно-масових заходів (концерти, забави, лекції на актуальні теми), організації навчальних та освітніх програм.
В свою чергу спортивно-молодіжні організації («Сокіл», «Січ», «Пласт», «Скала») дбали про сферу фізкультури та спорту. Вважалося, щоб у майбутньому бути готовими до національно-визвольної боротьби необхідно дбати про фізичне загартування та належний розвиток молодого покоління.
До заходів цього напрямку належали спортивні змагання, туристичні походи, історико-краєзнавчі розвідки.
Благородні завдання, що їх ставили перед собою тогочасні українські громадські організації не залишалися без уваги як зі сторони свідомих українців, так і чинної влади, яка намагалася перешкодити їм.
Вони досягли мети – до часу національно-визвольних змагань 40-50-их рр. була сформована нова українська еліта, молоді борці, які отримали належне національне виховання і міцну національну свідомість.